ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Майя Залізняк
2025.06.24 22:53
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno AI. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Кліп змонтов

Борис Костиря
2025.06.24 21:37
Це грім звучить чи гуркіт канонади?
Роздвоєння, як вістря боротьби,
Як відгомін Господньої тиради,
Доноситься противенством доби.

Не знаємо, де можемо спіткнутись -
На міні чи на грудах кам'яних.
Ми навіть не встигаєм озирнутись,

Богдан Манюк
2025.06.24 17:25
Частина друга Жовч і кров 1930 рік 4. Кася витягнула з печі каструлю з борщем. Це був улюблени

Іван Потьомкін
2025.06.24 17:02
Посходили співаночки рясно, мов суниці.
Посходились легіники, гей, на косовицю.
Косять так, як ще ніколи доти не косили.
Уже сонце припікає, а ще стільки сили
Позостало в руках дужих, руках молодечих,
Що готові трудитися під сам темен вечір.

Посхо

Світлана Майя Залізняк
2025.06.24 16:33
Новинка на моєму каналі.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno.
У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для ц

Світлана Пирогова
2025.06.24 14:50
Густо рум'янком зацвічений сад,
Божа краса дрібних невістульок.
Ллється навколо її аромат,
З неба моргає сонячна куля.

П'янко...Ромашковий килим живий:
Цяточки жовті, біле пелюстя.
Десь заховався пустун-вітровій,

Віктор Кучерук
2025.06.24 05:28
Колиска посеред кімнати
Гойдалась плавно з боку в бік,
А біля неї добра мати,
Було, втрачала співам лік.
Матуся знала достолиха
Пісень про звірів і пташню,
Тому співала довго й тихо,
І колисала аж до сну…

Тетяна Левицька
2025.06.23 22:42
Світлана завжди у неділю давала дітям гроші на морозиво і на білети в кінотеатр, але не цього разу. До зарплатні залишався тиждень, а у її гаманці лежало всього п'ять карбованців. «Колос на глиняних ногах» розвалився і всі кошти у Ощадбанку згоріли одноч

Борис Костиря
2025.06.23 21:53
Останній сніг вже сходить із арени,
Як сивина, як марево із хвиль,
Що напливає з підсвідомих терен.
Не розрізниш, де правда, а де цвіль.

Останній сніг напливами прибою
Нечутно попід двері підповза,
Де зло й добро злилися у двобої.

Татьяна Квашенко
2025.06.23 16:28
Поки тиша огортає шлях,
Рими причепились, мов реп'ях.
Бо іти у полі манівцем –
Як писати вірші олівцем,

Як етюд писати просто неба.
Кольорів багато і не треба –
Колір неба й стиглої пшенички.

Юлія Щербатюк
2025.06.23 13:13
Огудою тієї правди
наніс удар - нещадний весь.
І вицвіле потому завтра
заскавучало, наче, пес,

мої зализуючи рани.
І линув біль із попід вій.
У скронях пульсувало рвано.

Сергій Губерначук
2025.06.23 11:54
«Ні» чи «Так», а Всесвіт – проти.
Не буває «Так» чи «Ні».
Ані правди, ані йоти!
На війні як на війні!

Правда – вічне порівняння.
Нині – так, а сяк – затим.
Залишається питання:

С М
2025.06.23 10:31
лиця твого все не згадаю
лиця твого все не згадаю

поцуплять риси
пси карнавальні
лиця твого
не згадаю

Юрій Гундарєв
2025.06.23 09:58
Легендарному музикантові виповнилося 83 роки!
Від перших днів війни він активно підтримує нашу країну, виходячи на сцену з українським прапором…

Часом здається: все в Лету кануло,
мідним тазом враз накрилося…
Раптом лунає голос Маккартні -
і відчув

Юрій Гундарєв
2025.06.23 09:55
…Ніколи не буває таке близьке до землі сонце, як у січні, коли воно, запалюючи сріблястим сяйвом зірки інею на стежках і деревах і обертаючи сніг в блискучу білу емаль, холоне в білих просторах засніжених полів. У п'ятнадцятиступневий мороз, блукаючи по

