Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Слапчук (1961) /
Вірші
ОЧЕЙ ПЕЧАЛЬНИХ ЗОЛОТІ СВІЧАДА
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ОЧЕЙ ПЕЧАЛЬНИХ ЗОЛОТІ СВІЧАДА
8
Рабовi сниться кара i тиран,
Маркiз де Сад i Мазох йому сниться.
У небi журавель, в руцi синиця,
На небесах Великий Вiчний Пан.
Рабовi все одно, все без рiзницi.
I тисяча зачинених питань.
До нього не вертає бумеранг,
До нього усмiхається рушниця.
У рабствi вiн знайшов для себе волю,
А за полегшенням звертавсь до болю,
Найлегший хлiб у нього –
хлiб тяжкий.
Вiн брат найбiльшої з усiх царицi.
Освiтлюють спокiйнi їхнi лиця
Алогiї – тонесенькi свiчки.
9
Алогiї – тонесенькi свiчки.
Очей печальних золотi свiчада.
Самотнiм повертаюсь з листопаду,
Без тебе повертаюсь навпрошки.
Ти там, ти десь зосталася позаду,
Ти десь попереду на всi вiки.
З голiв упали й котяться вiнки...
Я в гай пiшов, а ти пiшла до саду,
I я не знаю, де той сад зимує.
Iм’я твоє не вимовляю всує,
Але з тобою всi мої думки,
Бо ти кiнець i ти менi початок.
Мої слова, яких не оправдати,
Оправданi довiрою руки.
10
Оправданi довiрою руки,
Осудженi невiрою у руку,
Ми мовчимо, iз наших уст – нi звуку.
Усi слова вкладаєм у рядки
Вiршованi – годуємо розпуку.
У тебе їсти просять ще ляльки.
Мої солдатики – штурмовики
Погинули в оточеннi розлуки.
Ми повнi слiв, по самi вiнця повнi,
Але слова безсилi й невимовнi.
Ми мовчимо i зовнi ми безстраснi.
А що в душi?.. Душа душi не чує,
Душа бездушна вдома не ночує.
Любов прийшла,
але прийшла невчасно.
11
Любов прийшла,
але прийшла невчасно.
Любов пообiцяла й не прийшла,
Лише пройшлась, як по душi пила,
Пiдкресливши, що почуття
контрастнi.
Навпроти серця ружа розцвiла.
I бедрики її обсiли рясно.
На серцi холодно, рипуче, ясно.
Як у мороз. Замiсть снiгiв зола.
Ми чесно так любов’ю подiлились,
Та все одно вона у нас просилась,
Адже любов одна i недiлима.
Немов хреста несу, немов провину
Несу свою любовi половину.
Етюднiсть почуттiв... Та Бог iз ними.
12
Етюднiсть почуттiв... Та Бог iз ними.
Усi вони холоднi, наче снiг.
Приречено чiпляються до нiг,
А на душi вiдлига нестерпима.
Душа на серцi вiдзначає днi
Зарубками. Душа немає стриму.
Ввижається мороз їй за дверима.
Їй холодно згоряти на вогнi.
Життя життям,
а гра зосталась грою.
Я розминувсь у почуттях з сестрою.
Ми не зiйшлися болем i очима.
Немає ради. I сестри нема.
Великим хресним ходом йде зима.
Нема сестри. Либонь, стрiчає зиму.
13
Нема сестри. Либонь, стрiчає зиму.
Нема. Вже стiльки лiт,
вже стiльки зим.
В нiчному небi лиш риплять вози
Туди, де ми зосталися малими.
I впертий козерiг, i терези
Мiнливi на возах старих незримих.
Обiч возiв лiтають херувими,
А їздовi цiлують образи.
Я так нещадно нинi зубожiв.
Для всiх чужий, для мене всi чужi,
Усе чуже, i тiльки бiль мiй власний.
А так, як не буває, не буває.
Моя сестра зимової спiває.
А я молюсь. А бiль...
Мiй бiль прекрасний.
14
А я молюсь. А бiль ...
Мiй бiль прекрасний.
Щонайпрекраснiший з усiх чуттiв.
У болю голки срiбнi й золотi.
То враз спалахують, то тихо гаснуть.
А я молюсь. Мої слова простi.
Моя молитва щира i безгласна.
I бiль мiй спiвтворець,
мiй спiвучасник.
Мiй поводир, i всiх твоїх братiв.
Прости. Твiй раб колючий i невдячний.
Йому без тебе темно, зимно, лячно,
Йому без тебе тяжко довелося...
Молюсь печальнiшiй iз берегинь
I туфельцi з маленької ноги,
Молюсь снiгам i синьому волоссю.
15
Молюсь снiгам i синьому волоссю.
Охрип дверей вiдчинених орган.
Я стережу вiкна слiпий екран.
Сестра пiшла провести трохи осiнь.
Елегiю розлуки i кохань
Синиця в дзьобику щораз приносить.
Траву пiд снiгом сонний заєць косить.
Рабовi сниться кара i тиран.
Алогiї – тонесенькi свiчки,
Оправданi довiрою руки.
Любов прийшла,
але прийшла невчасно.
Етюднiсть почуттiв... Та Бог iз ними.
Нема сестри. Либонь, стрiчає зиму.
А я молюсь. А бiль...
