Історія

Наталія

Тільки війна завершувалася, як починалася нова брань через декілька років. Війна за бранею, продовжуючи йти далі, не зупиняючись. Нова брань була найжорстокішою за попередню. Саме зараз йшла запекла боротьба. Борячись, чоловіка раптово захопили вороги. Як і інші полонені чоловік жив катованим життям. Чоловік довгий час перебував у полоні. Неочікуване визволення. Але коли його визволили, він повернувся до поховальної домовини.
У процесі роботи в його обов’язки входило: зашити в труп тотемної тварини й підвісити на дерево, чекаючи, коли птах унесе, або спалював труп мертвеця, переміщював у спеціальний човин, підпалюючи його штовхав з берега, підпалений човен плив по річці, або тіло мерця клав у спеціальне деревище у вигляді птахи, закопуючи у землі. Після проведення ритуалу, записатив у книгу, й кожного разу вів метричну книгу смертей. Він знав скільки, якої статі й який вік померлого. Вже не було, як раніше й не буде. Кожного дня він бачив багато невиплаканих батьківських, молодих хлопців або молодих дівчат або дитячих сліз. Кожного дня бачив понівечені тіла померлого або померлої: якийсь покійний лежав у домовині без голови, якась покійна лежала всередині деревища з обгорілим вщент тілом. Перед похованням, він інколи ходив до сім’ї покійного чи покійної сповістити: «ваш син помер, ваша донька змертвіла, ваш батько помер, або ваша мати змертвіла. Тіло було розпізнано слідчими. Проводіть в останній шлях».
Одного разу пізно ввечері? він повертався додому, у його пам’яті відбивалися всі ці страшні образи. Навіть відображались й уві сні, й наяву, прокидаючись стояли перед очима мертвиці. Закриваючи очі, й знову відкриваючи, всеодно перед очима мертвиці. Потроху божеволячи. Настав жахливий момент, коли він вирішив покінчити з життям. Не витримавши випробування. Надто важко було на душі, навіть тіло боліло. Уявляв, як він занурується повністю з головою у свою роботу й виходить з неї. Але йому, тільки здавалося, що він вийшов з жаху. Жахи не полишали його в спокою. Турбували постійно. Навіть коли він просто заходив у печеру, й сидів там декілька місяців. Щоб повернутися до своє справи. Сидячи довго в темряві, дати собі ради він вже не міг. Руки опускалися. Люди кликали його, не знаючи до кого звернутися. Виходячи з печери по почутому проханню людей, він змушений був кожного дня йти до поховальної домовини, й повертатися з жахливим настроем до печери. Він вже не відчував причин жити в цьому світі, де ніхто не розуміє його почуття. Низьким було поділитися.
Після ритуального поховання, повертаючись додому він звернув у іншу сторону. Його тіло тремтіло, коли він йшов прямісінько до вулканічної лави. Він був повністю втрачений у своїх емоціях, навіть забув, що не можна підходити близько до вулкана, особливо тоді, коли він вивергається, і він робить крок, його нога вступає у коктель із лави, газу й попілу. Цей котел тік з гори униз. Обпікшись не відчував болі. Поставив ногу
назад. Він піднявся, й вже стояв на найвищій частині вулканічної гори, ходив по неї, наче її не існувало, зробивши декілька ходів, залишивши собі один крок, дивлячись вниз. Вже готовий летіти вниз. Вигляд звідти потряс його зсередини. Його серце билося в тисячу разів швидше. Йому залишилося зробити крок, й він впаде вниз з найвищої точки вулкану. Перед ним зявилася жінка без голови, лежача у незашитій тотемні тварини. Вона відкрила очі й потягла руку до чоловіка. Він теж потягнув руку до померлої. Але померла не встихла схопити його за руку. У цю мить він раптово втратив свідомість і забув, чому вирішив померти. Тепер його розум був повністю сповнений страху. СТРАХ СМЕРТІ!!!! У гостях у смерті, він нічого не бачив, існувала лише темрява й пустота. Темрява кудись вела, вказуючи куди йти, утворивши чорну рідинну дорогу, просто слідував їй, йшовши кудись далі. Думаючи, коли ж я вийду з пітьми. Вдалечині він побачив вогонь. Дійшовши до вогню, він побачив той самий вулкан. Він вивергнувся, й коктель тік вниз, зжарюючи все, що зачепить лавиною. Від жаху закрив очі, водночас відкрив їх, вийшовши з пітьми.
Він ще лежав, й відчув, що десь пече, не міг зрозуміти, бо стоіть спека. Ледь піднявшись, він підійшов до текучої лавини. Вже стояв біля найвищої точці вулкана, він раптом зрозумів, що не хоче вже помирати. Краще покинути поховальну домовину, боючись, що він повернеться до жаху, й буде гірше ніж було. Не хочачи знову переживати найжахливіші мити, знаючи, що очікує на нього. Він вирішив зайти у печеру, й не виходити з неї, допоки не знайде сенс до життя.