Віктор Кучерук
2025.06.23 05:33
Яхти трикутні вітрила
Шурхають прудко, мов крила
Білої чайки, що низько
Навстріч несеться вітриську.
Яхта завзято й бадьоро
Рине розбурханим морем,
Ріжучи вітер і хвилі
Гарно загостреним кілем.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Самослав Желіба
2024.05.20

Лайоль Босота
2024.04.15

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Теді Ем
2023.02.18

Зоя Бідило
2023.02.18

Хельґі Йогансен
2022.12.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Критика | Аналітика

 Філософія зневіри з проблиском надії
ФІЛОСОФІЯ ЗНЕВІРИ З ПРОБЛИСКОМ НАДІЇ

Парадоксально, помітив у власних спостереженнях на прикладі історії української поезії, принаймні після усталення української літературної мови таке: якщо вести відлік від Тараса Шевченка, який не римував майже перший і третій рядки у своїх катренах, тільки другий і четвертий рядки і часто - з дієслівними римами. Але був у нього велетенський заряд духу, такий, рівного якому, можливо й не було, за винятком Василя Симоненка, убитого кадебістами руками міліції, щоб не Дай Боже не став другим Тарасом...
Далі ще поряд два велети все ж трохи вже менші - Франко і Леся Українка, а вже у ХХ-му столітті виробилася школа поезії, перший і третій рядки вже римуються в Олеся, Тичини, Рильського, Самійленка, Вороного, зникають майже дієслівні рими, але поезія поступово, розвиваючись у формі, дрібніє духом, постаті, які приходять, сильні, потужні, але все менші і менші. Нікого поряд з Тарасом не поставиш. Може, тому геніальний Павло Тичина написав збірку "Замість сонетів та октав", бо форма сковувала його письмо і письмо десятків, сотень поетів...Пішли псевдоновації, які ледь не зруйнували шляхетну цікаву, складну форму, створену Джакомо де Лантіно у ХІІІ столітті. Чим же це зумовлено? Чи не тотальним духовним зубожінням, яке принесла ленінська революція швондерів, буржуазії та оміщанення, урбанізація, знищення природи у велетенських масштабах, заробітчанство, культ золотого Тельця, гонитва за довгим карбованцем, відбулося розстріляне відродження, і позалишалися пристосуванці геніальні й не дуже, які співали в такт партійним ідеалам аби тільки вижити. Яка вже тут духовність?!
Може і напевне, селекція, проведена сталінськими нелюдами, за висловом історика Сергія Білоконя, євгеніка зі знаком мінус, коли винищили просто навіть красивих людей на 60 відсотків, кращий генофонд нації, лишили "поганих овець", яких схрестили з "матоязичним" населенням, яке завезли з московії, і призвела до того, що стала меншати людська особистість, думи про високе, значне і вічне, витіснила гонитва за довгим карбованцем, "великими" стали ті, хто заробив торгівлею чи аферизмом, одуренням собі подібних, мільярди доларів і ці людці стали велетнями сьогодення замість філософів, мислителів і поетів?!!!!
