Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Дорога крізь ніч. Розділ ІІІ
Ти не змінився за ці роки
Все той же простір неба голубий.
Біжать дороги на всі боки.
Химерний вигин вуличок
Мереживо із залізничних перегонів
Вся нескінченність балачок
Знайомий запах сірки з териконів.
Недовго був в родиннім колі -
Поїхав в Горлівка до школи
Щоб сіяти у душах вічне слово
Учити літератури української та мови.
А Горлівка лиш трохи менша та й усе
Все тії ж шахти та заводи
Їх праця користь людям тут несе
Щоправда, іще більше шкоди.
Щасливими є перші дні
Рутини не здавали ще тортури
Тут народилося "Вдається чи ні?"
А також ще - любов до Щури.
Ізнов була поезія
Читання Еренбурга й Пастернака
Гартування власного "я"
І... певність де закритий тут собака.
Донбас також є Україна
Та вже з давніх-давен німа
Тут зникла мова солов'їна
Тут слова рідного катма.
І чом би ти дітей не вчив
Свідомий - твій предмет факультатив!
Лиш варто батькові схотіти
Вже на урок не підуть діти.
Тут найзапеклий оптиміст увесь трагізм відчуває
Безсилий він тут щось зробить
Ще й п'яний хам права качає:
"Ти, падла, шо па-нашему нє можеш гаваріть?!"
Та най би він один! Ще інші, Герострати
Про меншовартість тут ведуть бравади
Теплицею жандарма, селекцією ката
Століттями виводили породу ренегата.
То чому дивуватись? Повсюди майбуття
До одного дорога - у смерть і забуття.
І від знання цього лише душевні муки
Тут сам апостол і той опустить руки.
- Баста! Вже далі так не можна жити!
Поки Донбас всю душу ще не виїв,
Це треба врешті припинити
Поїду краще вчитись в Київ.
Столиця, інститут літератури
Вступив на перший курс аспірантури
Академмістечко, життя в гуртожитку
Кімнати, мешканців нехитрії пожитки.
Тут недалеко на овиді ліс
Який в цих краях ще до Києва зріс
В час цей осінній вже листя немає
Лиш вітер голі дерева гойдає.
Кружляє лист опалий в передчутті біди
А разом з ним - думка:"Що тут робити маю?"
"Чи правильно зробив, приїхавши сюди?
Чи в місті цьому я не заблукаю?"
Новий день і аспірантський ранок
Ранній підйом іще нічого
Швидкий зготовано сніданок
А далі в інститут "легка" дорога.
Каміння, цегла... Ще й калюжі!
Долання їх - сама лиш мука
І особливо як по стужв
"Подбав" же хтось про шлях в науку!
Ізнов навчання
І дослідницька робота
До кандмінімумів підготування
Переклади і про статті турботи.
Заняття цілий тиждень до суботи
А також чистка інститутського подвір'я
Опісля - спільні зі знайомими турботи
Кухонні розмови в надвечір'я.
А щонеділі - подорож у ліс в якому сніг
Туди де лісівник старий чекає
Який вслухається у звуки твоїх ніг,
А ще Премію й стару грушанку знає.
Знайомство з Симоненком
(Його життя уже згасало)...
Бесіди довгі з Антоненком,
Що знав й розповідав чимало.
І поміж тих нових приятелів
Був ще один - сам із журналу,
Що став одним з учителів
Іваном його (як брата загиблого) звали
Його характер хоч і заважкий
Та то пусте, іще нічого
На думку й слово сам меткий
Філолог й критик він від Бога.
Світличного поради, вкупі з працею
Успішний шлях аспірантури
Бо й сам же маєш ratio
Як фахівець з літератури.
А взагалі, як трохи рішучості мати,
То не лише кандидатом, можна і доктором стати!
Лиш треба завше пам'ятати
Що де і як в нас слід писати.
Кого (за будь-яких обставин) слід хвалити,
Кого - категорично засудити,
Про партію й ЦК хвальби писати
Про негатив - узагалі мовчати!
Служи, вислужуйся і будуть тобі злети
Лояльним буть - такий у нас закон
Приручені прозаїки й поети,
І їхнє ймення легіон!
Усі вони - в оркестрі музиканти
Гуртом їдять із владних рук...
В "конторі" також є таланти
Чого лиш вартий Клим Дмитрук!
Одне лиш постає питання
Як перед собою, наче дзеркалом стати
Після того "переживання"
Зможеш ти сам собі руку подати?
У 1963 році викладав українську мову й літературу в середній школі N° 23 м. Горлівка Донецької області.
"Вдається чи ні" - вірш Стуса про працю шахтарів.
Шура - Олександра Фролова - кохання В. Стуса.
В ті роки українська література й мова були необов'язковими предметами для учнів.
8 грудня 1962 р. в робітничій їдальні стався конфлікт між вчителями школи і п'яним шахтарем який обурився, що вони говорять українською мовою. Василь Стус ледь не побив хама, лише втручання людей розборонило бійку яка починалась.
1 листопада 1963 р. зарахований до аспірантури Інституту Літератури АН УРСР за спеціальністю "теорія літератури".
"Кружляє лист опалий в передчутті біди" - рядок з вірша "Осіннє листя".
Іван Світличний (1929 - 1992) - український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, шестидесятник.
Клим Дмитрук - псевдонім підполковника КДБ УРСР Євстафія Гальського, відомого як автора публікацій проти українських націоналістів, греко-католицької та автокефальної церков, а також проти дисидентів.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
