У серпні місяці був суд
Вірніш сказать - не було його.
Бо роздивись уважно: то не суд,
А так лишень... Пародія на нього.

Все наче суд: усе було при нім:
Суддя і прокурор, і адвокат здоровий
І засідателі. Та разом з тим усім
Вже вирок був заздалегідь готовий.

Затурканий і полохливий люд
Все повторив що треба як по нотах,
А хто таки вже витримав той суд
Можливо ще піде у арештантських ротах.

П'ять літ тюрми і три - заслання
Чи буде звідти вороття?
В пітьмі цій тонуть сподівання
Чи вже не скінчилось життя?

Лиш шкода рідних
Їх зболенії душі і серця...
Життя під пильним наглядом огидних
Будь проклята система ця!

Облягла туга сірим кругом
В її тебе загнали власті
Розрада в ній - розмова з другом
По нещастю.

А друг твій той Славко - людина із людей
Він не поет, не літератор
Чужий йому той ямб-хорей.
Він лікар душ. Він психіатр.

Цей час в тюрму "ласкаво запросив"
І лікаря, і муляра Петренка.
Здоровим той Славко оголосив
Війни героя - генерала Григоренка.

А чим той Григоренко провинивсь?
Неначе ж не маньяка і не урод,
А винен він у тім, що заступивсь
За вигнаний із рідних піль народ.

І ось тепер ці два чоловіки
Сидять у лиховісній порожнечі.
Міркують. Зазирають у віки
Де був початок єврейсько-українській ворожнечі.

Здавна відомо - люди не святі,
А ми вже стали зовсім осоружні.
У чому ж правда, що не ті й не ті
Не хотіли жити дружньо.

Минає день і день, а далі все -
В тюрмі розходяться дороги
Час чорною рікою нас несе
Страждань і лиха буде ще премного.

Столипінський вагон. Етап і сніг.
"Прощай сердешна Україно!
Чи вернусь ще на твій поріг
Чи там десь у пітьмі загину".

Холодна затяжна зима.
Мордовський табір Барашево
Йде день за днем. І тьма, і тьма...
Замерзлі голії дерева.

Коли б тутешнії ліси
Могли б промовити хоч слово
Про лихоліття нашого часи,
Почули б ми вкраїнську мову.

Тут стільки люду полягло
В ув'язненні з нещасної Вкраїни
В північне вимерзлеє тло
Лишились там десь сиротини...

За ґратами все люд сидить
Не шахраї, не людожери
Ще знають як той ліс валить
Тут "старожили" сталінської ери.

І давній зек мотає строк
Не всіх знайшов п'ятдесят шостий...
В снігах карбуючи свій крок
Він зустрічає нових "гостей".

Це добрий знак для усіх вас,
Зустрівшись тут нове пізнати
Позбутись вір, переконань, образ
І про новеє написати.

Ось тут і зараз, у цей час
Осяяний мордвинською зорею,
Аналізуй життя людини без прикрас
Постав під сумніви "великую" ідею.

Гадаєте у всьому винен сталінізм
А потім що - прийшла свобода?
Злочинство весь цей комунізм
І СРСР це ніч народів.

Ми самі те не помічаємо
Відгородилися від решти світу
Живемо у злиднях, а повчаємо
Як правильно на світі жити.

Над краєм цим нема вже Бога
Лиш чорна непроглядна тьма
До прірви йде наша дорога
І вороття уже нема!

Та ми живемо. Доки над нами синє небо
Ми не спиняєм боротьби
Крізь сльози посміхаючись. Так треба
На вищир хижої доби.

Коли сховатися од долі не судилось
Життя накрила чорна злива
Лишень одне тобі лишилось
Протистояти, хоч простияння неможливе.

Система твердить: "Ви однині
Лиш порох, пил, лайно і бруд".
Скоришся їй - і вже нема людини
Погинеш, живучи поміж іуд.

Протест і карцер; лист і одиночка
Безчасся йде - війна триває...
То лиш двокрапка, ні, - іще не точка:
Живемо так, коли життя немає.

Спиваючи страждань гіркую чашу трунку,
Він починав голодування знов і знов
Та врешті- решт не витримала стінка шлунку
І ринула унутр кров.

Упав та підхопили друзі
Безпам'ятного понесли
Крізь конвоїрів мат в контрольній смузі
До лазарету принесли.

А далі лікарі своє робили
Від шлунку залишили чверть,
Але згасали твої сили
І вперше завітала смерть.

Однак душі лишить цей світ не дали
І серце знову завели
"Замало ще ви тут страждали
Бо ми зламать вас не змогли. "

Так думали, напевно, комуністи
Бо за якихось десять діб
Запхали у вагон, даючи їсти
Лиш оселедець й черствий хліб.

О, так в Союзі не дадуть умерти
Одначе жити також не дають
Пекельна їжа робить все нестерпним
Той біль, що йде крізь довгу путь.

