Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.
Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
Такий нечуваний, нежданий,
Немовби надійшов прибій,
Такий далекий і жаданий.
Щось у нутрі лісів кричить,
Благаючи про допомогу.
Так думку переплавить мить,
Тарган ховається під ковдру,
Тютюн димить, чорніє стовбур,
Годинник грає в стусани.
Хвилеподібно та без зброї,
В лататті білому, героєм,
У сінях сходи брав без бою,
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
В моєму стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
неквапливо, без зайвих прощань.
Лиш торкнулось, ще сонцем сповите,
моїх рук і далеких бажань.
Я дивлюсь йому вслід без тривоги —
хай іде у свою далечінь.
У той край не питаю дороги,
Похмурий, сірий. Ще в Москві не знали,
Що німці фронт під Вязьмою прорвали
І до Москви Гудеріан вже рвавсь.
Москву не було кому захищать,
Бо армії в оточення попали
І тисячами у лісах вмирали.
На них вже смерть по
Де вихованці добра?
Долі масної спотворені груди
Ранками et cetera? —
Жовті лисички і швидкісні поні
Голосом регіт несуть,
Грають, мов картами, в довгу звитягу,
Сонце з-за обрію ждуть.
І зносить ідолів, старі закони,
І зазирає бурею у сни,
Долаючи погрози і прокльони.
Усе віджиле має відійти.
Чекаємо оновлення у жилах.
Ніщо нас не зупинить до мети
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Атлант – верховний цар-жрець, у чиїх жилах солона кров Посейдона бореться з прахом землі.
Клейто – старша жриця, чиє серце б'ється
Жовтих крапель впритул,
Неупинних, як фіжми,
Що занурились в мул.
До глибин від жаскої,
Нетривкої води,
У спотворений сумнів,
Що чекає біди.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Дорога крізь ніч. Розділ ІІІ
Ти не змінився за ці роки
Все той же простір неба голубий.
Біжать дороги на всі боки.
Химерний вигин вуличок
Мереживо із залізничних перегонів
Вся нескінченність балачок
Знайомий запах сірки з териконів.
Недовго був в родиннім колі -
Поїхав в Горлівка до школи
Щоб сіяти у душах вічне слово
Учити літератури української та мови.
А Горлівка лиш трохи менша та й усе
Все тії ж шахти та заводи
Їх праця користь людям тут несе
Щоправда, іще більше шкоди.
Щасливими є перші дні
Рутини не здавали ще тортури
Тут народилося "Вдається чи ні?"
А також ще - любов до Щури.
Ізнов була поезія
Читання Еренбурга й Пастернака
Гартування власного "я"
І... певність де закритий тут собака.
Донбас також є Україна
Та вже з давніх-давен німа
Тут зникла мова солов'їна
Тут слова рідного катма.
І чом би ти дітей не вчив
Свідомий - твій предмет факультатив!
Лиш варто батькові схотіти
Вже на урок не підуть діти.
Тут найзапеклий оптиміст увесь трагізм відчуває
Безсилий він тут щось зробить
Ще й п'яний хам права качає:
"Ти, падла, шо па-нашему нє можеш гаваріть?!"
Та най би він один! Ще інші, Герострати
Про меншовартість тут ведуть бравади
Теплицею жандарма, селекцією ката
Століттями виводили породу ренегата.
То чому дивуватись? Повсюди майбуття
До одного дорога - у смерть і забуття.
І від знання цього лише душевні муки
Тут сам апостол і той опустить руки.
- Баста! Вже далі так не можна жити!
Поки Донбас всю душу ще не виїв,
Це треба врешті припинити
Поїду краще вчитись в Київ.
Столиця, інститут літератури
Вступив на перший курс аспірантури
Академмістечко, життя в гуртожитку
Кімнати, мешканців нехитрії пожитки.
Тут недалеко на овиді ліс
Який в цих краях ще до Києва зріс
В час цей осінній вже листя немає
Лиш вітер голі дерева гойдає.
Кружляє лист опалий в передчутті біди
А разом з ним - думка:"Що тут робити маю?"
"Чи правильно зробив, приїхавши сюди?
Чи в місті цьому я не заблукаю?"
Новий день і аспірантський ранок
Ранній підйом іще нічого
Швидкий зготовано сніданок
А далі в інститут "легка" дорога.
Каміння, цегла... Ще й калюжі!
Долання їх - сама лиш мука
І особливо як по стужв
"Подбав" же хтось про шлях в науку!
Ізнов навчання
І дослідницька робота
До кандмінімумів підготування
Переклади і про статті турботи.
Заняття цілий тиждень до суботи
А також чистка інститутського подвір'я
Опісля - спільні зі знайомими турботи
Кухонні розмови в надвечір'я.
А щонеділі - подорож у ліс в якому сніг
Туди де лісівник старий чекає
Який вслухається у звуки твоїх ніг,
А ще Премію й стару грушанку знає.
Знайомство з Симоненком
(Його життя уже згасало)...
Бесіди довгі з Антоненком,
Що знав й розповідав чимало.
І поміж тих нових приятелів
Був ще один - сам із журналу,
Що став одним з учителів
Іваном його (як брата загиблого) звали
Його характер хоч і заважкий
Та то пусте, іще нічого
На думку й слово сам меткий
Філолог й критик він від Бога.
Світличного поради, вкупі з працею
Успішний шлях аспірантури
Бо й сам же маєш ratio
Як фахівець з літератури.
А взагалі, як трохи рішучості мати,
То не лише кандидатом, можна і доктором стати!
Лиш треба завше пам'ятати
Що де і як в нас слід писати.
Кого (за будь-яких обставин) слід хвалити,
Кого - категорично засудити,
Про партію й ЦК хвальби писати
Про негатив - узагалі мовчати!
Служи, вислужуйся і будуть тобі злети
Лояльним буть - такий у нас закон
Приручені прозаїки й поети,
І їхнє ймення легіон!
Усі вони - в оркестрі музиканти
Гуртом їдять із владних рук...
В "конторі" також є таланти
Чого лиш вартий Клим Дмитрук!
Одне лиш постає питання
Як перед собою, наче дзеркалом стати
Після того "переживання"
Зможеш ти сам собі руку подати?
У 1963 році викладав українську мову й літературу в середній школі N° 23 м. Горлівка Донецької області.
"Вдається чи ні" - вірш Стуса про працю шахтарів.
Шура - Олександра Фролова - кохання В. Стуса.
В ті роки українська література й мова були необов'язковими предметами для учнів.
8 грудня 1962 р. в робітничій їдальні стався конфлікт між вчителями школи і п'яним шахтарем який обурився, що вони говорять українською мовою. Василь Стус ледь не побив хама, лише втручання людей розборонило бійку яка починалась.
1 листопада 1963 р. зарахований до аспірантури Інституту Літератури АН УРСР за спеціальністю "теорія літератури".
"Кружляє лист опалий в передчутті біди" - рядок з вірша "Осіннє листя".
Іван Світличний (1929 - 1992) - український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, шестидесятник.
Клим Дмитрук - псевдонім підполковника КДБ УРСР Євстафія Гальського, відомого як автора публікацій проти українських націоналістів, греко-католицької та автокефальної церков, а також проти дисидентів.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
