Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Усе, що бачив я, прискорює рух мій, домів
Прилинь, до обличчя, устами своїми
Дивися далі, о дивися глибинно
Помаранчевий і синій
Кольори моїх чуттів
і вибравши спіралі час,
він ринув у місцеву прощу -
на дно духмяно гаслих трас.
Минулі виходи нестерпні
туди траплялися не раз,
та вірив він, що крізь ті терні,
Пора звідти москалів тих усіх виганяти.
Закінчилась лафа їхня, кришка вже «Кримнашу»,
Забираються усі хай у помийну Рашу.
Я дивлюсь на те, як нині москалі воюють,
Як укріплення бездумно вони в лоб штурмую
У сипучий і ніжний пісок.
Час крадеться, неначе біда
У сплетінні геройств і пасток.
Не повернеться трепетний час,
Час кохання, дивацтв, розставань,
Що розкажуть важливе про нас,
Більше – суму багряного, наперстів
Зі слів на оголених пальцях –
Аж до критичного струму.
У венах моїх більше правди,
Особливо, коли вони навиворіт –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Дорога крізь ніч. Розділ VIII
І можна вже вертатися додому
На зустріч з Україною чекання,
Що зцілює від ув'язнення утому.
Очікувана мить у душу радість сіє
("Я скоро знов до краю пригорнусь")
Ген-ген закінчиться Росія
І розпочнеться вже твоя Київська Русь.
Однак цей Київ вже не той
Змінився він за вісім літ
Пройшов по нім чорний розбой
І натворив чимало бід.
Республіки столиця
Де править бюрократ
Загальної темниці
Найглибший каземат.
Бенкет преницих хамів
Доноси, страх, гоніння
І на руїнах давніх храмів
Мерзота запустіння.
Радіє потолоч погана,
Рахуючи хвилини і години
Чекаючи що мить настане
Прийде кінець цієї України.
Одні в тюрмі, а інші у засланні
У Києві лишилось мало друзів
На іншеє примарне сподівання
Допоки Україна у Союзі.
Та не спинилась боротьба
За кращу долю України,
Невзмозі подолать її доба...
Бо діє спілка з прав людини.
Вступаючи в її широкі лави,
Ізнову забезпечиш до тюрми дорогу
Однак живеш на світі не для слави,
А задля совісті і Бога.
Життя коротке на півволі
Де кожен крок вистежує система.
Та іншої не буде долі
Як не шануєш ти радянськії тотеми.
Недовгого життя турботи
На фабриці й серед родини
Над "Палімпсестами" робота
Й розмови із дорослим сином.
Та ось прийшли вони. Квартиру обшукали.
Не варто запитати в них чому.
Поволі переривши все, забрали
Із дому власного в тюрму.
Ізнову суд. Швидкий, несправедливий
Із адвокатом, що гірш від прокурора
Обвинувальний висновок брехливий
У стилі Якобінського Терору.
Пєрмь-36... Пєрмь - 36
Якої ж слід зажити слави
Щоб напоротися на злість
Чи то пак "милість" від держави.
Під небом холодним Півночі
Серед далекого краю
Розляглось породження темної ночі
Освенцім "Червоного Раю".
Щомиті пекельне страждання,
Концтабір - основа буття
Тут вмерти природнє бажання
І люди ідуть із життя.
Тут змоги немає творити
Напишеш - відразу відберуть
За спротив відправлять на криту
На тиждень чи більше дадуть.
І де б твої руки не сховали
На ранок знову буде трус
І вартовий (його не звали):
"Отдайте что насочиняли, заключённый Стус!"
Остання збірка "Птах Душі"
Не вийде у широкий світ
Довершені поетові вірші
Погинули у лихолітті літ.
А десь відправлений в заслання
Учений муж, що зветься Совістю Росії,
Описуючи уряду діяння
Вогненними словами в душу сіє:
"Вирок Стусу це ганьба системі!
За його незламність розплата
Закликаю весь світ у цій темі
Зупиним свавілля ката!"
На марні тії сподівання
Поки що не пробиті скелі
І Сахарова намагання
Глас вопіющого в пустелі.
Після ув'язнення на критій
Лук'яненко йому сказав:
"Василю, я ладен вже себе спалити
Аби цей жах більш не тривав."
"Хто може так і виживає
Нащо йдемо з нас кожен знав
Навряд чи хто про нас згадає
Хіба як мучеників. Додасть при цьому:
"А той іще вірші писав."
Нас тут "шанують". Капітан Долматов
Ще привітає вранці таким матом
Що будеш в глибині душі ще міркувати
Чи була в нього колись мати?"
"За що на критую відправили?"
"Майора Гатіна образив.
Сказав - татарин. І доправили
Щоб знав що "русскій" він (зараза!)
В цій душогубці Леніна і Сталіна
Нас певно і спіткає смерть
Бо правлять тут Гатіни - татаріни
І їхнє зверху круть і верть."
Та грець вже тут із ними
Лиш на роботі тихцем мовиш рими:
"За Леніна, за Сталіна
За Гатіна - татаріна
За Ваньку Давиклопова
За Юрія Андропова
І ще одну маленьку
За Костю, за Черненку
Бо як ти його в риму вбгаєш."
Уранці вставши він читає,
Схиливсь на ліжко. Це його час. Не відбереш.
І наглядач одразу двері одчиняє:
"То ти, (...), постіль мнеш!!!"
І в карцер. Замість привітання.
Як настогидла вже система ця!
Сухе оголосив голодування
Допоки? "До кінця!"
Шаленого двобою - герцю
Не витримало хворе серце.
Чи впали може нари?
Хто зна... А може все, до пари...
Осінній ранок... Вмираючий в'язень
Останнім поглядом озирає цей світ:
"Прощаю я світе тобі всі образи
Що ти заподіяв за життя мого літ."
Ізнову смерть... Усе так звично
Там де панує сила зла
Одначе, знищивши фізично
Морально ж вбити не змогла.
Після повернення з заслання Василь Стус вступив до Української Гельсинської Спілки з прав людини і деякий час очолював її.
2 жовтня 1980 р. Київський міський суд засудив Василя Стуса на 10 років таборів посиленого режиму і 5 заслання.
Табір ВС 389/36 (Пєрмь - 36) - в'язниця особливого режиму, що прославилась виключно жорстокими умовами утримання. Знаходилась біля селища Кучіно Сусідського району Пєрмської області. 30 серпня 1994 р. на місці табору було відкрито меморіальний музей жертв репресій. Та Путіну він був як кістка в горлі і у 2014 році музей було ліквідовано.
"Птах Душі" - остання збірка віршів Василя Стуса вилучена в нього і швидше за все знищена. Забрав зошит із віршами майор Гатін. На запитання охорони хто забрав зошит Стус відповів: "Он той майор, татарин." За "образу національної гідності" Гатіна Стус був покараний карцером.
12 жовтня 1980 р. опальний академік Андрій Сахаров (1921 - 1989) відправив звернення до учасників Мадридської наради для перевірки Гельсинських угод, де закликав світову громадськість виступити на захист Стуса. "Вирок Стусові має бути скасований" - закінчив звернення академік.
Капітан Долматов (згодом майор) - начальник дільниці. З ним в Стуса склались особливо неприязні відносини. Поет називав його катом і убивцею, оголошував бойкот.
30 серпня 1985 за брехливим доносом наглядача Василя Стуса кинули на 15 днів до карцеру, де в ніч з 3 на 4 вересня того ж року перестало битися його серце. Є припущення що наглядач забрав металевий кілок яким кріпили нари і вони впали на ув'язненого.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