А форма, особливо в сонеті, пішла шляхом ускладнення з'явилися вінки сонетів, і нині вітчизняна поезія налічує не помилюсь, якщо скажу біля ста авторів, які мають вінки сонетів. Укласти б антології українського сонета ординарного, та потім антологію вінків сонетів. А в ХХІ-му столітті можна вже й видавати антологію корон сонетів. Бо вже є 6-й автор, який спромігся оволодіти цим архіскладним жанром, а самих корон уже 7. Маю на увазі Артура Курдіновського. Його корону сонетів "Смарагдова тиша". Цей, відносно молодий поет пройшов школу одинарного сонета, і вінків сонетів, має їх два. Спершу не збирався братися за корону, але під впливом спілкування з провідними сонетярами його думка змінилася, він повірив у власні сили, поставив собі за мету, і написав корону.
Наскільки складним твором є корона сонетів за формою!!! Це -225 сонетів, укладені у 15 вінків сонетів! Справді так. Назву лише один нюанс - треба для корони підібрати два варіанти по 240 рим для катренів (4-рядкових віршів) і два варіанти по 160 рим для терцетів (3-рядкові вірші). А вся складність побудови вінка сонетів, коли з кожного рядка магістрального сонета починається простий сонет і закінчується наступним рядком цього ж магістрала?! А в короні сонетів 15 вінків сонетів, отже треба писати спершу Магістрал Магістралів, з нього сплести Магістральний вінок корони, а тоді з кожного сонета магістрального вінка сплести ще 14 вінків сонетів простих. Так, ніби, магістрал магістралів – це сонетний генерал, сонети, учасники магістрального вінка – це офіцери, йому підпорядковані, а їм у свою чергу – підпорядковані солдати-сонети у кожному простому, немагістральному вінку, яких 14. Кожен сонет має схему – теза (8 рядків) – антитеза (3 рядки) – синтез (3 рядки)! Цієї вимоги загалом дотримано у даній книзі.
Це - під силу лише зрілому майстрові.
Глибоку таємницю хтось відкрив:
Вік тіла – молодий, душі – похилий.
Зелена тиша має дивний вплив –
1.2
Ось із таким поетом маємо справу, в якого вік тіла молодий, душі похилий, але мудрість, властива старості, ще не набута ніби...
Цікава особливість характеру поета чи ліричного героя.
Безстрашний перед зграєю вовків,
Беззбройний у коханні. Просто диво.
1.4
І все ж поет реалії чудово бачить і здатен осягнути:
Рахують гроші, все до цього звівши.
Моя ж душа – лише нудний музей.
Для чого будував тоді Всевишній
Красу зимових паркових алей?
1.5
А й справді, для чого?

