Закон, який моя леді у життя втілює,
Законом для мене ніколи не був,
Але достатньо й того, що вона схвалює,
Яким би закон той не був.

Бо в тому Законі і за тим Законом
Постійним курсом я буду рулить;
Не тому що слухняний чи наляканий жахом,
А лише тому, що вона ним дорожить.

Навіть коли б Азія за крамом моїм зі згагою
Послала б найбагатший корабель свій,
Я б відмовив, відкинув би зі зневагою,
Якщо б полегшення це надало їй.

На корабля байдуже дивився б я радше,
З поля зору пряних вітрил* його зникнення,
Без гіркоти від утрати, бажаючи менше
Багатства великого, аніж її захоплення.

Навіть коли б Королі чималими дарами
Надійний меч мій хотіли ужити найманням,
Я б не пішов служити їм під їх прапорами...
Хіба що пішов би за її побажанням.

З розважливим розумом залишив би я ліпше
Пригоди і пошани найгучніші вітання
І геть-чисто покинув би це, цінуючи більше
Прихильність її, аніж слави моєї визнання.

Все ще такий я, так, я такий...
Болісно зв’язаний і вільний із найвільніших.
Але моєї леді Закон, впливає на мене який,
Для мене є тайною з найтаємніших!

Вірш Радьярда Кіплінга. Цей вірш без назви та 5 і 6 куплетів був епіграфом до останнього ХХІ розділу роману «Наулака».

«З поля зору пряних вітрил». Пряні вітрила (spiced sail) тут, як
коментують, Кіплінг мав на увазі, що корабель був рясно наповнений прянощами.