
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Роздвоєння, як вістря боротьби,
Як відгомін Господньої тиради,
Доноситься противенством доби.
Не знаємо, де можемо спіткнутись -
На міні чи на грудах кам'яних.
Ми навіть не встигаєм озирнутись,
Посходились легіники, гей, на косовицю.
Косять так, як ще ніколи доти не косили.
Уже сонце припікає, а ще стільки сили
Позостало в руках дужих, руках молодечих,
Що готові трудитися під сам темен вечір.
Посхо
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno.
У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для ц
Божа краса дрібних невістульок.
Ллється навколо її аромат,
З неба моргає сонячна куля.
П'янко...Ромашковий килим живий:
Цяточки жовті, біле пелюстя.
Десь заховався пустун-вітровій,
Гойдалась плавно з боку в бік,
А біля неї добра мати,
Було, втрачала співам лік.
Матуся знала достолиха
Пісень про звірів і пташню,
Тому співала довго й тихо,
І колисала аж до сну…
Як сивина, як марево із хвиль,
Що напливає з підсвідомих терен.
Не розрізниш, де правда, а де цвіль.
Останній сніг напливами прибою
Нечутно попід двері підповза,
Де зло й добро злилися у двобої.
Рими причепились, мов реп'ях.
Бо іти у полі манівцем –
Як писати вірші олівцем,
Як етюд писати просто неба.
Кольорів багато і не треба –
Колір неба й стиглої пшенички.
наніс удар - нещадний весь.
І вицвіле потому завтра
заскавучало, наче, пес,
мої зализуючи рани.
І линув біль із попід вій.
У скронях пульсувало рвано.
Не буває «Так» чи «Ні».
Ані правди, ані йоти!
На війні як на війні!
Правда – вічне порівняння.
Нині – так, а сяк – затим.
Залишається питання:
лиця твого все не згадаю
поцуплять риси
пси карнавальні
лиця твого
не згадаю
Від перших днів війни він активно підтримує нашу країну, виходячи на сцену з українським прапором…
Часом здається: все в Лету кануло,
мідним тазом враз накрилося…
Раптом лунає голос Маккартні -
і відчув
Шурхають прудко, мов крила
Білої чайки, що низько
Навстріч несеться вітриську.
Яхта завзято й бадьоро
Рине розбурханим морем,
Ріжучи вітер і хвилі
Гарно загостреним кілем.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Дорога крізь ніч (поема про Василя Стуса). Пролог
Яке забрала сатанинськая система
Реклося йому забуття...
Сумна це повість. Давня тема...
Скажу про те що мав сказати
Колись давно у вересневі дні
Про що давно хотів писати
Та щось тоді завадило мені.
Блаженні ті, хто не бояться смерті
Наперекір усій зловісній круговерті,
Плюючи на аморфнеє буття,
Незламними ідуть з свого життя.
Рідкі оази мертвої пустелі
І одинокі білі скелі
У чорнім, мов та сажа, морі зла
Негідникам де завжди нєсть числа!
Коли все бачиш угорі
Карикатури - не портрети
Коли негідні є поводирі
Вождями є тоді поети.
Я знаю певно, ще не раз
Скарає невблаганна доля нас
За те що Богом даний час проспали
Згори баласт не покидали.
І джерело усіх тих бід
Старі міхи - нове вино
Вже цілих вісімнадцять літ
Усе це тягне нас на дно.
Тому ідуть ізнову й знову
Десь ізгори такі розмови:
"Ми Стуса вашого і знать не знаємо
В Донецьку імені і чути не бажаємо".
За машкарою мелодрами
Його ім'я паплюжать вдруге
І чиниться оця підла наруга
Під синьо-жовтими прапорами!
Достойна є на те заміна
Про це й нема розмови!
Гордися цим країна
Не опустився він до мови!
Такі завжди були готові
Системі вірно послужити,
Як не проливши трохи крові,
То все ж душити і давити!
Ізнов ніхто не зміг спитати:
Чому ж тоді Національний?
Де на фасаді партократи
Там до снаги Колоніальний!
Донецьк не є один у цьому
По Україні всюди так
Усюди ріжуть по живому
Для нашого це знак.
І за завісою глупої ночі
Щоби не бачили того людської очі
У Києві на Просіці Четвертій
Дуби та сосни прирікалися до смерті.
Бо вирішили дяді й тьоті із міської влади,
Що скверу тут уже не бути
І взагалі грошей заради
Зелений Київ слід назавжди забути.
Не будем більш вести про те розмови
Скажу лиш я одне-єдине слово
Без пам'яті - немає майбуття,
Згадаємо його стражденнеє життя.
Автора давно цікавила тема життя Василя Стуса і роль у його другому процесі Віктора Медведчука про що колись був написаний вірш (ранній і незрілий). Перший задум був восени 2005 року до двадцятої річниці загибелі поета.
Повернувся до нього автор навесні 2009 року, коли в Дніпропетровську був проведений вечір творчості митця "Стусове коло".
Над поемою автор працював більше десяти років.
Перефраз рядка одного з віршів Евгена Маланюка "Коли у нації вождів нема тоді вожді її поети."
Непроведена деколонізація призвела до того що в Україні панує повільна стагнація. Виявом цього стали: опір щодо присвоєння імені Стуса Донецькому національному університету (регіонали хотіли присвоїти йому ім'я першого секретаря Донецького обкому КПУ Дегтярьова).
Мова йде про війну за сквер на вулиці Львівській (колишня Просіка Четверта), де міська влада намагалась вирубати залишки реліктового лісу. З цього лісу молодіжний актив Києва хотів у 2009 році зробити сквер Василя Стуса.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)