
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Та так, що ти ледве встигаєш
Ступить на небесний поріг.
Луна пронесеться над гаєм.
І як же писати, творить,
Коли навіть столу немає?
Така зачарована мить
за радістю дихати щастям,
за тим, кого згадую всує
на сповіді перед причастям.
За світло розкішними днями,
що небо стелили під п'яти,
спливали у даль журавлями
Які з кривавих не прийшли полів,
В блакитне небо вознеслись крилато,
Перетворились в білих журавлів.
Вони і дотепер з часів далеких
Летять і озиваються до нас.
Чи не тому, ми, дивлячись на небо,
ночі ділять день
чи ховайся чи біжи
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік ей
Пензликом
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Дорога крізь ніч. Розділ IV
І новим холодом повіяло зі Сходу
І всі вже відчували звідусіль
Нову колимську ту погоду.
Доноси, звільнення, арешти,
Холодне й боязке мовчання решти:
"Най чаша ця гірка мине!
Ой, слава Богу, що сьогодні не мене!"
Шевченка вітражі трощили
Ні, не здригнулась вандала рука!
Над Києвом, немов упир з могили
Нависла чорна тінь Маланчука.
У переддень тої жорстокої епохи
Талановитий Параджанов, вірменин
Знімав кіно, про підзабуту трохи
Далеку повість предків й полонин.
В шаленім темпі тих десятиліть
Сей фільм засяяв мов перлина
Його яскравістю захоплювався світ
Мовчанням лиш зустріла Батьківщина.
Однак все те було вже згодом.
Про інше мова піде тут,
Як в "Україні" повним ходом
Кувавсь для Києва дебют.
На нього Стус ішов неначе у пітьмі:
Чи можна вже про щось мовчати?!
Іван Світличний у тюрмі!
Новий терор іде! Сліпому лиш не помічати.
Коли і навіть не змовчу
Нічим я другу не зараджу
А як змовчу -
Виходить зраджу?
А в цьому часі людей троє:
Чорновіл і Дзюба, ще його дружина
Затіяли таке на що здібні лиш герої.
В скрутну реакції годину,
Почавши перед показом палку промову,
Де працю групи оцінивши,
Про те що трапилось у Львові:
Арешти Горинів, Світличного та інших,
Про них усіх аудиторії сказати
І цим когось - таки розбудимо.
Можливо й нас... Чого від них іще чекати.
Але! Мовчати! Ми! Не будемо!
І ось вже Дзюба, взявши слово,
Став говорити про картину
Повів він про художницю розмову
Та інших, що прославили країну.
А потім вже перейшов без вагань до решти:
"Товариші! Ідуть арешти..."
Одразу сполошились "філери"
Й адміністратори мов "кілери",
Як навіжені, свистіти стали і кричати.
"Та як же смієш ти брехати!!!"
"Для цього тут не місце... (А як не місце -
то тоді де?
Втім і ця штука, що значить ніде)."
Зціпивши люто зуби,
Спихають геть зі сцени Дзюбу
І той вже вибився із сил...
Аж тут заговорив Василь.
Він говорив: "Товариші, я прошу встати
Хто протестує - нехай підведеться!
Не личить зараз нам мовчати
Бо тридцять сьомий повернеться!"
Із зали підвелись окремі люди,
Гадаючи - із цього може щось і буде
Решта - на місцях сиділи
Неначе зовсім скам'яніли.
"Суспільство ви цим розкололи!"
(Так нині модно заявляти)
Бо півгромади з жаху прохолоди
І де б їм тут хоробрості узяти?
Обурився іще старий Тичина
Що молодь де не право чинить.
Та далі вже крутили стрічку
Однак... Було не до Івана і Марічки...
На завтра був великий шухер в інституті
Не дарма ж червонів, неначе глід,
Ледь не сказився там від люті
"Славетний" академік Білодід.
І вібрувало злістю,
З викривленим ротом,
(Готовим до кісток прогризти)
Обличчя академіка Шамоти:
"Та як він міг таке вчинити?!
Нехай об'явиться тут лише!!!"
"І що нам з ним тепер робити?!?!"
"Нехай пояснення напише...
А далі - на нараді
Його ми розберем на друзки дрібні
І витурим - ніхто не буде на заваді
Такі як він тут зовсім не потрібні!!!"
Ну а що Стус? Він добре знав
Що йому тепер буде
Однак, хоч цілу ніч не спав
Спокійно йшов між люди.
Хоч вібрували нерви і кипіла кров
Він виду намагався не подати,
Крокуючи, упевнено зайшов
В той кабінет... на власну страту.
Не чув ніхто подробиці розмови
Лиш час від часу крик лунав...
Чекали там пояснення "промови"
Тож відповідь таку Василь надав:
"Інакше я й не міг вчинити
Бо що ж тепер настав за час?
Знов стали так не по-радянському чинити,
Що сталінізм вже верта до нас!
Оці утаємничені арешти
Хіба вони не підривають лад?
Який же приклад подаєм для світу решти
Ми - найпрогресивніша Країна Рад?!
Немов на ворога, накинулись на Дзюбу
І ледь не збили його з ніг,
Заткнули рота дуже грубо!
Цього стерпіти я не зміг!
Ще наостанок мушу я сказати,
Що ось тепер, за нинішніх умов,
Тяжким є злочином мовчати
Щоб комунізм не зазнав удару знов..."
І написав там ще багато чого,
Все що він вірив тоді сам,
Одначе, не розчулив цим нікого,
Із тих, хто совісті не має ні на грам.
Ні тіні покаяння не вчинив!
Такий був змалку принциповий, впертий...
І перший крок він цим зробив
На зустріч власній смерти.
Наказ - відрахувати. Текст офіціозу
(Не вбагаєш в риму, то вже проза).
І припис для годиться:
"Читав... нехай на вашій совісті лишиться."
І от вже все, нема печалі!
Не буде з цього майбуття.
Та що ж опісля буде далі?
З нічого починать життя...
Маланчуковщина - хвиля масових арештів української інтелігенції упродовж 1960-х років. Походить від імені Валентина Маланчука (1928 - 1984) - секретаря з ідеології ЦК КПУ.
В рамках репресивної кампанії було розбито вітраж "Шевченко. Мати" роботи Опанаса Заливати, Людмили Семикіної, Галини Севрук і Алли Горської. Вітраж було встановлено у вестибюлі Червоного корпусу Київського державного університету імені Шевченка.
Перший арешт Івана Світличного 1 вересня 1965 р. Випущений 30 квітня 1966 через брак доказів. Одночасно було заарештовано Опанаса Заливаху, Михайла Косіва, братів Михайла і Богдана Горинів. Обвинувачували їх у ст. 62. ч.1. КК УРСР антирадянська пропаганда і агітація.
4 вересня 1965 р. у київському кінотеатрі "Україна" під час показу фільму "Тіні забутих предків" відбувся протест проти арештів української інтелігенції.
Це був перший правозахисний публічний виступ в СРСР.
За участь у протесті в кінотеатрі "Україна" Стус був відрахований з другого року аспірантури.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)