
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І завбачуєш без "ого"
Черга виникне… зачекаєте
Страхокриками… ще пізнаєте
Відхрестилися, як ото…
Звідки й хто ви є… по можливості
Виє поштовх той без поживностей
Розірву…
Я так ненавиджу страшенно.
Хіба в нім є щось для душі?
Все - для бездонної кишені.
Ти слухаєш музичний твір --
Сяйну Бетховена сонату...
Вривається реклами звір --
але між ними розверзлася
прірва. Голос потонув
у сплетінні чагарників,
тепло розтануло
у всесильному розпаді.
Пара ніби єдина,
але кожен - волаючий
І гнізда в’ють в душі твоїй надмірно
Ти, видно, цілувався з багатьма
До виснаження висновку покірно…
Коли тебе, не ти, гнівили тим,
Що між людьми живе ще й параноя —
Ти радужно плескався до тих Рим,
не з'ясовуючи в чому справа.
Вимітаю із серця токсичне сміття
й тих, у кого душа порохнява.
Підлість не визнаю, як у спину плювки,
зневажаю Іуд лицемірних.
Не подам психопату я більше руки —
Ні цілунку в темноті.
Навіть спогаду боюся,
Бо і спогади не ті.
А гулялось - так гулялось,
Наче буря - вглиб і вшир,
Нижче пояса дістало
набитій різним мотлохом,
лунає голос віків.
Він губиться в шумі,
як у брудних водах.
Його так легко заглушити.
Голос віків тендітний,
як шелест листя,
Я від щастя сам не свій.
Бо мені таки щастить:
Моя вдача – то є ти.
Приспів:
Круглий світ, як не крути,
Мов клубочок непростий.
Заради зниклої краси,
Які слова почути хочеш
У найсуворіші часи?
Куди нестерпну правду діти,
Аби від сліз уберегти, -
І як я маю говорити,
Щоб усміхалась звично ти?
Чи неймовірно яскрава картина,
Це мами молитва летить в небесах,
Бо ти завжди її люба дитина.
Коли на ранок усміхаєшся дню,
В душі плекаєш передчуття свята,
То це кружляє в височині
і пустельно -
у плетиві людських орбіт.
Шматує сни
гудок пекельний,
мов апокаліптичний біт, -
ламається у хату, душу:
Їсить без турбот
Метильований сендвіч
Сам – ходячий гардероб
Ось іде дочка єпископа
Із іншого кута
Йому так ніби заздрить
Її гнали все життя
деінде неугноєна земля,
та удобряє
де-не-де, буває,
війна тілами їхніми поля.
***
А балом правлять люди-тріпачі
Примірники альманаху отримала. Зміст подаю на фейсбуці, дехто цікавився.
Видавництво "Терен", м. Луцьк. Вдячна видавцям та упоряднику за запрошення.
Ціна 300, для інформ
розчинитися у просторі,
розпастися на частинки,
перетворитися на пил.
Пил стає господарем доріг,
найбільшим повелителем,
німим оракулом,
який віщує істини.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Дорога крізь ніч. Розділ IV
І новим холодом повіяло зі Сходу
І всі вже відчували звідусіль
Нову колимську ту погоду.
Доноси, звільнення, арешти,
Холодне й боязке мовчання решти:
"Най чаша ця гірка мине!
Ой, слава Богу, що сьогодні не мене!"
Шевченка вітражі трощили
Ні, не здригнулась вандала рука!
Над Києвом, немов упир з могили
Нависла чорна тінь Маланчука.
У переддень тої жорстокої епохи
Талановитий Параджанов, вірменин
Знімав кіно, про підзабуту трохи
Далеку повість предків й полонин.
В шаленім темпі тих десятиліть
Сей фільм засяяв мов перлина
Його яскравістю захоплювався світ
Мовчанням лиш зустріла Батьківщина.
Однак все те було вже згодом.
Про інше мова піде тут,
Як в "Україні" повним ходом
Кувавсь для Києва дебют.
На нього Стус ішов неначе у пітьмі:
Чи можна вже про щось мовчати?!
Іван Світличний у тюрмі!
Новий терор іде! Сліпому лиш не помічати.
Коли і навіть не змовчу
Нічим я другу не зараджу
А як змовчу -
Виходить зраджу?
А в цьому часі людей троє:
Чорновіл і Дзюба, ще його дружина
Затіяли таке на що здібні лиш герої.
В скрутну реакції годину,
Почавши перед показом палку промову,
Де працю групи оцінивши,
Про те що трапилось у Львові:
Арешти Горинів, Світличного та інших,
Про них усіх аудиторії сказати
І цим когось - таки розбудимо.
Можливо й нас... Чого від них іще чекати.
Але! Мовчати! Ми! Не будемо!