А поїзд суне, поїзд мчить
Вже й станція Потьма
Колючий дріт з обох боків біжить
Від нього продиху нема.

А він біжить
Біжить-біжить
Біжить, неначе мріє перекриття
Усю Мордву і білий світ.

Держава поспілкується про те
Щоб ти "оздоровився" і "засмаг"
В ній "санаторій" є на те
Що зветься Дубравлаг.

"За те що нашу правду ти не визнаєш
І в єресі не чиниш покаяння
Ми вчиним так, що до божевілля ти дійдеш:
Позбавити тебе лікування.

О ні, загибель - це не покарання ,
Для вас був благом Сандармох
Ми створимо тобі повільне умирання
Щоб ти тут не одразу в муках здох".

Та у житті - на все заплата
Для ката із Москви і "свого" байстрюченка
З поріддям сатани щолегше воювати
Коли згадаєш ті слова Шевченка:

"Караюсь, мучусь, але не каюсь!"
Відстоюючи правду в бою злому тім,
Бувало це не раз: свого життя зрікаюсь
В ім'я того щоб вільним став мій дім.

Хоч кат, хоч жертва - все одно
Про теє кожен знає:
Труна в землі, чи морське дно
І виходу немає...

Кінець життя - це смерть,
Потому ж буде суд,
Де втратить свою твердь
Весь легіон іуд.

А поки що несеш свій Хрест
Йдучи повільно до Голгофи,
І твориш збірку "Палімпсест",
Складаючи тернові строфи.

Це справді - Палімпсест життя
Шкребе по серцю і душі Ніж Долі
Щоб крізь табірне буття
Дістатися розтоптаної волі.

Зґвалтованої і опльованої у віках
Коли вселялись в душі яничарства біси.
Тоді як біль розгубленість і страх
Нас змусили утратить власні риси.

І звільниться народ, наш Народ -Ісав
Досягне прощення границі
Спокутуючи гріх коли продав
Свою державу, за запах сочевиці.

В сімдесят сьомий рік змінилася неволя:
Послали із Потьми на Колиму
Заслання не тюрма та все ж недоля
Не вгледиш майбуття крізь лиховісну тьму.

Централи, пєрєсилкі, дєржиморди,
Блошиці, таргани, колишній люд -
Росія від Івана живе тільки "твьордо"
Спираючись на рабство, хамство й кнут.

Як кажуть росіяни: "В корєнь зрі!"
Панує владна лють
Ішли віки, мінялися царі
Та не мінялась суть!

І от, "Вітаю тебе Колима,
Попереду (позаду теж) сама пітьма
Життя моє лиш темне дно
Та і нехай! Його не буде все одно!"

Ну щоб сказати Колима?
Але без кожуха не ступиш тут і кроку
Бо дев'ять місяців - зима,
А решта - інші пори року.

Для білої людини ця земля не мати:
Пекельний в ній мороз, випалюючий сніг,
Одвіку тут жили мисливці - азіати
Сюди й монгола кінь дістатися не зміг.

Та люди не змогли
Відстоять свою волю
Бо "русскіє" прийшли
Й принесли алкоголю.

Чиновник і купець - услід першопроходцю
Дісталися сюди - до нитки обібрали...
("В нас хрест - у них нема; не шкода інородця")
Імперії й тоді відмінностей не мали.

Обібрані "братами" якути, чукчі та евени
Від горя без просвіту вже по-слов'янськи п'ють,
Насичуючи трунком артерії і вени
Сердешнії од спирту, неначе мухи мруть!

Відтоді ж як пройшли кривавії руїни,
Імперія ізнов відроджувала стан
І отоді отут, в засніженій пустині
Постав новий край Магадан.

Постав він на кістках, неначе город Пітер
(Хоча й не порівнять із Сталіним Петра)
Тут багатьох убив холодний, лютий вітер
На рудниках "народного добра".

Старались як могли і ВОХРу конвоїри,
Винищуючи весь тут "зайвий контингент"
В жорстокості своїй вони не знали міри
І захаращили кістками околиці ущент.

Як річки навесні відновлюють свій ток
Із мерзлоти, мов у кошмарні сні
Вилазить ліс кісток...
То пам'ять про "славетні сталінськії дні!!!"

Загнали у тюрму півсвіту комуністи
Мільярди громадян обернено в рабів
Фантомні болі їх ще довго будуть гризти
Що бачим ми уже й за наших днів.

Невзмозі чоловік нічого з цим зробити
Впадає раз-у-раз у спиртовий наркоз
На шахті він - таки щось може заробити
Однак йому життя вриває силікоз...

Прибитий існуванням бухає він щодня
А що іще робить в Росії?! Пиятика і бійка
Похмілля вранці... Каторга - ізнов гульня,
Гуляй душа - життя копійка!

Дві довгії зими
І три коротких літа
Пробув після тюрми
На цьому краї світу.

