Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Дорога крізь ніч. Розділ ІІІ
Ти не змінився за ці роки
Все той же простір неба голубий.
Біжать дороги на всі боки.
Химерний вигин вуличок
Мереживо із залізничних перегонів
Вся нескінченність балачок
Знайомий запах сірки з териконів.
Недовго був в родиннім колі -
Поїхав в Горлівка до школи
Щоб сіяти у душах вічне слово
Учити літератури української та мови.
А Горлівка лиш трохи менша та й усе
Все тії ж шахти та заводи
Їх праця користь людям тут несе
Щоправда, іще більше шкоди.
Щасливими є перші дні
Рутини не здавали ще тортури
Тут народилося "Вдається чи ні?"
А також ще - любов до Щури.
Ізнов була поезія
Читання Еренбурга й Пастернака
Гартування власного "я"
І... певність де закритий тут собака.
Донбас також є Україна
Та вже з давніх-давен німа
Тут зникла мова солов'їна
Тут слова рідного катма.
І чом би ти дітей не вчив
Свідомий - твій предмет факультатив!
Лиш варто батькові схотіти
Вже на урок не підуть діти.
Тут найзапеклий оптиміст увесь трагізм відчуває
Безсилий він тут щось зробить
Ще й п'яний хам права качає:
"Ти, падла, шо па-нашему нє можеш гаваріть?!"
Та най би він один! Ще інші, Герострати
Про меншовартість тут ведуть бравади
Теплицею жандарма, селекцією ката
Століттями виводили породу ренегата.
То чому дивуватись? Повсюди майбуття
До одного дорога - у смерть і забуття.
І від знання цього лише душевні муки
Тут сам апостол і той опустить руки.
- Баста! Вже далі так не можна жити!
Поки Донбас всю душу ще не виїв,
Це треба врешті припинити
Поїду краще вчитись в Київ.
Столиця, інститут літератури
Вступив на перший курс аспірантури
Академмістечко, життя в гуртожитку
Кімнати, мешканців нехитрії пожитки.
Тут недалеко на овиді ліс
Який в цих краях ще до Києва зріс
В час цей осінній вже листя немає
Лиш вітер голі дерева гойдає.
Кружляє лист опалий в передчутті біди
А разом з ним - думка:"Що тут робити маю?"
"Чи правильно зробив, приїхавши сюди?
Чи в місті цьому я не заблукаю?"
Новий день і аспірантський ранок
Ранній підйом іще нічого
Швидкий зготовано сніданок
А далі в інститут "легка" дорога.
Каміння, цегла... Ще й калюжі!
Долання їх - сама лиш мука
І особливо як по стужв
"Подбав" же хтось про шлях в науку!
Ізнов навчання
І дослідницька робота
До кандмінімумів підготування
Переклади і про статті турботи.
Заняття цілий тиждень до суботи
А також чистка інститутського подвір'я
Опісля - спільні зі знайомими турботи
Кухонні розмови в надвечір'я.
А щонеділі - подорож у ліс в якому сніг
Туди де лісівник старий чекає
Який вслухається у звуки твоїх ніг,
А ще Премію й стару грушанку знає.
Знайомство з Симоненком
(Його життя уже згасало)...
Бесіди довгі з Антоненком,
Що знав й розповідав чимало.
І поміж тих нових приятелів
Був ще один - сам із журналу,
Що став одним з учителів
Іваном його (як брата загиблого) звали
Його характер хоч і заважкий
Та то пусте, іще нічого
На думку й слово сам меткий
Філолог й критик він від Бога.
Світличного поради, вкупі з працею
Успішний шлях аспірантури
Бо й сам же маєш ratio
Як фахівець з літератури.
А взагалі, як трохи рішучості мати,
То не лише кандидатом, можна і доктором стати!
Лиш треба завше пам'ятати
Що де і як в нас слід писати.
Кого (за будь-яких обставин) слід хвалити,
Кого - категорично засудити,
Про партію й ЦК хвальби писати
Про негатив - узагалі мовчати!
Служи, вислужуйся і будуть тобі злети
Лояльним буть - такий у нас закон
Приручені прозаїки й поети,
І їхнє ймення легіон!
Усі вони - в оркестрі музиканти
Гуртом їдять із владних рук...
В "конторі" також є таланти
Чого лиш вартий Клим Дмитрук!
Одне лиш постає питання
Як перед собою, наче дзеркалом стати
Після того "переживання"
Зможеш ти сам собі руку подати?
У 1963 році викладав українську мову й літературу в середній школі N° 23 м. Горлівка Донецької області.
"Вдається чи ні" - вірш Стуса про працю шахтарів.
Шура - Олександра Фролова - кохання В. Стуса.
В ті роки українська література й мова були необов'язковими предметами для учнів.
8 грудня 1962 р. в робітничій їдальні стався конфлікт між вчителями школи і п'яним шахтарем який обурився, що вони говорять українською мовою. Василь Стус ледь не побив хама, лише втручання людей розборонило бійку яка починалась.
1 листопада 1963 р. зарахований до аспірантури Інституту Літератури АН УРСР за спеціальністю "теорія літератури".
"Кружляє лист опалий в передчутті біди" - рядок з вірша "Осіннє листя".
Іван Світличний (1929 - 1992) - український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, шестидесятник.
Клим Дмитрук - псевдонім підполковника КДБ УРСР Євстафія Гальського, відомого як автора публікацій проти українських націоналістів, греко-католицької та автокефальної церков, а також проти дисидентів.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
