Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Сам я лежав у постелі, умираючи
Ені Бон зі Сейнт-Ейнжел
Казала ”надворі погода шикарна“
Ще вітер тоді завивав у проймі дверній
О, хто ти такий, щоби погоді відмовіти
Мені би спокою, щоби умерти собі
Усміхаються хмаринці.
Вітер віти колихає —
Він ялинку колисає:
— Люлі, люлі, спи гарненько,
Чарівнице зелененька!
Та ялинці геть не спиться:
Мордувався з розпуки статевої.
Бо в селі на горі
Лиш бабусі старі,
А панянки гуляють Женевою.
На стоянці в порту Гонолулу
Бабі Ксенії вухо надуло.
Літає і падає листя-метелик.
І джерги осінні на душі нам стелить.
Не знає ніхто, що за синню й горами,
Бо крутиться світ, наче зірвана хвіртка.
І стіни замовкли, а серце тріпоче.
А далі що буде? Все знає лиш Отче.
Духам вічним спати треба?—
У надриві зволікання
Їх нетлінне — не від Неба!
Хто відчує — буде вільним
Від зневіри і шляхетства,
Буде плавати в ефірі,
Називатися мистецтвом,
Кричать ворони - все, як і раніш, -
Мені сьогодні невимовно добре
Отут, де досі краєвиди ті ж.
Мене сюди завжди ведуть дороги,
І тільки тут душа моя - своя, -
Зникають зразу болі і тривоги,
Коли знайоме роздивляюсь я.
Що ядерну він зброю в діло пустить,
Свої ракети ядерні запустить.
І кінець світу всіх тоді чека.
Всі москалі відправляться у рай,
А вороги згорять в огні пекельнім.
Ну, звісно, перспективи невеселі,
Від москалів
Лиш кров'ю у сумних листах,
Які долатимуть пасати?
І з клітки визволиться птах.
Чи буду я писати ранок,
Чудовий виснажений день
І присмерк, як відкрита рана,
Як приспів зболених пісень?
чим би не політ
знайти слова
в обіймах
із незримим
тобі до снаг тонкий
осяжний світ
сяйливий часом
наче крізь дощ між краплями, -
до останнього стогону,
між ночами і ранками.
2026 рік
4. «ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ: Сфумато, або Серпанок для Мони Лізи»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три дії)
Дійові особи:
Леонардо да Вінчі – геніальний італійський митець, уче
Поруділий лист, -
Я дивлюсь на цю картину
І шукаю зміст.
Небо хмарами провисло,
Далина німа, -
За оцим останнім листом
Вже іде зима.
Маестро, чи не могли б Ви подивитись оцю ось пісню ?
Бетховен
З приємністю, Ваша величність. Ви стільки робите для мене, що тепер я – найбагатший, мабуть, серед моїх колег. Де ще б я перевірить зміг те, що тільки-но створив, як не
Я не хочу втрачати на сон
Цілу вічність. Стоїть одесную
Невблаганний, жорстокий клаксон.
Океан промовляє безмежно
Уві сні, наче сага сторіч.
Я навшпиньках іду обережно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Дорога крізь ніч. Розділ IV
І новим холодом повіяло зі Сходу
І всі вже відчували звідусіль
Нову колимську ту погоду.
Доноси, звільнення, арешти,
Холодне й боязке мовчання решти:
"Най чаша ця гірка мине!
Ой, слава Богу, що сьогодні не мене!"
Шевченка вітражі трощили
Ні, не здригнулась вандала рука!
Над Києвом, немов упир з могили
Нависла чорна тінь Маланчука.
У переддень тої жорстокої епохи
Талановитий Параджанов, вірменин
Знімав кіно, про підзабуту трохи
Далеку повість предків й полонин.
В шаленім темпі тих десятиліть
Сей фільм засяяв мов перлина
Його яскравістю захоплювався світ
Мовчанням лиш зустріла Батьківщина.
Однак все те було вже згодом.
Про інше мова піде тут,
Як в "Україні" повним ходом
Кувавсь для Києва дебют.
На нього Стус ішов неначе у пітьмі:
Чи можна вже про щось мовчати?!
Іван Світличний у тюрмі!
Новий терор іде! Сліпому лиш не помічати.
Коли і навіть не змовчу
Нічим я другу не зараджу
А як змовчу -
Виходить зраджу?
А в цьому часі людей троє:
Чорновіл і Дзюба, ще його дружина
Затіяли таке на що здібні лиш герої.
В скрутну реакції годину,
Почавши перед показом палку промову,
Де працю групи оцінивши,
Про те що трапилось у Львові:
Арешти Горинів, Світличного та інших,
Про них усіх аудиторії сказати
І цим когось - таки розбудимо.
Можливо й нас... Чого від них іще чекати.