Відлуння життєствердного натхнення
Для втомленого серця – головне
Та надважливе радості знамення.
1.11
Все ж таки поета живить світло життя...

Бо тільки так! Без тихого вагання
Зневіру треба гнати від воріт,
Закреслюючи сумнів, коливання!
6.3
Мої сонети – дивний капітал,
Чужий для середовищ злих і склочних.
11.8
Добро всесильне! Виграй цю війну ти!
Ранковий після сну холодний піт –
Забуті чи порушені статути.
9.14.
Ось той проблиск надії, який лише на мить спалахує в свідомості ліричного героя і одразу гасне, але все ж кидає надію, наче рятівний круг потопаючому у бездуховності, світові. І якась тиха радість пробуджується у душі читача. Адже пам'ятаємо у Ліни Костенко, що: "І тільки злість буває геніальна. Господь, спаси мене від доброти!" Для великої поетеси обов'язкова геніальність, щоб бути в усьому на рівні, але чомусь віриться, що і доброта буває геніальна, бодай на мить, бодай на сплеск свідомості у океані зла.
Дорогу від «Ніколи» до «Нікуди»
Опанував у цьому я житті.
А що, як глибше взяти і копнути?
12.14
Летить у прірву нині вся планета!
На справедливий світлий батальйон
Чекаючи, мовчать усі кларнети.
10.7
Відчуття апокаліптичності з'являється дедалі більше, коли стежиш, як і Артур Курдіновський, за світовими новинами і бачиш, як спалахують у світі конфлікти окрім України, то в Ізралі, то В Сирії, то бої йдуть за Тайвань між Китаєм і США, і ось уже зчепилися Індія і Пакистан... Справді летить у прірву планета, і як зупинити це божевілля? Циніки кажуть: необхідно зцідити погану кров, бо вже 8 мільярдів - це перенаселення на планеті, хай війни тривають
- закономірне явище. Та чи це завдання поета - радіти війні? Навпаки - тільки запобігати.
Чекає страта щирих та слабких.
10.14
Констатація сумної реальності, яка веде ледь не до суїциду. Та це -- доля слабаків, сильні повинні, як писав Тичина, щоб жить - я всі кайдани розірву, я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я - живу.
Бо це артурове блукання і постійне заглядання у прірву, може таки призвести до сумного фіналу. Не Дай Боже - нікому.
Автор цих рядків у молоді роки переживав щось подібне, особливо після нерозділеного кохання. Кохання, і взагалі життя -- не склалося, попереду розпач, сльози і вічна розпука, яка веде в нікуди, ледь не до самогубства. Але у мого ліричного Героя все йшло через любов, нездійснену мрію, а тут автор корони сонетів, Артур Курдіновський допитливо, із чималою дозою іронії вдивляється в цей світ, і ніби не знаходить в ньому надії, позитиву.
Пишу листи відверті не для всіх.
Ховаюся у звуках ораторій.
Шукаю ліки від хвороб важких.
Сучасний світ – суцільний лепрозорій!
І ще:
Байдужі глядачі стоять повсюди.
Однакові обличчя, вік та зріст.
Складають цілі книги і талмуди,
Що я – незрозумілий песиміст.
Одвічна загадка: Чому у цьому суспільстві, житті, людина, яка несе світло душі, красу, майже завжди пригноблена злом, огидою повсякдення?
Мої сонети – дивний капітал,
Чужий для середовищ злих і склочних...
Чому, питаю сам себе і ледь не кричу... Чому така зневіра у ще не старої людини, якій ледь три з половиною десятки років?!
В кожного свої обставини життя, середовище, яке формує... Але загальна тенденція є та, що суспільство посттоталітарне, з елементами розкладу, дедалі більшої сексуальної розкріпаченості, розгулу різних збочень, засилля наркоманії, та й давній алкоголізм дає себе знати, урбанізація, а отже зачерствіння душ людських, які тепер у більшості живуть у містах, жахлива екологія, розвиток науково=технічного прогресу, комп'ютерних технологій, все це веде до нівелювання традицій, традиційних Божих цінностей, і накладає свій відбиток, печаль сатанинську на людей, усіх живих істот, будівлі, навколишнє середовище.
Артур Курдіновський - повною мірою дитя свого часу. Він закінчив театральний інститут, патріот рідного Харкова і Слобожанщини, і це також наклало свій відбиток на його творчість, збагатило його творчу палітру, а в чомусь допомогло здолати оту неприродність, яку накладає корона сонетів на творця. Штучний підбір рим, підганяння думки під риму, воно, буває, і в простому вірші заважає, а в такій архіскладній конструкції просто випирає іноді місцями.
Розчарування в людях:
У пошуках людини душу страчу.
Нема довершеності. Все напів.
І тому життєве кредо свого роду:
Я залишуся вільним арлекіном!
14.6

Життєва проза втопить у тумані,
14.12

До в’язнів-смертників мене запише,
Поставивши печатку давнини,
Сумний полон смарагдової тиші.
14 магістрал

МАГІСТРАЛ МАГІСТРАЛІВ

Сумний полон смарагдової тиші
Назустріч снам запрошує мене.
Примхлива доля мемуари пише,
Душа моя зібралась у турне

Кудись в минуле. А, можливо, й вище,
Де серце із полегшенням зітхне.
Надія, непомітна сіра миша,
Все дивиться на небо весняне.

Забуті чи порушені статути
Покриє, наче саван, білий сніг.
О, райдуго! Тебе не повернути!

