Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.04
08:29
собі у вересневій порі. В день уродин)
Рожевим небо розцвіло… Зоря займається…
Десь мріє човник… і весло… А серце – крається…
Ну от… вже знову на порі осіннє марево,
І на руках… і на пері – рахманне зарево…
Твій біль на кінчику пера жаріє-леститься
Рожевим небо розцвіло… Зоря займається…
Десь мріє човник… і весло… А серце – крається…
Ну от… вже знову на порі осіннє марево,
І на руках… і на пері – рахманне зарево…
Твій біль на кінчику пера жаріє-леститься
2026.09.04
07:00
Спи, люба донечко, - спи, -
Сплять вже ліси та степи,
Спати слухняно лягла
Поміж сестричок бджола,
І в зоопарку бізон
Також поринув у сон.
Спи, люба донечко, - спи.
Сплять вже ліси та степи,
Спати слухняно лягла
Поміж сестричок бджола,
І в зоопарку бізон
Також поринув у сон.
Спи, люба донечко, - спи.
2026.09.03
21:40
війна воює із війною
заради миру
й хтось поширив
хай нелогічно хоч непросто
дожити не згубивши віри
коли дощить і ллє за комір
і знову пролетіло літо
коли не пишеться у розмір
заради миру
й хтось поширив
хай нелогічно хоч непросто
дожити не згубивши віри
коли дощить і ллє за комір
і знову пролетіло літо
коли не пишеться у розмір
2026.09.03
21:30
Забажали хлопчаки
вусаня катати.
Поскидали рюкзаки,
узяли санчата.
Повсідалися обоє,
а між ними — кіт.
Полетіли вниз стрілою,
аж іскриться слід.
вусаня катати.
Поскидали рюкзаки,
узяли санчата.
Повсідалися обоє,
а між ними — кіт.
Полетіли вниз стрілою,
аж іскриться слід.
2026.09.03
18:52
В кав’ярні на Монмартрі сивий дід
Із хлопчиком за столиком сиділи,
З маленьких філіжанок каву пили,
Дивились на розбурханий цей світ,
Який кудись постійно поспішав,
Чогось шукав, десь мчав в автомобілях.
Вони ж удвох відпочивати сіли,
Полишити до ч
Із хлопчиком за столиком сиділи,
З маленьких філіжанок каву пили,
Дивились на розбурханий цей світ,
Який кудись постійно поспішав,
Чогось шукав, десь мчав в автомобілях.
Вони ж удвох відпочивати сіли,
Полишити до ч
2026.09.03
16:35
Калюжі розлилися, як моря.
Виходить божевілля із порогів.
Ідей могутніх первісна зоря
Укаже шлях для магів і пророків.
Виходить з берегів прадавній світ,
Давно забутий, згаяний, завмерлий.
Він проривається, немовби квіт
На цвинтарі, де відпочили ме
Виходить божевілля із порогів.
Ідей могутніх первісна зоря
Укаже шлях для магів і пророків.
Виходить з берегів прадавній світ,
Давно забутий, згаяний, завмерлий.
Він проривається, немовби квіт
На цвинтарі, де відпочили ме
2026.09.03
14:38
Я зрозумію тебе
Коли ти усміхнешся
Це те, що кожен робить, скрізь, так само
Наче на мові спільній
За твоїм одягом, бачу, друже
Що ти із іншого табору
Єдина річ, яку я знати хочу
Коли ти усміхнешся
Це те, що кожен робить, скрізь, так само
Наче на мові спільній
За твоїм одягом, бачу, друже
Що ти із іншого табору
Єдина річ, яку я знати хочу
2026.09.03
11:20
Зачепилося сонце за гілочку глоду,
зашарілися згарди на стомлених вітах.
День вкладає пшеничні снопи на підводу,
стиглі фрукти та ягоди спілого літа.
Шурхотить у амброзії сум вересневий,
і вагітніють хмари нудними дощами.
Ралом зорані, зранені
зашарілися згарди на стомлених вітах.
День вкладає пшеничні снопи на підводу,
стиглі фрукти та ягоди спілого літа.
Шурхотить у амброзії сум вересневий,
і вагітніють хмари нудними дощами.
Ралом зорані, зранені
2026.09.03
08:39
Осінній вечір...Пнеться прохолода,
Торкається гарячої долоні.
Вже лист жовтіє. Яблука червоні...
Стихає світ, здається, і ні слова.
Збігає швидко час...Стежки забуті
Покрила павутина вечорова.
І кожна мить, згасаючи, готова
Торкається гарячої долоні.
Вже лист жовтіє. Яблука червоні...
Стихає світ, здається, і ні слова.
Збігає швидко час...Стежки забуті
Покрила павутина вечорова.
