Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Смертне ложе (A death-bed)
Держава тільки заради самої держави існує».
(Запалення гланд в ротовій порожнині,
І як наслідок біля ключиці пухлина квітує)
Деякі мруть із криком від вогню чи отруєні газом;
Деякі мруть мовчки від кулі чи снарядного вибуху.
Деякі мруть у відчаї, колючим захоплені дротом;
Деякі раптово вмирають. Не отримає це таку послугу.*
«Regis suprema voluntas Lex* - Монарх над Законом»
(Це йтиме звичайним шляхом... дихальних шляхів)*
Деякі мруть, придавлені розбитої палуби брусом,
Деякі мруть, ридаючи, в хвилях поміж кораблів.
Деякі мруть красномовними, притиснуті смертю,
Поблизу окопів, і друзям їх чутно нівроку.
Деякі мруть на пів вдиху в обіймах зі смертю.
Деяким.... завдано клопоту аж на півроку.*
«Немає в житті ні Добра, ані Зла,
Окрім того, що вимагає Держава».
(Оскільки вже надто пізно для леза ножа,
Все, що ми можем зробить це над болем управа)
Деякі мруть у надії і вірі святими й безгрішними –
Так само, як вмер один у дворі буцегарні –
Деякі мруть згвалтуваннями зламані, або повішеними;
Деякі легко вмирають. Це ж важко вмирає в стражданні.
«Я пошматую того, хто стане шлях мені заступати.
Горе зрадникам! Горе слабким і безвільним!»
(Нехай краще пише, що він нам хоче сказати,
Бо від спроб говорити він стає дуже втомленим)
Деякі мруть тихо. Деякі аж занадто не кволо
Волають у галасливому до себе жалю напропаще.
Інші ширять погану мораль на всі ліжка навколо...
Типу цьому померти було б за найкраще.
«Війну нав’язали мені ворожі французи,*
Усе, що я прагнув – на життя мати право».
(Не бійтесь ліків потрійної дози,
Половину її нейтралізує біль досить жваво.
Ось голки. Глядіть, щоб він переставивсь
Допоки медикаментозна дія триває...
Яким запитанням очима він ставивсь?
Так, Найвеличніший, до Бога путь твій сягає)
Вірш Радьярда Кіплінга. Перша публікація у 1919.
«Не отримає це таку послугу». Вірш про кайзера Вільгельма. Для Кіплінга він – «це».
«Regis suprema voluntas Lex». Кіплінг переінакшив вираз, який кайзер залишив у Золотій Книзі міста Мюнхен: «Suprema Lex voluntas Regis» (Вищий Закон - воля Короля). Переінакшення виразу є неприроднім для латинської мови.
(Це йтиме звичайним шляхом... дихальних шляхів). Коментатори відмічають, що лікарі не набираються сміливості вимовити слово «рак».
«Деяким.... завдано клопоту аж на півроку». Кіплінг переживає не за пацієнта, а за медперсонал.
«Війну нав’язали мені ворожі французи». В оригіналі вірша французи не згадуються, але кайзер насправді звинувачував французів в тому, що він розв’язав війну: дивіться «Серпневі гармати» (The Guns of August) Барбари Такман.
Після всього, що накоїло «це», Кіплінга звинувачували в тому, що бажати кайзеру повільної смерті від рака горла «є садистським і огидним». На жаль «це» преспокійно дожило в еміграції до червня 1941 року.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