Замовкне без причини дивний сміх.
Дорогу від «Ніколи» до «Нікуди»
Висвітлює зелений оберіг.
Такий, ніби печальний шлях ліричного героя, шлях в нікуди, зеленим коридором смерті, філософія зневіри. Світу швондерів скоро стане і сама поезія непотрібною, особливо римована, сонетна. Та невже буде так?
Я зневажаю штучний футуризм!
У серці бережу осіннє листя.
13.8
Думаю, що ще однією цікавою рисою стилю Артура Курдіновського є його схильність до урбаністичного мислення, він ніби-то не дуже захоплюється природою, і пропагує міські цінності. Але цікаве протиріччя - в його сонетах мимоволі бачимо симпатію то до романтичної лавки в парку, то до осіннього листя, яке його ліричний герой в серці береже навіть у цій цитаті. Нелегко Артура уявити поряд із кверо-футуристом із розстріляного відродження Михайлем Семенком, для якого скрізь розквітають бодлерівські квіти зла, і хочеться, щоб з рельсів зійшов трамвай. Але все ж, хоч Артур Курдіновський і не говорить про квіти зла, вони скрізь незримо присутні у його сонетах, відчувається тиск цього зла на навколишнє життя, зло домінує і гнобить красу життя, і в цьому певно, правдивий, не штучний футуризм Артура Курдіновського.
і далі в наступному сонеті автор немов підтверджує мої думки, наведу його повністю:
У серці бережу осіннє листя
І лавку дерев’яну впізнаю.
На ній – дитинство світле, променисте,
Душа співала майже, як в раю.

Чекає вже весну похмуре місто,
Я теж такий зажурений стою.
Велика чаша спогадів барвиста
Поглине ще одну мою сльозу.

Ось бачу поблизу трамвайне коло
Та цілий ряд трамваїв рятівних,
Вони, немов танцюють фарандолу!

Минуле – сховище думок благих.
Вперед крокую без натхнення, кволо.
Свічки каштанів! Пам’ятаю їх!
13.9
І романтична лавка дерев'яна, і головна деталь - трамваї, які танцюють фарандолу, але ж не сходять з рельсів, як у Семенка, мимоволі усміхаєшся, наскільки близько мислять здавалося б зовсім протилежні поети. А Семенко жив у Харкові, який у його часи 20-30-ті роки минулого століття, був столицею, і інтелектуальний бомонд майже весь був там!
Але фарандола дає нам усе ж хід у бік романтизму, як і осіннє листя з романтичною лавочкою в парку...
Виникає ніби суміш футуризму і романтизму, в якій останній перемагає:
Свічки каштанів! Пам’ятаю їх,
Палке цвітіння, клени та берези.
Колони днів у сорочках нових
Проходили шляхетним полонезом.

Відтінками світанків неземних
Ця благодать була, мов антитеза
До всіх нахабних, шкірою товстих,
Безсовісних, невдячних, нетверезих.

Двобій одвічний правди і брехні.
Хто розбере – то ролі чи артисти?
Змішалися з веселими сумні.
13.10
І раптом у міського аристократа з'являються ностальгійні нотки по селу:
Намолені мої сільські обійстя
Заполонив тепер чортополох.
Я пам’ятаю вишню темнолисту,
Поля, де кукурудза та горох.

Вузенькі вулички, ліси тернисті
І гойдалку, цю забавку для двох.
Садочок тихий в яблучнім намисті,
Комах дзижчання, солов’їне «тьох».

Пейзажі залишилися позаду,
Безмежне літо квітів осяйних,
Прихована юнацька серенада.
І саме там виникають світлі думки, оптимістичні нотки звучать усе виразніше:
Свята любове! Ні! Ти не помреш!
Бог в поміч! Сонцем, вітром, падолистом,
Бо доброті твоїй немає меж!

Вже березень! Готуй своє намисто!
Я вірю: задля мене збережеш
Часи, де існували мрії чисті!
13.12
І повернення до міста, і в яких барвах воно постає?
Озброївся останніми думками,
Зненацька – перемога! Я відбіг.
Ось раптом зупинився біля брами.

