Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Дорога крізь ніч. Розділ ІІІ
Ти не змінився за ці роки
Все той же простір неба голубий.
Біжать дороги на всі боки.
Химерний вигин вуличок
Мереживо із залізничних перегонів
Вся нескінченність балачок
Знайомий запах сірки з териконів.
Недовго був в родиннім колі -
Поїхав в Горлівка до школи
Щоб сіяти у душах вічне слово
Учити літератури української та мови.
А Горлівка лиш трохи менша та й усе
Все тії ж шахти та заводи
Їх праця користь людям тут несе
Щоправда, іще більше шкоди.
Щасливими є перші дні
Рутини не здавали ще тортури
Тут народилося "Вдається чи ні?"
А також ще - любов до Щури.
Ізнов була поезія
Читання Еренбурга й Пастернака
Гартування власного "я"
І... певність де закритий тут собака.
Донбас також є Україна
Та вже з давніх-давен німа
Тут зникла мова солов'їна
Тут слова рідного катма.
І чом би ти дітей не вчив
Свідомий - твій предмет факультатив!
Лиш варто батькові схотіти
Вже на урок не підуть діти.
Тут найзапеклий оптиміст увесь трагізм відчуває
Безсилий він тут щось зробить
Ще й п'яний хам права качає:
"Ти, падла, шо па-нашему нє можеш гаваріть?!"
Та най би він один! Ще інші, Герострати
Про меншовартість тут ведуть бравади
Теплицею жандарма, селекцією ката
Століттями виводили породу ренегата.
То чому дивуватись? Повсюди майбуття
До одного дорога - у смерть і забуття.
І від знання цього лише душевні муки
Тут сам апостол і той опустить руки.
- Баста! Вже далі так не можна жити!
Поки Донбас всю душу ще не виїв,
Це треба врешті припинити
Поїду краще вчитись в Київ.
Столиця, інститут літератури
Вступив на перший курс аспірантури
Академмістечко, життя в гуртожитку
Кімнати, мешканців нехитрії пожитки.
Тут недалеко на овиді ліс
Який в цих краях ще до Києва зріс
В час цей осінній вже листя немає
Лиш вітер голі дерева гойдає.
Кружляє лист опалий в передчутті біди
А разом з ним - думка:"Що тут робити маю?"
"Чи правильно зробив, приїхавши сюди?
Чи в місті цьому я не заблукаю?"
Новий день і аспірантський ранок
Ранній підйом іще нічого
Швидкий зготовано сніданок
А далі в інститут "легка" дорога.
Каміння, цегла... Ще й калюжі!
Долання їх - сама лиш мука
І особливо як по стужв
"Подбав" же хтось про шлях в науку!
Ізнов навчання
І дослідницька робота
До кандмінімумів підготування
Переклади і про статті турботи.
Заняття цілий тиждень до суботи
А також чистка інститутського подвір'я
Опісля - спільні зі знайомими турботи
Кухонні розмови в надвечір'я.
А щонеділі - подорож у ліс в якому сніг
Туди де лісівник старий чекає
Який вслухається у звуки твоїх ніг,
А ще Премію й стару грушанку знає.
Знайомство з Симоненком
(Його життя уже згасало)...
Бесіди довгі з Антоненком,
Що знав й розповідав чимало.
І поміж тих нових приятелів
Був ще один - сам із журналу,
Що став одним з учителів
Іваном його (як брата загиблого) звали
Його характер хоч і заважкий
Та то пусте, іще нічого
На думку й слово сам меткий
Філолог й критик він від Бога.
Світличного поради, вкупі з працею
Успішний шлях аспірантури
Бо й сам же маєш ratio
Як фахівець з літератури.
А взагалі, як трохи рішучості мати,
То не лише кандидатом, можна і доктором стати!
Лиш треба завше пам'ятати
Що де і як в нас слід писати.
Кого (за будь-яких обставин) слід хвалити,
Кого - категорично засудити,
Про партію й ЦК хвальби писати
Про негатив - узагалі мовчати!
Служи, вислужуйся і будуть тобі злети
Лояльним буть - такий у нас закон
Приручені прозаїки й поети,
І їхнє ймення легіон!
Усі вони - в оркестрі музиканти
Гуртом їдять із владних рук...
В "конторі" також є таланти
Чого лиш вартий Клим Дмитрук!
Одне лиш постає питання
Як перед собою, наче дзеркалом стати
Після того "переживання"
Зможеш ти сам собі руку подати?
У 1963 році викладав українську мову й літературу в середній школі N° 23 м. Горлівка Донецької області.
"Вдається чи ні" - вірш Стуса про працю шахтарів.
Шура - Олександра Фролова - кохання В. Стуса.
В ті роки українська література й мова були необов'язковими предметами для учнів.
8 грудня 1962 р. в робітничій їдальні стався конфлікт між вчителями школи і п'яним шахтарем який обурився, що вони говорять українською мовою. Василь Стус ледь не побив хама, лише втручання людей розборонило бійку яка починалась.
1 листопада 1963 р. зарахований до аспірантури Інституту Літератури АН УРСР за спеціальністю "теорія літератури".
"Кружляє лист опалий в передчутті біди" - рядок з вірша "Осіннє листя".
Іван Світличний (1929 - 1992) - український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, шестидесятник.
Клим Дмитрук - псевдонім підполковника КДБ УРСР Євстафія Гальського, відомого як автора публікацій проти українських націоналістів, греко-католицької та автокефальної церков, а також проти дисидентів.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