Працюючи на рудні
Посеред пекла й пилу,
Рубаючи марудно
Золотоносні жили.

Зразково-показова стаханівська бригада,
Працюючи ударно, будує комунізм.
В гонитві за метою звичайно же "ні нада"
Звертать увагу на "дрібниці" - хвороби й травматизм.

Чом кинули роботу? В вас сів акумулятор?
"Та ні, обладнання готове до роботи
Однак... не можна так робить, тут треба респіратор
Ця марля ні до чого... Де про людей турбота?

"Вас не рятує марля. Отримаєте власний, персональний".
"О ні, цього замало. Я вимагаю щоб однині
Дотримувались ви закону вже реально,
І видали б ті респіратори всій зміні.

"Ну що ж, ми втілим цю вимогу
Однак і ти ще постраждаєш:
Покажем "за Можай" дорогу
І ти її на всю спізнаєш.

Вошивий ти інтелігент,
Що задумав раптом бунтувати
Не трапивсь нам ще дисидент
Якого б не могли зламати".

Іще на свій, замовний лад
Опише це в статті Супряга
Із пафосом супроти "зрад"
Для слави кумача і стяга.

Та що ж... На те й СРСР
Щоб пасквілянти одурманювали люд
Збирали матеріал для "вищих" сфер
Під вирок у майбутній суд.

А поки, вийшовши назовні,
Карбуєш у снігах свій крок,
Диханням зігріваючи долоні,
Під тужливі спалахи сяйва і шепіт зірок.

Похмурий край, печальне існування
Життя всяк час витруює система
Постійний стрес, напруга і чекання
Повернення в тюрму чи іншої проблеми.

Ще й на підбір сусіди
Котрі постійно дебоширять й п'ють
Уміє КДБ підкидувати біди,
Доповнюючи лиха чорну суть.

Як важко жити так - вповні не розказати
Попереду тебе лиш непроглядна тьма,
А в Україні там сама лишилась мати
Бо батька вже нема...

На початку вересня 1972 року київський обласний суд за звинуваченням в "антирадянській агітації й пропаганді" засудив Стуса до 5 років позбавлення волі і 3 - заслання.
Славко - Семен Глузман (1946 р.н.) - український лікар-психіатр, правозахисник, дисидент та політв'язень, президент Асоціації психіатрів України.
"Після суду психічний тиск відчутно послабшав і 20 днів перед етапом Василь Стус провів у камері з невідомим йому Славком Глузманом - російськомовним киянином, який отримав термін за те, що дав незалежну психіатричну експертизу генералові Григоренку, якого радянські медики оголосили психічно хворим" (Д. Стус).
Петро Григоренко (1907 - 1987) - радянський генерал-майор, українець, правозахисник, дисидент. Член- засновник Московської та Української Гельсинської Спілки. Виступив на захист кримських татар за що був оголошений душевнохворим і відправлений до Ленінградської психіатричної лікарні.

Барашево - селище у складі Теньгушевського району Республіки Мордовія, де діяв табір ЖХ -385/3. До нього у грудні 1972 р. етапом прибув Василь Стус.
Йому було присвоєно нагрудний знак N° 200.

2 серпня 1975 р. в Стуса різко загострилась виразка шлунка, що призвело до внутрішньої кровотечі. Від смерті врятувала голодівка, оголошена жінками-політв'язнями сусіднього табору Н. Світлина, І. Стасів - Калинець, Н. Садунайте та ін.). Під ранок надано допомогу таборовими лікарем який подякував жінкам за оголошення голодівки, бо інакше б "не врятували".
10 грудня 1975 р. було проведено операцію в Ленінградській лікарні для в'язнів ім. Гааза. Під час операції короткий час В. Стус знаходився у стані клінічної смерті. Видалено дві третини шлунка.
Потьма - залізнична станція і селище міського типу в Зубово-Полянському районі Республіки Мордовія. За станцією починаються суцільні табори для ув'язнених (Потьминські табори). В ході десятиденного етапу в Мордовію, єдина їжа - оселедець, хліб і вода.
Дубравлаг - Дубравське табірне управління в селі Явас Зубово-Полянського району Республіки Мордовія. Також відомий під назвою ЖХ-385. Табір для політичних в'язнів.
"Палімпсести" - збірка віршів складених у 1971 - 1977 роках. Вилучена охороною табору в липні 1976. Частково повернута восени 1976.

5 березня 1977 р. поет прибув у селище імені Матросоаа Магаданської області на поселення, де працював проходчиком дільниці на руднику імені Матросоаа СВО "Сєвєровостокзолото" МЦП СРСР. В с. Матросова проживав до серпня 1979 р.

Артеміда Супряга - журналіст газети "Ленинское знамя" автор пасквільної статті "Друзья и враги Василя Стуса". За "свідченнями" опитаних Супрягою складались матеріали для другого судового процесу проти поета.