За нею – місто злодіїв, сквалиг.
Але побачив: синю панораму
Висвітлює зелений оберіг.
Місто злодіїв, сквалиг, а село - навпаки, Ніби місто світ - зла, а село - світ добра, Бога, який поволі зникає, розчиняється у сталевих бездушних обіймах урбанізації.
Тут же виникає образ зеленого коридору, котрим душі померлих мандрують на небеса.
Цей прозаїчний загниваючий світ чужий прекрасній, чутливій і вразливій, тонкій душі поета. І вона рветься туди, в небеса, де ще ледь помітною веселкою живе надія на прекрасне, світле, Боже, осяйне, райське життя, несумісне з дикими кривавими видіннями сьогодення.
Знайти поміж стежинок лісових
Одну-єдину! Вірну, благодатну!
14.3
А може це - шлях отой єдино правильний і праведний і духовний?! Серд лісових стежин, на лоні природи, де і автору цих рядків приходили прекрасні думки про життя і з'являлася енергія і наснага? Згадалися Ліни Костенко слова:
Поїхали поговорити з лісом,
А вже тоді я можу і з людьми.
Здається, до цього висновку приходить і ліричний наш герой:
«Сумний полон смарагдової тиші».
Так зветься мій скасований трамвай,
Який мене у молодість провівши,
Сказав: «Живи, а парк не забувай!»

Я ледь почув. Та згодом, вже пізніше,
Коли життя, немов би злий шахрай,
Обманювало, – розум посвітлішав:
Якщо береш – одразу віддавай.
Прекрасний світ смарагдової тиші - немов би та бетховенівська безмовність, яку митець повинен у собі відчути, щоб творити вільно, по велінню серця, і вирити в краще, в прекрасне майбуття.
Може цілий світ новий і не збудуєш, але прагнути треба. Він, цей новітній світ, постає у творчості митця, в його творах
Треба будувати його, бодай у своїй душі. І може якась світла, незіпсована, морально не розкладена душа потягнеться за душею творця, і для неї відкриється щось нове, незнане прекрасне, постане Мрія Поета про краще життя і засяють нові вершини життєві і творчі, сягнути яких від усього серця бажаю нашому напрочуд талановитому, чутливо-вразливому, витончено-інтелігентно-аристократичному Артуру Курдіновському. Може, його думи про вічність, про прекрасне майбутнє, припинять людське здрібніння, і почнеться епоха нового відродження, де пануватимуть і вершитимуть долю планети Земля аристократи духу, а не грошові мішки та іже з ними.

19 травня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)







