Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Інший любить негатив
І довбе у хвіст і в гриву
Хто йому не догодив.
Хтось блаженство віднаходить, Копирсаючись в лайні
І на лихо всій природі
Напастить найкращі дні.
Нема тепла. Вітри, дощі.
А сум за мною, наче тінь,
Між люду , вулиць, днів і стін.
Та день світлішим враз стає,
Коли хтось рідний поруч є.
---------------
А час між пальці, мов пісок:
Не публічні до пори
І зусилля ці не вічні
То таке… не говори
Потребує хтось довіри
А комусь — Ве-Де-еН-Ха…
В певній мірі ми — як звіри…
Тільки так, щоб без ха-ха
Пролетів до мене звіддаля,
Пронизав стрілою кволі рими
І дихнув у серце, як земля.
Подих осені торкнеться тонко,
Ніби зламана тернова віть.
Нависають виноградні грона
Я ніби в душному стою фойє.
І серця стукіт годинникові в такт:
І тук, і тук, бо він десь є, десь є...
Заходжу вглиб глядацького партеру.
Нервую: знайти його не можу.
(Так схоже на трагедію Вольтера.)
Прогріте після заморозків перших.
І барбарису кущ, на тин зіпершись,
Мені плоди простягує привітно:
Як згадку безтурботного крюшону
Між осені, де все гіркаво-кисле.
Подякую. А гілка журно висне,
Стрілка повільно вистукує хід...
Десь в укритті ще дрімає дитина.
Мирну угоду влаштовує світ...
Знову ракети гримучий удар...
Київ незламно рахує години...
Ворог щоночі розпалює жар,
День, коли Аврагам помер.
Як і велять звичаї роду,
В час скорботи слід їсти щось округле.
То ж чечевицю на обід зварив онук.
Тільки-но намірився покуштувать,
Як на порозі зависочів Есав.
«Мабуть, ще віддалеки ви
Сядь, дружище, не спіши…
Зникнуть cумніви і втома,
Зникнуть порізі і шви…
Хочеш сонця? Прохолоди?
Хочеш вголос?.. Так — чи ні?
Все спитав, як у госпОди,
Тільки знову уві сні…
Не шелесне за вікнами бурий покров;
стелить доля ласкаво перини лелечі,
та не може знайти їх незряча любов.
Ти говориш, що світла немає в квартирі,
якось лячно наосліп шукати свічу?
Як проміння злетить у індиг
Украинский поэт Владимир Мацуцкий
(лауреат фестиваля Авторской песни «Оскольская лира—91»
в номации поэзии[20])
в марте 2014 года этому явлению посвятил свой стих
«Ликует путинский рашизм»[21]. (Материал из Циклопедии)
Ликует путинск
і вітром дихав.
Ти шепотів: «Людиною не хочу бути,
я хочу деревом».
Ти хочеш деревом високим, любий?
«Так, і щоб на ньому – гроші замість листя».
І ти тоді, мабуть, нікому б грошей і не дав,
а високо від кожної
Ранкового туману, окуляри.
Набридли хвилі повсякденних криз.
Крихкий руйную до реалій міст –
Здаються більш дотепними примари.
Верхівки сосен проштрикнули млу,
Густого неба чарівну безодню.
***
Над
І серце наповнилось болем ущерть.
Це слово щоденно роками звучить,
Порушує спокій і мучить щомить.
Дарма намагаюся стати глухим,
Аби розлучитись зі словом лихим, -
Від мене воно не іде ні на крок,
Раз жалем за
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Смертне ложе (A death-bed)
Держава тільки заради самої держави існує».
(Запалення гланд в ротовій порожнині,
І як наслідок біля ключиці пухлина квітує)
Деякі мруть із криком від вогню чи отруєні газом;
Деякі мруть мовчки від кулі чи снарядного вибуху.
Деякі мруть у відчаї, колючим захоплені дротом;
Деякі раптово вмирають. Не отримає це таку послугу.*
«Regis suprema voluntas Lex* - Монарх над Законом»
(Це йтиме звичайним шляхом... дихальних шляхів)*
Деякі мруть, придавлені розбитої палуби брусом,
Деякі мруть, ридаючи, в хвилях поміж кораблів.
Деякі мруть красномовними, притиснуті смертю,
Поблизу окопів, і друзям їх чутно нівроку.
Деякі мруть на пів вдиху в обіймах зі смертю.
Деяким.... завдано клопоту аж на півроку.*
«Немає в житті ні Добра, ані Зла,
Окрім того, що вимагає Держава».
(Оскільки вже надто пізно для леза ножа,
Все, що ми можем зробить це над болем управа)
Деякі мруть у надії і вірі святими й безгрішними –
Так само, як вмер один у дворі буцегарні –
Деякі мруть згвалтуваннями зламані, або повішеними;
Деякі легко вмирають. Це ж важко вмирає в стражданні.
«Я пошматую того, хто стане шлях мені заступати.
Горе зрадникам! Горе слабким і безвільним!»
(Нехай краще пише, що він нам хоче сказати,
Бо від спроб говорити він стає дуже втомленим)
Деякі мруть тихо. Деякі аж занадто не кволо
Волають у галасливому до себе жалю напропаще.
Інші ширять погану мораль на всі ліжка навколо...
Типу цьому померти було б за найкраще.
«Війну нав’язали мені ворожі французи,*
Усе, що я прагнув – на життя мати право».
(Не бійтесь ліків потрійної дози,
Половину її нейтралізує біль досить жваво.
Ось голки. Глядіть, щоб він переставивсь
Допоки медикаментозна дія триває...
Яким запитанням очима він ставивсь?
Так, Найвеличніший, до Бога путь твій сягає)
Вірш Радьярда Кіплінга. Перша публікація у 1919.
«Не отримає це таку послугу». Вірш про кайзера Вільгельма. Для Кіплінга він – «це».
«Regis suprema voluntas Lex». Кіплінг переінакшив вираз, який кайзер залишив у Золотій Книзі міста Мюнхен: «Suprema Lex voluntas Regis» (Вищий Закон - воля Короля). Переінакшення виразу є неприроднім для латинської мови.
(Це йтиме звичайним шляхом... дихальних шляхів). Коментатори відмічають, що лікарі не набираються сміливості вимовити слово «рак».
«Деяким.... завдано клопоту аж на півроку». Кіплінг переживає не за пацієнта, а за медперсонал.
«Війну нав’язали мені ворожі французи». В оригіналі вірша французи не згадуються, але кайзер насправді звинувачував французів в тому, що він розв’язав війну: дивіться «Серпневі гармати» (The Guns of August) Барбари Такман.
Після всього, що накоїло «це», Кіплінга звинувачували в тому, що бажати кайзеру повільної смерті від рака горла «є садистським і огидним». На жаль «це» преспокійно дожило в еміграції до червня 1941 року.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
