Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Дорога крізь ніч. Розділ ІІІ
Ти не змінився за ці роки
Все той же простір неба голубий.
Біжать дороги на всі боки.
Химерний вигин вуличок
Мереживо із залізничних перегонів
Вся нескінченність балачок
Знайомий запах сірки з териконів.
Недовго був в родиннім колі -
Поїхав в Горлівка до школи
Щоб сіяти у душах вічне слово
Учити літератури української та мови.
А Горлівка лиш трохи менша та й усе
Все тії ж шахти та заводи
Їх праця користь людям тут несе
Щоправда, іще більше шкоди.
Щасливими є перші дні
Рутини не здавали ще тортури
Тут народилося "Вдається чи ні?"
А також ще - любов до Щури.
Ізнов була поезія
Читання Еренбурга й Пастернака
Гартування власного "я"
І... певність де закритий тут собака.
Донбас також є Україна
Та вже з давніх-давен німа
Тут зникла мова солов'їна
Тут слова рідного катма.
І чом би ти дітей не вчив
Свідомий - твій предмет факультатив!
Лиш варто батькові схотіти
Вже на урок не підуть діти.
Тут найзапеклий оптиміст увесь трагізм відчуває
Безсилий він тут щось зробить
Ще й п'яний хам права качає:
"Ти, падла, шо па-нашему нє можеш гаваріть?!"
Та най би він один! Ще інші, Герострати
Про меншовартість тут ведуть бравади
Теплицею жандарма, селекцією ката
Століттями виводили породу ренегата.
То чому дивуватись? Повсюди майбуття
До одного дорога - у смерть і забуття.
І від знання цього лише душевні муки
Тут сам апостол і той опустить руки.
- Баста! Вже далі так не можна жити!
Поки Донбас всю душу ще не виїв,
Це треба врешті припинити
Поїду краще вчитись в Київ.
Столиця, інститут літератури
Вступив на перший курс аспірантури
Академмістечко, життя в гуртожитку
Кімнати, мешканців нехитрії пожитки.
Тут недалеко на овиді ліс
Який в цих краях ще до Києва зріс
В час цей осінній вже листя немає
Лиш вітер голі дерева гойдає.
Кружляє лист опалий в передчутті біди
А разом з ним - думка:"Що тут робити маю?"
"Чи правильно зробив, приїхавши сюди?
Чи в місті цьому я не заблукаю?"
Новий день і аспірантський ранок
Ранній підйом іще нічого
Швидкий зготовано сніданок
А далі в інститут "легка" дорога.
Каміння, цегла... Ще й калюжі!
Долання їх - сама лиш мука
І особливо як по стужв
"Подбав" же хтось про шлях в науку!
Ізнов навчання
І дослідницька робота
До кандмінімумів підготування
Переклади і про статті турботи.
Заняття цілий тиждень до суботи
А також чистка інститутського подвір'я
Опісля - спільні зі знайомими турботи
Кухонні розмови в надвечір'я.
А щонеділі - подорож у ліс в якому сніг
Туди де лісівник старий чекає
Який вслухається у звуки твоїх ніг,
А ще Премію й стару грушанку знає.
Знайомство з Симоненком
(Його життя уже згасало)...
Бесіди довгі з Антоненком,
Що знав й розповідав чимало.
І поміж тих нових приятелів
Був ще один - сам із журналу,
Що став одним з учителів
Іваном його (як брата загиблого) звали
Його характер хоч і заважкий
Та то пусте, іще нічого
На думку й слово сам меткий
Філолог й критик він від Бога.
Світличного поради, вкупі з працею
Успішний шлях аспірантури
Бо й сам же маєш ratio
Як фахівець з літератури.
А взагалі, як трохи рішучості мати,
То не лише кандидатом, можна і доктором стати!
Лиш треба завше пам'ятати
Що де і як в нас слід писати.
Кого (за будь-яких обставин) слід хвалити,
Кого - категорично засудити,
Про партію й ЦК хвальби писати
Про негатив - узагалі мовчати!
Служи, вислужуйся і будуть тобі злети
Лояльним буть - такий у нас закон
Приручені прозаїки й поети,
І їхнє ймення легіон!
Усі вони - в оркестрі музиканти
Гуртом їдять із владних рук...
В "конторі" також є таланти
Чого лиш вартий Клим Дмитрук!
Одне лиш постає питання
Як перед собою, наче дзеркалом стати
Після того "переживання"
Зможеш ти сам собі руку подати?
У 1963 році викладав українську мову й літературу в середній школі N° 23 м. Горлівка Донецької області.
"Вдається чи ні" - вірш Стуса про працю шахтарів.
Шура - Олександра Фролова - кохання В. Стуса.
В ті роки українська література й мова були необов'язковими предметами для учнів.
8 грудня 1962 р. в робітничій їдальні стався конфлікт між вчителями школи і п'яним шахтарем який обурився, що вони говорять українською мовою. Василь Стус ледь не побив хама, лише втручання людей розборонило бійку яка починалась.
1 листопада 1963 р. зарахований до аспірантури Інституту Літератури АН УРСР за спеціальністю "теорія літератури".
"Кружляє лист опалий в передчутті біди" - рядок з вірша "Осіннє листя".
Іван Світличний (1929 - 1992) - український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, шестидесятник.
Клим Дмитрук - псевдонім підполковника КДБ УРСР Євстафія Гальського, відомого як автора публікацій проти українських націоналістів, греко-католицької та автокефальної церков, а також проти дисидентів.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
