I
Кінець березня 2014 року видався надто холодним, хоча в повітрі пахло весною і Революцією гідності. На Хрещатику палили шини, прощалися з Небесною сотнею, а Оксана Шептуненко зі своїм чоловіком та сином їхали з Києва на екскурсійному автобусі у Почаївську Лавру, щоб сповідатися і причаститися у чернечій обителі святих таїн. Попросити насамперед здоров'я, яке останнім часом неабияк підводило. За вікном транспорту миготіли сумні, безбарвні пейзажі і настрій нічим не відрізнявся від них. У лісі ще лежав сніг, а поля вже звільнялися від криги, танули морозивом під весняним сонцем де місцями зеленіли озимі.
Три дні, як розпочався пасхальний піст. Прибувши у чернечий монастир на високій горі, богомольці розмістилися в готелі на території Почаївської Лаври, а вранці вставши о шостій, помолившись перед святими образами, пішли до храму, де вже о п'ятій розпочалася літургія. Величезна черга на сповідь вервечкою до старого батюшки Се́ргія закінчувалася аж на гранітних сходах, а до молодого ченця людей майже не було, то ж Оксана з Олександром і Вадимом пішли до худенького, приземистого, священнослужителя, який чекав у зажурних роздумах на сповідальників, погладжуючи рідку чорну борідку, скануючи поглядом парафіянин. Першим до аналоя* пішов син Оксани Вадим, та йому не дозволили причаститися. Нещодавно розлучився з дружиною, але не розвінчався.
— Страшний, смертний гріх! — кричав батюшка кидати родину.
— Тож не я кидав, а мене, — пояснював Вадим, та чернець навіть слухати не хотів. Сашко теж похнюпивши носа жалівся, що його не допустили до святої чаші з дарами. В подробиці не вдавався, але по його обличчю рідні зрозуміли, що смертні гріхи в рай таки не пускають. Наступною пішла Оксана.
— Ти слухала сповідальну молитву, запитував отець Діонісій.
— Так, в готелі молилася і тут. — говорила жінка.
— Не бреши, я не бачив тебе у храмі, коли читали покаяння! Чернець дав щигля безбожній грішниці, луснувши боляче у перенісся ошелешеній, та емоційно після того, як прочитав молитву, продовжив.
— Ти, християнко, раба Божа?...
— Оксана!
— Постуєш?
— Ні, бо хвора на рак, лікарі не дозволяють, багато втратила білку, — поправляючи перуку на лисій голові пояснювала жінка. — Пройшла вісім хімієтерапія, прооперували, а зараз знову призначили 28 курсів променевої. Не знаю чи витримаю?
— Все одно потрібно відмовитися від скоромної піщі. Не прикривайся хворобою. Піст ще нікому не зашкодив, — душу очищає, розуму вчить. Я не можу тебе благословити іменем Ісуса Христа — сина Божого на причастя!
— Отче, — ридала на колінах хвора, — не певна, чи доживу до завтра, стадія четверта, я дуже виснажена, ледь добралася до Вас. Присягаюся, що розпочну піст сьогодні ж. — Плакала, цілувала руки, та отець Діонісій був невблаганний.
— От, як би ти хоча б кілька днів попостилася і почитала акафісти, псалтир, то була б інша справа, а так прийдеш наступного разу.
— То наступного разу може й не бути.
— Усе в руках Господа.
Жінка плачучи відійшла від ченця з каменем у серці та виразкою в душі. Парафіяни уже співали Отче Наш, в Олтарі за лаштунками іконостаса готували з червоного вина та проскур святе причастя, а Оксана ніяк не могла заспокоїтися. Ніби сам святий Петро закрив перед нею ворота раю. Їй навіть не дозволили виправдатися перед Господом, сповідати гріхи. Сльози образи і каяття заливали повеням обличчя, коли хтось торкнувся її зсутуленого плеча.
— Я ж вас попереджав, — співчував гід, — щоб не йшли до цього юродивого на сповідь. Він мало кого допускає до причастя, загалом лише монахів і то, коли настрій більш-менш непоганий. Ставайте до отця Се́ргія, хоч черга велика, він дуже людяний, добрий, сердечний.
Так і зробили. Старий чернець уважно вислухав усіх та накривши єпитрахиллю відпустив гріхи. Причащатися довелося в іншому храмі, але всі з полегшенням зітхнули, коли отець Се́ргій доброзичливо благословив і осяяв хрестом.

