Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Неначе навкруги сказилися:
Щоби нiхто не вiдчував розлуки,
Метеликом у скло не билися.
Цвiтуть сади та аромат розпуки.
Пташки спiвати вже втомилися.
Весняний вiтер пiдхопив пiд руки
для цього придуманий ші
у нього є точні рими
а також вірші для душі
не питай про ормузьку кризу
про кордицепс і мікропластик
про те чи майбутній антихрист
буде сином ілона маска
великі, і свої, й чужі,
і безрозмірної душі,
та не усіх піймає Лета,
неуловимі силуети
багатобожжя – міражі.
У вирій рано ще летіти,
а як немає вороття,
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,
Дзвонить гучно в неділю дзвіниця.
Ми з тобою зав’язані путами,
Що не можемо вкотре звільнитись?
Хоч життя розділило нас смугою,
Та мені чомусь стало замало.
Я все більше завівся та слухаю,
бо серце міць бере від них
і воскресає в новій силі
вогнем курганів вікових.
Як сонце в хмарах чи туманах
дає лиш знать, що є воно,
так і Жар-птиця в цих курганах
Неповторимі доля і судьба
і очевидно – це одне й те саме,
як човник із паперу – орігамі,
так само, як життя – це боротьба,
як сум, жура і туга – це журба
поета над печальними рядками...
...............................
Комплексна експертиза підтвердила: картину створено у 1840-х роках, і вона належить пензлю Кобзаря.
Пропікає вода до основи.
Він від світу закрився плащем,
Не знайшовши для неба обнови.
Безпритульний іде без мети,
В ліс густий, в безпритульності морок.
Не дано ж бо думкам розцвісти
Життя господар і прислуга,
У праві ставити на кін
Усіх - від ворога до друга.
Не виступай ні "за", ні "проти", -
Собі кажу, - живи й терпи,
І не нагадуй про чесноти,
Моріс Слободськой (1913-1991)
Коли не знавали досягнень казкових,
у давні, минулі часи –
чекаючи коней по трактах поштових,
співали мандрівці усі:
(боровсь зі сном та протирав штани),
То не Америку з Європою вини,
Що не цілком беруть на себе наші клопоти,
А ледарів таких, як ти, та казнокрадів усесильних,
Та жевжиків, пролізлих в Раду бозна яким чином,
Та тих, хто н
із тьмяними рожево яскравими
лапами
сторожкий мов отруювач
у якого при собі
отрута і намір
скрадається підскоком
межею тіні й осоння
любить свою лав стріт
у неї дім і сад є
всі нагоди і пригоди
у неї є халати й мавпи
лінтюхи у діамантах
має мудрість і відає суть
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче
На стінці тінню крізь зачинене фіранкою вікно.
В руці фужер, а там настоянка холодна та терпка,
Невже влаштовує на даний час її все це цілком ?
На білій шкірі видно анемічні сині русла вен,
На шиї об
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Смертне ложе (A death-bed)
Держава тільки заради самої держави існує».
(Запалення гланд в ротовій порожнині,
І як наслідок біля ключиці пухлина квітує)
Деякі мруть із криком від вогню чи отруєні газом;
Деякі мруть мовчки від кулі чи снарядного вибуху.
Деякі мруть у відчаї, колючим захоплені дротом;
Деякі раптово вмирають. Не отримає це таку послугу.*
«Regis suprema voluntas Lex* - Монарх над Законом»
(Це йтиме звичайним шляхом... дихальних шляхів)*
Деякі мруть, придавлені розбитої палуби брусом,
Деякі мруть, ридаючи, в хвилях поміж кораблів.
Деякі мруть красномовними, притиснуті смертю,
Поблизу окопів, і друзям їх чутно нівроку.
Деякі мруть на пів вдиху в обіймах зі смертю.
Деяким.... завдано клопоту аж на півроку.*
«Немає в житті ні Добра, ані Зла,
Окрім того, що вимагає Держава».
(Оскільки вже надто пізно для леза ножа,
Все, що ми можем зробить це над болем управа)
Деякі мруть у надії і вірі святими й безгрішними –
Так само, як вмер один у дворі буцегарні –
Деякі мруть згвалтуваннями зламані, або повішеними;
Деякі легко вмирають. Це ж важко вмирає в стражданні.
«Я пошматую того, хто стане шлях мені заступати.
Горе зрадникам! Горе слабким і безвільним!»
(Нехай краще пише, що він нам хоче сказати,
Бо від спроб говорити він стає дуже втомленим)
Деякі мруть тихо. Деякі аж занадто не кволо
Волають у галасливому до себе жалю напропаще.
Інші ширять погану мораль на всі ліжка навколо...
Типу цьому померти було б за найкраще.
«Війну нав’язали мені ворожі французи,*
Усе, що я прагнув – на життя мати право».
(Не бійтесь ліків потрійної дози,
Половину її нейтралізує біль досить жваво.
Ось голки. Глядіть, щоб він переставивсь
Допоки медикаментозна дія триває...
Яким запитанням очима він ставивсь?
Так, Найвеличніший, до Бога путь твій сягає)
Вірш Радьярда Кіплінга. Перша публікація у 1919.
«Не отримає це таку послугу». Вірш про кайзера Вільгельма. Для Кіплінга він – «це».
«Regis suprema voluntas Lex». Кіплінг переінакшив вираз, який кайзер залишив у Золотій Книзі міста Мюнхен: «Suprema Lex voluntas Regis» (Вищий Закон - воля Короля). Переінакшення виразу є неприроднім для латинської мови.
(Це йтиме звичайним шляхом... дихальних шляхів). Коментатори відмічають, що лікарі не набираються сміливості вимовити слово «рак».
«Деяким.... завдано клопоту аж на півроку». Кіплінг переживає не за пацієнта, а за медперсонал.
«Війну нав’язали мені ворожі французи». В оригіналі вірша французи не згадуються, але кайзер насправді звинувачував французів в тому, що він розв’язав війну: дивіться «Серпневі гармати» (The Guns of August) Барбари Такман.
Після всього, що накоїло «це», Кіплінга звинувачували в тому, що бажати кайзеру повільної смерті від рака горла «є садистським і огидним». На жаль «це» преспокійно дожило в еміграції до червня 1941 року.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
