ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Насипаний
2026.08.25 23:48
Пише дощ рясний верлібр жури на листі.
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на

Ірина Вовк
2026.08.25 23:04
І. МЕСОПОТАМІЯ

Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)

***

хома дідим
2026.08.25 20:58
не тривожить і не бентежить
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім

Мирон Шагало
2026.08.25 20:24
ти — таємниця скритна
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі

Світлана Пирогова
2026.08.25 16:01
До осені от-от...Чекають Перешори,
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.

Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают

Віктор Кучерук
2026.08.25 15:29
Появляється холод смеркання
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.

Борис Костиря
2026.08.25 13:26
Дешеве срібло висне із дахів,
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.

Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.

Віктор Кучерук
2026.08.25 06:42
Позникали сни тривожні,
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.

хома дідим
2026.08.24 23:14
національна незалежність
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів

Іван Потьомкін
2026.08.24 20:56
Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.

Артур Курдіновський
2026.08.24 18:10
Матуся" іспанською буде "mamita"...
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.

У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу

Володимир Бойко
2026.08.24 14:59
Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.

Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.

Вячеслав Руденко
2026.08.24 13:14
Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...

Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну

Володимир Каразуб
2026.08.24 12:45
Про що розмови в нас? Про часовиння
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною

Ірина Вовк
2026.08.24 12:33
Фінал. Останній крок Лагіди «Історія запам'ятає її як коханку Риму. Мені ж вона залишить право бути його єдиним незавойованим ворогом». З уст царівни Єгипту Арсіної, наймолодшої з Лагідів Римський офіцер стоїть на відстані удару меча.

Ольга Садкова
2026.08.24 12:14
Не заганяй себе у кут
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.

Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ярина Діброва
2026.08.07

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Слапчук (1961) / Вірші

 Книга I . ПОЕЗІЇ. БУРШТИН IЗ ТВОГО ГОЛОСУ
* * *
Приватна китайська стiна.
По рiзнi боки двоє:
ти – найвродливiша
i найчарiвнiша
мiж квiтiв,
я – найнещаснiший
серед людей.

* * *
До твоїх очей чумаки їздять за сiллю,
а я щодня ходжу топитися,
але чумаки щораз мене видобувають,
укритого саваном солi,
iз тихою, наче маятник незаведеного
годинника,
механiчною зозулькою на шиї,
i викидають,
як звичайний непотрiб –
а що зi мною робити? –
на хлiб не посиплеш,
пивом не зап’єш,
нехай мене забере повiнь.
Стiкаю у кутик тремтячих уст
i чую, як двi сльозиночки на вiях
вдаряються одна об одну –
видзвонюють за мною.

Твоє ім’я

Обручка виготовлена iз диска сонця
i трохи сплющена пiд тиском
обставин,
вiд чого збоку нагадує яєчко,
що стало навшпиньки;
вибитий молочний зуб
старого дракона,
на мiсцi якого вирiс зуб мудростi;
приручений серпик мiсяця
з накинутою вуздечкою;
двоє, що тримаються за руки
у найостаннiшу мить прощання,
а може, й навпаки,
i зiллються за хвилю
в єдине цiле на вiки вiчнi;
чоловiк у профiль,
який iде направо i несе перед собою
стос добрих намiрiв та порожнечi;
бедрик,
незвичайний малюнок крилець якого,
якщо дивитися зверху,
нагадує вагiтного гапличка.
О л е н к а

* * *
Спускається з дзвiницi день
i вечорiє.
А небом втомлена iде
з малям Марiя.
Туман зливається в рiку,
i пахне м’ята,
у вишиванiм рушнику –
зелене свято.
Марiя Дiва i маля,
обоє босi.
До неба горнеться земля,
вологи просить.
I я молюся i прошу
в Марiї Дiви
хоча б двi пригорщi дощу,
прохаю дива.
Марiя Дiва i маля –
все далi й далi...
I враз побачу знак здаля,
що диво сталось.

* * *
Коли ти в глечику жила,
а я пас бедрикiв,
помiж кульбаб тодi текла
вода солодка – мед-рiка.
Зелена макiвка – твiй дiм
i мiй притулок,
над нами в небi золотiм –
крилатий вулик.
Жили ми в глечику колись,
пили з горнятка,
до нас дощi у гостi йшли
i дощенятка.
Не знали ми тодi грiха,
жалю не знали.
I я тебе тодi кохав,
i ти мене кохала.

* * *
Подарую тобi своє серце
у виглядi кулона
Не вiдмовляйся
мотивуючи тим що нинi
ця прикраса немодна
Ти не потребуєш прикрас
ти взагалi нiчого не потребуєш
тому-то й дарую
тобi рiч нiкому не потрiбну
тобi ж вона служитиме
оберегом
Наслухатиму як б’ється
моє серце в твої груди –
знадвору чи з середини?

* * *
Пiсля дощу до кiмнати
залетiв зелений метелик
i став кружляти
над золотою голiвкою дiвчини
з райдугою за плечима
Коли я нахилився
щоб її поцiлувати
то побачив що це не метелик
а два листочки
котрi побралися за руки

* * *
Сестра моя – печаль,
сестра моя – Оленка.
Заплакана свiча,
прозора i тоненька.
Заплакана свiча,
заплакана сестричка
i мiсячне зайча –
в долонях – з мокрим личком.
Лякливе зайченя –
холодний, мокрий носик –
iз зорями щодня
спить у твоїм волоссi.
Мiй подих у щоку
i подих зайченяти...
Люблю тебе таку...
мов на штиках пiднятий.
Вмирав, та не помер...
А уникав я смертi
для того, щоб тепер
з тобою мiг померти
у глечику. Дiвча
беззахисне й маленьке...
Моя сестра – печаль,
моя печаль – Оленка.

* * *
Впав хрест вечiрнього вiкна,
впав через груди на обличчя.
Я витиму на сонце, на ...
Але рятунку не покличу.
Молюсь до заходу i сходу,
до Духа, Сина i Отця...
Ти прийдеш так, як бiль приходить,
i знiмеш чорний хрест з лиця.

* * *
Чорнiє дiрочка мiж брiв,
повiльно тане грудка болю...
Я вже тобою вiдхворiв,
уже вiдмучився тобою.
I не дружина, й не сестра,
i не отрута, i не лiки...
Ще тiльки вчора помирав,
а нинi видужав навiки.

* * *
До лiсу... В лiс... У хижакiв
знайти притулок, наче в друзiв,
i дати вихiд чорнiй тузi,
i вити вовком мiж вовкiв.
До лiсу... В лiс... Посеред ночi...
Лежу нi мертвий нi живий.
Нанизую зеленi очi
на жовтий струмiнь дощовий.
До лiсу ... В лiс... Ледь-ледь добрiв...
Тут лиця з нiмбами й рогами...
Землi немає пiд ногами,
немає неба угорi.
До лiсу ... В лiс ... Тебе немає...
Не буде... Не було. Нема...
До лiсу з тiнню забiгаю,
iз лiсу тiнь бiжить сама.


1997




Найвища оцінка Жорж Дикий 6 Любитель поезії / Любитель поезії
Найнижча оцінка Володимир Ільїн 5.5 Любитель поезії / Любитель поезії

      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-03-11 18:19:35
Переглядів сторінки твору 3231
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.218 / 5.75  (4.636 / 5.29)
* Рейтинг "Майстерень" 5.424 / 6  (4.711 / 5.4)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.797
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 1999.11.30 00:00
Автор у цю хвилину відсутній