Якось у Насреддіна здох осел.
Йому без того важко стало жити.
Рішив піти на ярмарок, купити.
Оббігав торговище геть усе,
Але знайшов. На мотузок узяв.
Утомлений додому повертає,
Осел за ним повільно теліпає.
І злодіям осел той в око впав.
Надумали поцупити його.
Тихесенько мотузку відв’язали,
Назад осла на ярмарок погнали.
А Насреддін, щоб не відчув чого,
Один собі мотузку прив‘язав,
Немов осел та і простує слідом,
Посмикує мотузку ту для виду.
Ходжа лиш біля дому свого став
Та й озирнувся. Дивина яка?
Замість осла веде він чоловіка!
- Ти хто такий? – аж заходивсь від крику.
- Та тут.. ото…історія така, -
Злодюга засопів, сказав печально, -
Я молодий, дурню робити став
І якось матір власну так дістав,
Що прокляла вона мене негайно.
Сказала: - Ти упертий, як віслюк.
Отож, тобі щоб віслюком тим стати.
А то страшне, як проклинає мати.
Той мій непослух не зійшов із рук
І віслюком зробився я в ту ж мить.
Мене відвели на базар, продали.
Тож ви мене, як віслюка купляли.
Та дивом ви якимсь змогли зробить,
Щоби я знову чоловіком став.
Ходжа оту беліберду послухав,
Потилицю у роздумах почухав,
Мотузку чоловіку відв’язав,
Порадив більш дурного не робить
Та й відпустив. Та ж треба якось жити.
Пішов на другий день осла купити.
Іде собі базаром, аж глядить –
Баришник знов веде осла того,
Що вчора він купив, аби продати.
Ходжа не став про ціну і питати,
Але розвеселило то його.
На вухо віслюку прошепотів:
- Хоча у тебе такі довгі вуха,
Мабуть, мене, усе ж ти не послухав
І знов свою матусю прогнівив?!