Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Луїс Сернуда Німфа і пастух Тіціана
Що рухає святим,Відмова від святого
(Відмовся від своїх бажань
І лиш тоді знайдеш
До чого прагне серце),
Надлюдське. Там вклонися і проходь,
Одні народжені святими бути,
А інші для буття людьми.
Можливо, наближаючись до часу, коли іти з життя,
Не каючись ні в чому і завжди кохаючи
Із пристрастю, яка не суперечить святості,
Хотів би ти, як той старий художник,
Ще раз намалювати людське тіло,
Без слів, із розумінням, що нині викликає захват,
Ти розглядаєш цю картину,
Вже не в її реальності, у спогаді
Оголена лежача німфа,
Пастух побіля неї захоплений
Тілесною красою.
Нейтральний фон, заледве промальовується
Пензлем. Все світло випромінюється
Тілом німфи, яка у центрі
Полотна, це його сутність, його щастя;
Відбиток творчості на ній нестримний,
Відбиток пальців закоханих,
Що оживили її своєю ласкою
З тваринною чуттєвістю й земною безсоромністю.
І ми самі, оголені й розкуті, задивлені
У вигин чарівний її сідниць,
Де майстер затримався і скористався
Не пензлями майстерними, а лагідними пальцями,
У прагненні кохання й праці,
Що є єдиним дійством, символом життя,
Наприкінці довершено, подібно сонцю,
Яке найяскравіше сяє на заході.
О як же сильно він кохав, як сильно жив,
Як малював, коли творив це тіло:
У майже неймовірні сто років;
Але його людський порив, подяка світу,
Все ще невинним залишався, як в юності,
Приречений на самоту навіки.
Тіціан "Німфа і пастух" близько 1570 р., олія на полотні, Музей історії мистецтв, Відень
Titian "Nymph and Shepherd", c. 1570, Oil on canvas, Kunsthistorisches Museum, Vienna
Розмиті контури, що набувають форми лише при погляді з певної відстані, особливо мотиви на задньому плані, та кольорова гама, завуальована сірою вуаллю, характерні для пізнього періоду творчості Тіціана. Ця картина - одна з останніх робіт художника. Він малює не конкретну сцену, взяту з міфології чи літератури; це - пастораль, тип, що розвинувся у венеціанському мистецтві, починаючи з 1500 року. «Пастух», готовий почати грати на флейті, підійшов до жіночої фігури ззаду, коли вона відпочивала в тіні дерева. Він повернений до неї, вона оглядається через праве плече, помилково посміхаючись глядачеві. Німфа лежить на шкурі пантери, що разом з козою, яка дереться на пеньок безплідного дерева на задньому плані, символізує хтивість.. Живопис демонструє свій потенціал конкурувати з поезією. Як і на початку XVI століття, зміст визначається ліричною поезією ранньомодерної епохи, що склалася під впливом Петрарки: її основним мотивом є прагнення ідеального кохання, яке зрештою неможливо здійснити
Luis Cernuda NINFA Y PASTOR, POR TICIANO
Lo que mueve al santo,
La renuncia del santo
(Niega tus deseos
Y hallarás entonces
Lo que tu corazón desea),
Son sobrehumanos. Ahí te inclinas y pasas,
Porque algunos nacieron para santos
Y otros para ser hombres.
Acaso cerca de dejar la vida,
De nada arrepentido y siempre enamorado
Y con pasión que no desmienta a la primera,
Quisieras, como aquel pintor viejo,
Una vez más representar la forma humana,
Hablando silencioso con ciencia ya admirable.
El cuadro aquel aún miras,
Ya no en su realidad, en la memoria;
La ninfa desnuda y reclinada
Y a su lado el pastor, absorto todo
De carnal hermosura.
El fondo neutro, insinuado
Por el pincel apenas.
La luz entera mana
Del cuerpo de la ninfa, que es el centro
Del lienzo, su razón y su gozo;
La huella creadora fresca en él todavía,
La huella de los dedos enamorados
Que, bajo su caricia, lo animaran
Con candor animal y con gracia terrestre.
Desnuda y reclinada, contemplamos
Esa curva adorable, base de la espalda,
Donde el pintor se demoró, usando con ternura
Diestra, no el pincel, mas los dedos,
Con ahínco de amor y de trabajo
Que son un acto solo, la cifra de una vida
Perfecta al acabar, igual que el sol a veces
Demora su esplendor cercano del ocaso.
Y cuánto había amado, había vivido,
Había pintado cuando pintó ese cuerpo:
Cerca de los cien años prodigiosos;
Mas su fervor humano, agradecido al mundo,
Inocente aún era en él, como en el mozo
Destinado a ser hombre sólo y para siempre
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