Але! Мовчати! Ми! Не будемо!
І ось вже Дзюба, взявши слово,
Став говорити про картину
Повів він про художницю розмову
Та інших, що прославили країну.
А потім вже перейшов без вагань до решти:
"Товариші! Ідуть арешти..."
Одразу сполошились "філери"
Й адміністратори мов "кілери",
Як навіжені, свистіти стали і кричати.
"Та як же смієш ти брехати!!!"
"Для цього тут не місце... (А як не місце -
то тоді де?
Втім і ця штука, що значить ніде)."
Зціпивши люто зуби,
Спихають геть зі сцени Дзюбу
І той вже вибився із сил...
Аж тут заговорив Василь.
Він говорив: "Товариші, я прошу встати
Хто протестує - нехай підведеться!
Не личить зараз нам мовчати
Бо тридцять сьомий повернеться!"
Із зали підвелись окремі люди,
Гадаючи - із цього може щось і буде
Решта - на місцях сиділи
Неначе зовсім скам'яніли.
"Суспільство ви цим розкололи!"
(Так нині модно заявляти)
Бо півгромади з жаху прохолоди
І де б їм тут хоробрості узяти?
Обурився іще старий Тичина
Що молодь де не право чинить.
Та далі вже крутили стрічку
Однак... Було не до Івана і Марічки...
На завтра був великий шухер в інституті
Не дарма ж червонів, неначе глід,
Ледь не сказився там від люті
"Славетний" академік Білодід.
І вібрувало злістю,
З викривленим ротом,
(Готовим до кісток прогризти)
Обличчя академіка Шамоти:
"Та як він міг таке вчинити?!
Нехай об'явиться тут лише!!!"
"І що нам з ним тепер робити?!?!"
"Нехай пояснення напише...
А далі - на нараді
Його ми розберем на друзки дрібні
І витурим - ніхто не буде на заваді
Такі як він тут зовсім не потрібні!!!"
Ну а що Стус? Він добре знав
Що йому тепер буде
Однак, хоч цілу ніч не спав
Спокійно йшов між люди.
Хоч вібрували нерви і кипіла кров
Він виду намагався не подати,
Крокуючи, упевнено зайшов
В той кабінет... на власну страту.
Не чув ніхто подробиці розмови
Лиш час від часу крик лунав...
Чекали там пояснення "промови"
Тож відповідь таку Василь надав:
"Інакше я й не міг вчинити
Бо що ж тепер настав за час?
Знов стали так не по-радянському чинити,
Що сталінізм вже верта до нас!
Оці утаємничені арешти
Хіба вони не підривають лад?
Який же приклад подаєм для світу решти
Ми - найпрогресивніша Країна Рад?!
Немов на ворога, накинулись на Дзюбу
І ледь не збили його з ніг,
Заткнули рота дуже грубо!
Цього стерпіти я не зміг!
Ще наостанок мушу я сказати,
Що ось тепер, за нинішніх умов,
Тяжким є злочином мовчати
Щоб комунізм не зазнав удару знов..."
І написав там ще багато чого,
Все що він вірив тоді сам,
Одначе, не розчулив цим нікого,
Із тих, хто совісті не має ні на грам.
Ні тіні покаяння не вчинив!
Такий був змалку принциповий, впертий...
І перший крок він цим зробив
На зустріч власній смерти.
Наказ - відрахувати. Текст офіціозу
(Не вбагаєш в риму, то вже проза).
І припис для годиться:
"Читав... нехай на вашій совісті лишиться."
І от вже все, нема печалі!
Не буде з цього майбуття.
Та що ж опісля буде далі?
З нічого починать життя...
Маланчуковщина - хвиля масових арештів української інтелігенції упродовж 1960-х років. Походить від імені Валентина Маланчука (1928 - 1984) - секретаря з ідеології ЦК КПУ.
В рамках репресивної кампанії було розбито вітраж "Шевченко. Мати" роботи Опанаса Заливати, Людмили Семикіної, Галини Севрук і Алли Горської. Вітраж було встановлено у вестибюлі Червоного корпусу Київського державного університету імені Шевченка.
Перший арешт Івана Світличного 1 вересня 1965 р. Випущений 30 квітня 1966 через брак доказів. Одночасно було заарештовано Опанаса Заливаху, Михайла Косіва, братів Михайла і Богдана Горинів. Обвинувачували їх у ст. 62. ч.1. КК УРСР антирадянська пропаганда і агітація.
4 вересня 1965 р. у київському кінотеатрі "Україна" під час показу фільму "Тіні забутих предків" відбувся протест проти арештів української інтелігенції.
Це був перший правозахисний публічний виступ в СРСР.
За участь у протесті в кінотеатрі "Україна" Стус був відрахований з другого року аспірантури.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