І кожна мить, згасаючи, готова
2026.09.03
07:57
ЦИКЛ IV: РИМ
«СПАРТАК: ОСТАННІЙ СВІТАНОК ВОЛІ»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Спартак – фракієць, вождь нескорених, лев у залізних тенетах.
«СПАРТАК: ОСТАННІЙ СВІТАНОК ВОЛІ»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Спартак – фракієць, вождь нескорених, лев у залізних тенетах.
2026.09.03
07:36
Ні! — уява не злослива,
Бо регоче — не збиткує,
Ніби вітер вздовж калюжі
Небесам артикулює
Кращим адресним чорнилом
Берегам і заповітам,
І річкам, яким мов свято
В Новий місяць сонцем світить
Бо регоче — не збиткує,
Ніби вітер вздовж калюжі
Небесам артикулює
Кращим адресним чорнилом
Берегам і заповітам,
І річкам, яким мов свято
В Новий місяць сонцем світить
2026.09.03
06:19
Хвилі пристрастей гарячих
Не вгамуються ніяк, -
Вже від болю серце плаче
І в душі вирує ляк.
Укладаю щільно речі
У валізу шкіряну, -
Клопочуся цілий вечір
Через жінку гамірну.
Не вгамуються ніяк, -
Вже від болю серце плаче
І в душі вирує ляк.
Укладаю щільно речі
У валізу шкіряну, -
Клопочуся цілий вечір
Через жінку гамірну.
2026.09.03
01:32
Тополя - високе дерево
І достобіса товсте.
Вона по всій Україні
Неначе бур'ян росте.
Тополя багато бачила
І чула багато теж,
Тому про багато що знає,
І достобіса товсте.
Вона по всій Україні
Неначе бур'ян росте.
Тополя багато бачила
І чула багато теж,
Тому про багато що знає,
2026.09.02
23:39
Я нікуди не хочу йти,
Я побуду сьогодні удома,
Бо маю настрій такий, немов
Замість кохве я випив брому.
Я нікуди не хочу йти,
І ти теж не ходи нікуди,
Бо якщо ти кудись підеш-
Я побуду сьогодні удома,
Бо маю настрій такий, немов
Замість кохве я випив брому.
Я нікуди не хочу йти,
І ти теж не ходи нікуди,
Бо якщо ти кудись підеш-
2026.09.02
22:01
деякий текст на початку
пропущено
оскільки він претендує
для чого мені претензія
що у ній
за морем словесним
є острів майже безлюдний
мені би туди
пропущено
оскільки він претендує
для чого мені претензія
що у ній
за морем словесним
є острів майже безлюдний
мені би туди
2026.09.02
21:47
Загаснув серпень. Літо відбулося
й нема за що закинути собі —
відщедрилось у жнивному колоссі,
спочити йде в тумани голубі.
Його стрічає обрій ув обійми,
вгортає у серпанкові шовки.
Хай буде сон його такий спокійний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...й нема за що закинути собі —
відщедрилось у жнивному колоссі,
спочити йде в тумани голубі.
Його стрічає обрій ув обійми,
вгортає у серпанкові шовки.
Хай буде сон його такий спокійний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Слапчук (1961) /
Вірші
Книга I . БУРШТИН IЗ ТВОГО ГОЛОСУ
* * *
Я побудую схрон,
аби сховатися у схронi,
i окрики ворон
лiчити буду, мов патрони.
У лiсi вирию печеру
пiд шелестом ялин.
Запарю чаю на вечерю
з трави полин.
I на лице моє роса
уранцi капатиме з стелi...
Я в цiй оселi буду сам,
я побудую цю оселю.
Пiсень спiватимуть пернатi,
зазеленiє мох...
Лише цвiркунчик буде знати,
що схрон збудований для двох.
* * *
Ти є. У мене. Тiльки ти.
В усьому свiтi бiльш нiкого.
Нас лише двоє перед Богом.
Прости менi. Прости менi. Прости!
У чорну падав я розпуку,
холодний волохатий вiдчай
все зазирав менi у вiчi.
Вiзьми, вiзьми мене за руку.
Iдуть оленi до води,
як до причастя люди.
У мене ти була завжди,
i ти завжди у мене будеш.
Обiйдемо людей, минемо кладку,
до броду вийдем, як оленi,
i будем пити тишу з жменi
наприкінці життя як на початку
* * *
два рази сiм
душа гукає в комин
я вiрю всiм
не вiрячи нiкому
коса не тне
а чорний грiх залiза
впiзнав мене
душа у комин лiзе
їсть очi дим
i засипає жаром
хай згине молодим
нехай побачить старiсть
* * *
То чорна ластiвка,
то бiлий лебiдь,
то дощ в очах,
то дощ на небi,
то диво-свiтло,
то чудо-квiтка,
то звiдусiль,
а то нiзвiдки,
то тихий смуток,
то щира радiсть,
то колiр квiтня,
то листопаду,
то запах лiсу,
то запах поля,
то голос скрипки,
то голос долi...