І ось вже Дзюба, взявши слово,
Став говорити про картину
Повів він про художницю розмову
Та інших, що прославили країну.
А потім вже перейшов без вагань до решти:
"Товариші! Ідуть арешти..."
Одразу сполошились "філери"
Й адміністратори мов "кілери",
Як навіжені, свистіти стали і кричати.
"Та як же смієш ти брехати!!!"
"Для цього тут не місце... (А як не місце -
то тоді де?
Втім і ця штука, що значить ніде)."
Зціпивши люто зуби,
Спихають геть зі сцени Дзюбу
І той вже вибився із сил...
Аж тут заговорив Василь.
Він говорив: "Товариші, я прошу встати
Хто протестує - нехай підведеться!
Не личить зараз нам мовчати
Бо тридцять сьомий повернеться!"
Із зали підвелись окремі люди,
Гадаючи - із цього може щось і буде
Решта - на місцях сиділи
Неначе зовсім скам'яніли.
"Суспільство ви цим розкололи!"
(Так нині модно заявляти)
Бо півгромади з жаху прохолоди
І де б їм тут хоробрості узяти?
Обурився іще старий Тичина
Що молодь де не право чинить.
Та далі вже крутили стрічку
Однак... Було не до Івана і Марічки...
На завтра був великий шухер в інституті
Не дарма ж червонів, неначе глід,
Ледь не сказився там від люті
"Славетний" академік Білодід.
І вібрувало злістю,
З викривленим ротом,
(Готовим до кісток прогризти)
Обличчя академіка Шамоти:
"Та як він міг таке вчинити?!
Нехай об'явиться тут лише!!!"
"І що нам з ним тепер робити?!?!"
"Нехай пояснення напише...
А далі - на нараді
Його ми розберем на друзки дрібні
І витурим - ніхто не буде на заваді
Такі як він тут зовсім не потрібні!!!"
Ну а що Стус? Він добре знав
Що йому тепер буде
Однак, хоч цілу ніч не спав
Спокійно йшов між люди.
Хоч вібрували нерви і кипіла кров
Він виду намагався не подати,
Крокуючи, упевнено зайшов
В той кабінет... на власну страту.
Не чув ніхто подробиці розмови
Лиш час від часу крик лунав...
Чекали там пояснення "промови"
Тож відповідь таку Василь надав:
"Інакше я й не міг вчинити
Бо що ж тепер настав за час?
Знов стали так не по-радянському чинити,
Що сталінізм вже верта до нас!
Оці утаємничені арешти
Хіба вони не підривають лад?
Який же приклад подаєм для світу решти
Ми - найпрогресивніша Країна Рад?!
Немов на ворога, накинулись на Дзюбу
І ледь не збили його з ніг,
Заткнули рота дуже грубо!
Цього стерпіти я не зміг!
Ще наостанок мушу я сказати,
Що ось тепер, за нинішніх умов,
Тяжким є злочином мовчати
Щоб комунізм не зазнав удару знов..."
І написав там ще багато чого,
Все що він вірив тоді сам,
Одначе, не розчулив цим нікого,
Із тих, хто совісті не має ні на грам.
Ні тіні покаяння не вчинив!
Такий був змалку принциповий, впертий...
І перший крок він цим зробив
На зустріч власній смерти.
Наказ - відрахувати. Текст офіціозу
(Не вбагаєш в риму, то вже проза).
І припис для годиться:
"Читав... нехай на вашій совісті лишиться."
І от вже все, нема печалі!
Не буде з цього майбуття.
Та що ж опісля буде далі?
З нічого починать життя...
Маланчуковщина - хвиля масових арештів української інтелігенції упродовж 1960-х років. Походить від імені Валентина Маланчука (1928 - 1984) - секретаря з ідеології ЦК КПУ.
В рамках репресивної кампанії було розбито вітраж "Шевченко. Мати" роботи Опанаса Заливати, Людмили Семикіної, Галини Севрук і Алли Горської. Вітраж було встановлено у вестибюлі Червоного корпусу Київського державного університету імені Шевченка.
Перший арешт Івана Світличного 1 вересня 1965 р. Випущений 30 квітня 1966 через брак доказів. Одночасно було заарештовано Опанаса Заливаху, Михайла Косіва, братів Михайла і Богдана Горинів. Обвинувачували їх у ст. 62. ч.1. КК УРСР антирадянська пропаганда і агітація.
4 вересня 1965 р. у київському кінотеатрі "Україна" під час показу фільму "Тіні забутих предків" відбувся протест проти арештів української інтелігенції.
Це був перший правозахисний публічний виступ в СРСР.
За участь у протесті в кінотеатрі "Україна" Стус був відрахований з другого року аспірантури.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)