Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і в світ розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Дорога крізь ніч (поема про Василя Стуса). Пролог
Яке забрала сатанинськая система
Реклося йому забуття...
Сумна це повість. Давня тема...
Скажу про те що мав сказати
Колись давно у вересневі дні
Про що давно хотів писати
Та щось тоді завадило мені.
Блаженні ті, хто не бояться смерті
Наперекір усій зловісній круговерті,
Плюючи на аморфнеє буття,
Незламними ідуть з свого життя.
Рідкі оази мертвої пустелі
І одинокі білі скелі
У чорнім, мов та сажа, морі зла
Негідникам де завжди нєсть числа!
Коли все бачиш угорі
Карикатури - не портрети
Коли негідні є поводирі
Вождями є тоді поети.
Я знаю певно, ще не раз
Скарає невблаганна доля нас
За те що Богом даний час проспали
Згори баласт не покидали.
І джерело усіх тих бід
Старі міхи - нове вино
Вже цілих вісімнадцять літ
Усе це тягне нас на дно.
Тому ідуть ізнову й знову
Десь ізгори такі розмови:
"Ми Стуса вашого і знать не знаємо
В Донецьку імені і чути не бажаємо".
За машкарою мелодрами
Його ім'я паплюжать вдруге
І чиниться оця підла наруга
Під синьо-жовтими прапорами!
Достойна є на те заміна
Про це й нема розмови!
Гордися цим країна
Не опустився він до мови!
Такі завжди були готові
Системі вірно послужити,
Як не проливши трохи крові,
То все ж душити і давити!
Ізнов ніхто не зміг спитати:
Чому ж тоді Національний?
Де на фасаді партократи
Там до снаги Колоніальний!
Донецьк не є один у цьому
По Україні всюди так
Усюди ріжуть по живому
Для нашого це знак.
І за завісою глупої ночі
Щоби не бачили того людської очі
У Києві на Просіці Четвертій
Дуби та сосни прирікалися до смерті.
Бо вирішили дяді й тьоті із міської влади,
Що скверу тут уже не бути
І взагалі грошей заради
Зелений Київ слід назавжди забути.
Не будем більш вести про те розмови
Скажу лиш я одне-єдине слово
Без пам'яті - немає майбуття,
Згадаємо його стражденнеє життя.
Автора давно цікавила тема життя Василя Стуса і роль у його другому процесі Віктора Медведчука про що колись був написаний вірш (ранній і незрілий). Перший задум був восени 2005 року до двадцятої річниці загибелі поета.
Повернувся до нього автор навесні 2009 року, коли в Дніпропетровську був проведений вечір творчості митця "Стусове коло".
Над поемою автор працював більше десяти років.
Перефраз рядка одного з віршів Евгена Маланюка "Коли у нації вождів нема тоді вожді її поети."
Непроведена деколонізація призвела до того що в Україні панує повільна стагнація. Виявом цього стали: опір щодо присвоєння імені Стуса Донецькому національному університету (регіонали хотіли присвоїти йому ім'я першого секретаря Донецького обкому КПУ Дегтярьова).
Мова йде про війну за сквер на вулиці Львівській (колишня Просіка Четверта), де міська влада намагалась вирубати залишки реліктового лісу. З цього лісу молодіжний актив Києва хотів у 2009 році зробити сквер Василя Стуса.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