      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2025-05-22 12:04:15
Переглядів сторінки твору 430
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 6.373 / 7  (6.330 / 6.99)
* Рейтинг "Майстерень" 6.372 / 7  (6.337 / 7)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.761
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.06.23 00:55
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Федір Паламар (Л.П./Л.П.) [ 2025-05-22 13:20:07 ]
Неймовірно! Вітаю молодого поета з дивовижним успіхом!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2025-05-23 07:02:00 ]
Дякую за високу оцінку моєї праці! Вітайте молодого і талановитого поета Артура Курдіновського, він того вартий!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Артур Курдіновський (М.К./М.К.) [ 2025-05-22 23:04:00 ]
Дорогий мій літературний батьку Ярославе! Я щиро вдячний Вам за таку глибоку передмову до моєї корони! Кілька разів перечитував і дивувався, як Ви глибоко відчули не тільки те, що я написав, а саме мою душу, риси мого характеру. Я вважаю, що зустріччю з Вами Господь нагородив мене за мої довгі роки творчого страждання. Написати корону - це дійсно титанічна праця, але написати передмову до чужого твору, так тонко відчувши кожний рядок, кожний сонет - це, я вважаю, ще складніше. І ще, друже: прочитав черговий напад епілепсії пана желіби. Думаю, Ви й самі, без нього, розумієте, щирий я до Вас чи ні. Я Вам сердечно дякую, мій дорогий Вчителю, за постійну підтримку у творчості та в житті! Ваша оцінка моєї корони - це і є для мене остання інстанція. А оці всі чорнороті покидьки - як у тому анекдоті: нехай клевещуть! Здоров'я Вам, друже, натхнення та кохання! Обіймаю Вас і тисну Вашу руку!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2025-05-23 07:41:24 ]
Дякую щиро, дорогий Артуре! Боги не дали мені сина рідного, а ти, на літературному полі, найбільш мені близькому, замінив мені його, і я пишаюся тим, що маю такого вдячного і прекрасного душею і шляхетного літературного сина, а найголовніше - ТАЛАНОВИТОГО, якому під силу найскладніші поетичні форми і жанри, вітаю сердечно тебе з написанням корони, ти успішно зробив це, хай іде у світ з моїм благословенням. Тому я, що можу, те роблю для тебе, бо ти того вартий! Хай тобі шлях стелиться у велику літературу, і хай заздрять нам італійці. Ми розвинули створений і започаткований ними жанр до рівня найвищої складності і майстерності художньої, і це тільки початок. У нас, по суті, створилася вже школа сонетярства. Бо інші молоді таланти, особливо на фейсбуку, читають нас і теж творять одинарні сонети і вінки, і це прекрасно, це свідчить про те, що сонет - невмируща класична форма і далі житиме у віках, а ми стали срібними чи золотими ланками цього віковічного ланцюга - Джакомо де Лантіно, Данте, Петрарка, Мікеланджело, Торквато Тассо, Ронсар, Шекспір, Камоенс, Сервантес, Едмунд Спенсер, Міцкевич, Леконт де Ліль, Апллінер, Рембо, Бодлер, Хосе Марія де Ередіа, Якуб Барт-Цішинський, Франце Прешерн, Водсворт, Кольрідж, Байрон, Кітс, Фрост, Гете, Гейне, Рільке, Орсаг-Гвєздослав, і наші українські майстри: Франко, Рильський, Зеров, Павличко, Вінграновський, Гнатюк, Дорошенко, Назаренко, Гриценко, Кузан, Косенко, Чорногуз, Левицька, Ніколаєнко, Курдіновський...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2025-05-23 23:20:45 ]
Неймовірна передмова, дорогий Ярославе, враажає! Охопив неможливе, глибокі знання, неупередженість думки і щире захоплення автором корони «Смарагдова тиша». Я дуже рада за Артура, що він подолав вершину поетичного слова і приєднався до найкращих сонетярів минулого сучасного світу. Прочитавши твою розлогу передмову зразу хочеться почитати корону сонетів Артура Курдіновського. Безцінне те, що ти ведеш молодих, талановитих авторів у прекрасний світ сонетного мистецтва. І радієш їхнім успіхам, як своїм особистим. Це відчувається у передмові. І твоє захоплення короною Артура, і його особистістю. Хочу подякувати Артуру, що наважився взятися за складну поетичну форму, і що достойно тобі подякував. Я теж завжди пам'ятаю, кому завдячую у своєму зростанні, як поет і людина. Дуже дякую, дорогий друже, за постійну підтримку і емпатію. Твоє серце щире, велике, добре робить цей світ кращим! Дай Боже, щоб тобі поверталося сторицею те добро, яке несеш людям! Невичерпної наснаги, неймовірного щастя, світлої любові, п'янкого кохання, міцного здоров'я, і захмарних творчих успіхів тобі і Артуру, якого люблю так само як і ти, поважаю і вважаю, що саме за такими яскравими, емоційними поетами літературне майбуття!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2025-05-24 23:26:25 ]
Дякую сердечно, дорога Танечко, зворушений до глибин и душі, спасибі і тобі, що ти в мене є, як літературна донька, хоч і реалі ми - одне покоління, просто дуже хочеться, щоб сонет розвивався, мав свою школу, і хочеться підтримати прекрасних талановитих людей, творців, якими є ви із Артуром! Дякую, що підтримуєш нас і бажаю тобі також невичерпного натхнення, міцного здоров'я, любові прекрасної і взаємної, і великих творчих успіхів!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрко Бужанин (М.К./М.К.) [ 2025-06-08 14:42:47 ]
Детальне дослідження. Вітаю!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2025-06-09 12:45:16 ]
Дякую, друже, Натхнення!)))