* * *
Твiй бiль
вiзьму собi,
вiзьму гiркi твої печалi,
що мовчки у тобi кричали,
вiзьму твiй хрест,
вiзьму усi твої розп’яття,
всi кари, що з небес,
усi людськi прокляття –
вiзьму на себе.
Тобi зоставлю небо
i лiтню зливу...
Я залишу тобi тебе щасливу.
* * *
Iз оберемком польових квiтiв
ти простуєш до мене,
хоч щойно вирушила
у протилежний бiк,
а час тягнеться
так повiльно,
що равлики
перебiгають тобi дорогу –
туди й назад –
i не задихуються.
Це – розлука.
* * *
Наче мапу розгортаю
зоряне небо,
устами знаходжу
сузiр’я Лебедя
на твоїй лiвiй щоцi,
зорi вiдбиваються
на дiвочому тiлi
золотими родимками,
рахую їх,
а щоб не збитися –
цiлую кожну
тричi.
Над ранок
згортаю небо у сувiй,
ховаю пiд подушку
на випадок розлуки,
тодi я небо розгорну –
i в ньому вiдiб’ються
усi золотi родимки
твого чистого тiла.
Для людей близьких
лишаю свої координати:
шукайте мене
в сузiр’ї Лебедя
або нiде.
1997
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Книга I . БУРШТИН IЗ ТВОГО ГОЛОСУ
* * *
Я побудую схрон,
аби сховатися у схронi,
i окрики ворон
лiчити буду, мов патрони.
У лiсi вирию печеру
пiд шелестом ялин.
Запарю чаю на вечерю
з трави полин.
I на лице моє роса
уранцi капатиме з стелi...
Я в цiй оселi буду сам,
я побудую цю оселю.
Пiсень спiватимуть пернатi,
зазеленiє мох...
Лише цвiркунчик буде знати,
що схрон збудований для двох.
* * *
Ти є. У мене. Тiльки ти.
В усьому свiтi бiльш нiкого.
Нас лише двоє перед Богом.
Прости менi. Прости менi. Прости!
У чорну падав я розпуку,
холодний волохатий вiдчай
все зазирав менi у вiчi.
Вiзьми, вiзьми мене за руку.
Iдуть оленi до води,
як до причастя люди.
У мене ти була завжди,
i ти завжди у мене будеш.
Обiйдемо людей, минемо кладку,
до броду вийдем, як оленi,
i будем пити тишу з жменi
наприкінці життя як на початку
* * *
два рази сiм
душа гукає в комин
я вiрю всiм
не вiрячи нiкому
коса не тне
а чорний грiх залiза
впiзнав мене
душа у комин лiзе
їсть очi дим
i засипає жаром
хай згине молодим
нехай побачить старiсть
* * *
То чорна ластiвка,
то бiлий лебiдь,
то дощ в очах,
то дощ на небi,
то диво-свiтло,
то чудо-квiтка,
то звiдусiль,
а то нiзвiдки,
то тихий смуток,
то щира радiсть,
то колiр квiтня,
то листопаду,
то запах лiсу,
то запах поля,
то голос скрипки,
то голос долi...
* * *
Твiй бiль
вiзьму собi,
вiзьму гiркi твої печалi,
що мовчки у тобi кричали,
вiзьму твiй хрест,
вiзьму усi твої розп’яття,
всi кари, що з небес,
усi людськi прокляття –
вiзьму на себе.
Тобi зоставлю небо
i лiтню зливу...
Я залишу тобi тебе щасливу.
* * *
Iз оберемком польових квiтiв
ти простуєш до мене,
хоч щойно вирушила
у протилежний бiк,
а час тягнеться
так повiльно,
що равлики
перебiгають тобi дорогу –
туди й назад –
i не задихуються.
Це – розлука.
* * *
Наче мапу розгортаю
зоряне небо,
устами знаходжу
сузiр’я Лебедя
на твоїй лiвiй щоцi,
зорi вiдбиваються
на дiвочому тiлi
золотими родимками,
рахую їх,
а щоб не збитися –
цiлую кожну
тричi.
Над ранок
згортаю небо у сувiй,
ховаю пiд подушку
на випадок розлуки,
тодi я небо розгорну –
i в ньому вiдiб’ються
усi золотi родимки
твого чистого тiла.
Для людей близьких
лишаю свої координати:
шукайте мене
в сузiр’ї Лебедя
або нiде.
1997
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Книга I . БУРШТИН IЗ ТВОГО ГОЛОСУ"
• Перейти на сторінку •
"Книга I . ПОЕЗІЇ. БУРШТИН IЗ ТВОГО ГОЛОСУ"
• Перейти на сторінку •
"Книга I . ПОЕЗІЇ. БУРШТИН IЗ ТВОГО ГОЛОСУ"
Про публікацію