II
Після причастя у Свято-Успенському соборі і пісного обіду у Лаврській столовій, нашим прочанам захотілося відвідати печерку преподобного Іова, де він любив вдаватися до молитов на одинці з Богом.
Один зі співів служби Іову говорить наступне: «Відкрий вуста твої, печера кам’яна, і скажи нам, як часто потоки сліз Іова омочили тебе? Як його зітхання стін твоїх не розірвали? Як світло Божественне тебе не обпекло? Як Ангели з подвигів Іова дивувалися?».
Так ось, кілька допитливих богомольців зострахом чекали своєї черги, щоб потрапити у невеличку кам'яну печерку, до якої щоб добратися, потрібно проповзти вузьким тунелем — 80 см в діаметрі багато метрів. Казали люди, що праведний пролізе без особливих проблем, а грішник — ні, яким би худим він не був. Це як у вислові з Євангелія: «Легше верблюдові пройти крізь голчане вухо, ніж багатому увійти в царство небесне.»
— Ви крайня? — почувши за спиною запитання, обернулася Оксана.
— Так, я, ніби ніхто за мною не займав.
— Це добре, що черга невелика, бо у тому році перед Різдвом тут яблуку ніде було впасти. Я одягла тоді таку саму спідницю по коліна з розпіркою, як у Вас, то мені одна вірянка-фанатка влупила по спині кулаком так, що іскри з очей посипалися.
— А я б їй навзаєм врізала б так, щоб вона запам'ятала де раки зимують на все життя — обурювалася Оксана, — одна божевільна мені сьогодні теж хотіла мобілку вибити з рук, думала, що у храмі хочу комусь подзвонити, а я хотіла вимкнути звук, то я ледь стрималася, щоб їй не надавати по пиці. Що за люди, замість того, щоб молитися, просити пробаченні в Бога, вони вказують іншим де стати, як правильно хреститися і що на себе одягати. Цим лише відлучають людей від церкви.
— Ось, і я так думаю, як Ви, правда цього разу одягла на всяк випадок довгу спідницю, щоб не спокушати ченців і забобонних парафіян.
— А тепер Вам моя коротка спідниця спокою не дає, так?
— Не те, що не дає, а якось впадає в очі оцей розріз спереду, у мене, хоча ззаду був і то добряче отримала по спині. За розмовами не зогледілися, як підійшла черга пролазити тунелем, що знаходився на висоті один метр від підлоги у келію святого Іова, Оксані. Її чоловік, худющий, мов швабра, ледь повернувся вузьким отвором назад. Син витяг за руки змученого, спітнілого, захеканого. Не міг ніяк віддихатися.
— Думав, що ніколи не виберуся самотужки, ледь не задихнувся, застряг посередині і не туди і не сюди. Дивися, люба, може тобі не треба проходити такі страшні іспити? —
але Оксана витягла руки вперед і пірнула у чорну прірву клаустрофобії. Тримаючись за канат повільно просувалася темним, стислим жерлом. Посередині її чекала несподіванка. Тунель звивався змією і кам'яний уступ боляче врізався у бік попереку. Подолавши складний маршрут жінка помітила, що нога заплуталася у канаті і вона полетіла вниз головою на печерні валуни. «Хоч би не зламати хвору руку» — лиш встигла подумати з переляку успішно приземляючись на кам'яну горбкувату долівку.
« Хух, слава Богу» — промовила сама до себе вдивляючись у морок маленького приміщення без вікон і дверей. Очі не звикали до темряви, страх заволодів її розумом, сиділа осяваючи себе хресним знаменням на холоднім граніті боячись поворухнутися.
— Допоможіть, будь ласка, спуститися... — тихо просила жінка, що займала чергу за нею.
Оксана лише зараз отямилася, побачивши крізь чорний морок білу хустину і масне обличчя знайомої паломниці.
— Там у кутку є лампадка і ікона. Невже не бачите? Тоді пропустіть мене вперед, я тут уже не вперше!
Оксана покірно виконувала настанови.
Коли та плюхнулася на коліна перед образом Богородиці Оксана зробила те ж саме.
— Святий Іов, упроси Господа Ісуса Христа Сина Божого змилуватися на ді мною.
Оксана повторила фразу молитви.
— Господи, пробач усі провини рабі божій Катерині — просила знайома з черги.
— Господи, пробач усі провини рабі Божій Оксані — шепотіла за нею.
— Боже, дай здоров'я моїм дітям і онукам. Не допусти горя і біду в мою родину.
— Боже, дай здоров'я моїм дітям і онукам...
— Покарай заздрісників і ворогів моїх.
— І моїх теж покарай! — наслідувала Оксана, бо всі молитви вилетіли з її голови горобцями від стресу.
Боже, зроби так, щоб ДНР і ЛНР** перемогли і Росія правила усім світом!
— Шо, шо? Що Ви таке мелете, парафіянко? Приїхали з Донбасу в український храм і просите за ворогів наших? Як мені хочеться зараз вас влупити по спині кулаком, так само як та жінка, що вас угріла за розпірьоху у спідниці.
Оксана миттєво піднялася з колін і вхопившись за канат підтягнулася і поповзла тунелем жаху на світло.
— Жіночко, благаю, допоможіть, рятуйте кричала услід дебела Катерина.
— Попросіть ДНР, чи ЛНР, хай вас рятує, а я хоч віруюча людина, але не настільки, щоб допомагати злим недругам в біді!
Довелося Катерині сидіти в печерці Іова до ранку, бо за нею ніхто черги не займав, а сама самотужки вибратися з кам'яного затвора не могла.
Видно святий Іов був на боці України.

Аналой* — столик, що використовується для сповіді.

ДНР і ЛНР ** — терористичні та сепаратистські організації організовані та озброєні Російською Федерацією, які за підтримки російських військ незаконно захопили та утримують українську територію.

25.06.2025р.