Деякі тіла наче квіти,
інші наче кинджали,
інші наче потоки води;
але всі вони, рано чи пізно,
стають опіками, які розростаються в іншому тілі,
силою вогню перетворюючи камінь на людину.

Але людина кидається у всіх напрямках,
мріє про свободу, змагається з вітром,
доки одного разу опік не загоїться,
і знову перетворюється на камінь на чиїйсь дорозі.

Я, хто не камінь, а стежка,
сходжена босими ногами,
я помираю від любові до всіх;
я даю їм своє тіло, щоб вони ступали по ньому,
навіть якщо це приведе до марнославства чи в хмари,
жоден з них не усвідомлює,
що марнославство чи хмари
не варті любові, яка обдаровує собою.

Luis Cernuda Unos cuerpos son como flores...
Unos cuerpos son como flores,
otros como puñales,
otros como cintas de agua;
pero todos, temprano o tarde,
serán quemaduras que en otro cuerpo se agranden,
convirtiendo por virtud del fuego a una piedra en un hombre.

Pero el hombre se agita en todas direcciones,
sueña con libertades, compite con el viento,
hasta que un día la quemadura se borra,
volviendo a ser piedra en el camino de nadie.

Yo, que no soy piedra, sino camino
que cruzan al pasar los pies desnudos,
muero de amor por todos ellos;
les doy mi cuerpo para que lo pisen,
aunque les lleve a una ambición o a una nube,
sin que ninguno comprenda
que ambiciones o nubes
no valen un amor que se entrega.