Мiй бiль прекрасний.
1997
Рабовi сниться кара i тиран,
Маркiз де Сад i Мазох йому сниться.
У небi журавель, в руцi синиця,
На небесах Великий Вiчний Пан.
Рабовi все одно, все без рiзницi.
I тисяча зачинених питань.
До нього не вертає бумеранг,
До нього усмiхається рушниця.
У рабствi вiн знайшов для себе волю,
А за полегшенням звертавсь до болю,
Найлегший хлiб у нього –
хлiб тяжкий.
Вiн брат найбiльшої з усiх царицi.
Освiтлюють спокiйнi їхнi лиця
Алогiї – тонесенькi свiчки.
9
Алогiї – тонесенькi свiчки.
Очей печальних золотi свiчада.
Самотнiм повертаюсь з листопаду,
Без тебе повертаюсь навпрошки.
Ти там, ти десь зосталася позаду,
Ти десь попереду на всi вiки.
З голiв упали й котяться вiнки...
Я в гай пiшов, а ти пiшла до саду,
I я не знаю, де той сад зимує.
Iм’я твоє не вимовляю всує,
Але з тобою всi мої думки,
Бо ти кiнець i ти менi початок.
Мої слова, яких не оправдати,
Оправданi довiрою руки.
10
Оправданi довiрою руки,
Осудженi невiрою у руку,
Ми мовчимо, iз наших уст – нi звуку.
Усi слова вкладаєм у рядки
Вiршованi – годуємо розпуку.
У тебе їсти просять ще ляльки.
Мої солдатики – штурмовики
Погинули в оточеннi розлуки.
Ми повнi слiв, по самi вiнця повнi,
Але слова безсилi й невимовнi.
Ми мовчимо i зовнi ми безстраснi.
А що в душi?.. Душа душi не чує,
Душа бездушна вдома не ночує.
Любов прийшла,
але прийшла невчасно.
11
Любов прийшла,
але прийшла невчасно.
Любов пообiцяла й не прийшла,
Лише пройшлась, як по душi пила,
Пiдкресливши, що почуття
контрастнi.
Навпроти серця ружа розцвiла.
I бедрики її обсiли рясно.
На серцi холодно, рипуче, ясно.
Як у мороз. Замiсть снiгiв зола.
Ми чесно так любов’ю подiлились,
Та все одно вона у нас просилась,
Адже любов одна i недiлима.
Немов хреста несу, немов провину
Несу свою любовi половину.
Етюднiсть почуттiв... Та Бог iз ними.
12
Етюднiсть почуттiв... Та Бог iз ними.
Усi вони холоднi, наче снiг.
Приречено чiпляються до нiг,
А на душi вiдлига нестерпима.
Душа на серцi вiдзначає днi
Зарубками. Душа немає стриму.
Ввижається мороз їй за дверима.
Їй холодно згоряти на вогнi.
Життя життям,
а гра зосталась грою.
Я розминувсь у почуттях з сестрою.
Ми не зiйшлися болем i очима.
Немає ради. I сестри нема.
Великим хресним ходом йде зима.
Нема сестри. Либонь, стрiчає зиму.
13
Нема сестри. Либонь, стрiчає зиму.
Нема. Вже стiльки лiт,
вже стiльки зим.
В нiчному небi лиш риплять вози
Туди, де ми зосталися малими.
I впертий козерiг, i терези
Мiнливi на возах старих незримих.
Обiч возiв лiтають херувими,
А їздовi цiлують образи.
Я так нещадно нинi зубожiв.
Для всiх чужий, для мене всi чужi,
Усе чуже, i тiльки бiль мiй власний.
А так, як не буває, не буває.
Моя сестра зимової спiває.
А я молюсь. А бiль...
Мiй бiль прекрасний.
14
А я молюсь. А бiль ...
Мiй бiль прекрасний.
Щонайпрекраснiший з усiх чуттiв.
У болю голки срiбнi й золотi.
То враз спалахують, то тихо гаснуть.
А я молюсь. Мої слова простi.
Моя молитва щира i безгласна.
I бiль мiй спiвтворець,
мiй спiвучасник.
Мiй поводир, i всiх твоїх братiв.
Прости. Твiй раб колючий i невдячний.
Йому без тебе темно, зимно, лячно,
Йому без тебе тяжко довелося...
Молюсь печальнiшiй iз берегинь
I туфельцi з маленької ноги,
Молюсь снiгам i синьому волоссю.
15
Молюсь снiгам i синьому волоссю.
Охрип дверей вiдчинених орган.
Я стережу вiкна слiпий екран.
Сестра пiшла провести трохи осiнь.
Елегiю розлуки i кохань
Синиця в дзьобику щораз приносить.
Траву пiд снiгом сонний заєць косить.
Рабовi сниться кара i тиран.
Алогiї – тонесенькi свiчки,
Оправданi довiрою руки.
Любов прийшла,
але прийшла невчасно.
Етюднiсть почуттiв... Та Бог iз ними.
Нема сестри. Либонь, стрiчає зиму.
А я молюсь. А бiль...
Мiй бiль прекрасний.
1997
| Найвища оцінка | Жорж Дикий | 6 | Любитель поезії / Любитель поезії |
| Найнижча оцінка | Роман Росіцький | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
