Що рухає святим,
Відмова від святого
(Відмовся від своїх бажань
І лиш тоді знайдеш
До чого прагне серце),
Надлюдське. Там вклонися і проходь,
Одні народжені святими бути,
А інші для буття людьми.
Можливо, наближаючись до часу, коли іти з життя,
Не каючись ні в чому і завжди кохаючи
Із пристрастю, яка не суперечить святості,
Хотів би ти, як той старий художник,
Ще раз намалювати людське тіло,
Без слів, із розумінням, що нині викликає захват,
Ти розглядаєш цю картину,
Вже не в її реальності, у спогаді
Оголена лежача німфа,
Пастух побіля неї захоплений
Тілесною красою.
Нейтральний фон, заледве промальовується
Пензлем. Все світло випромінюється
Тілом німфи, яка у центрі
Полотна, це його сутність, його щастя;
Відбиток творчості на ній нестримний,
Відбиток пальців закоханих,
Що оживили її своєю ласкою
З тваринною чуттєвістю й земною безсоромністю.
І ми самі, оголені й розкуті, задивлені
У вигин чарівний її сідниць,
Де майстер затримався і скористався
Не пензлями майстерними, а лагідними пальцями,
У прагненні кохання й праці,
Що є єдиним дійством, символом життя,
Наприкінці довершено, подібно сонцю,
Яке найяскравіше сяє на заході.
О як же сильно він кохав, як сильно жив,
Як малював, коли творив це тіло:
У майже неймовірні сто років;
Але його людський порив, подяка світу,
Все ще невинним залишався, як в юності,
Приречений на самоту навіки.

Тіціан "Німфа і пастух" близько 1570 р., олія на полотні, Музей історії мистецтв, Відень
Titian "Nymph and Shepherd", c. 1570, Oil on canvas, Kunsthistorisches Museum, Vienna

Розмиті контури, що набувають форми лише при погляді з певної відстані, особливо мотиви на задньому плані, та кольорова гама, завуальована сірою вуаллю, характерні для пізнього періоду творчості Тіціана. Ця картина - одна з останніх робіт художника. Він малює не конкретну сцену, взяту з міфології чи літератури; це - пастораль, тип, що розвинувся у венеціанському мистецтві, починаючи з 1500 року. «Пастух», готовий почати грати на флейті, підійшов до жіночої фігури ззаду, коли вона відпочивала в тіні дерева. Він повернений до неї, вона оглядається через праве плече, помилково посміхаючись глядачеві. Німфа лежить на шкурі пантери, що разом з козою, яка дереться на пеньок безплідного дерева на задньому плані, символізує хтивість.. Живопис демонструє свій потенціал конкурувати з поезією. Як і на початку XVI століття, зміст визначається ліричною поезією ранньомодерної епохи, що склалася під впливом Петрарки: її основним мотивом є прагнення ідеального кохання, яке зрештою неможливо здійснити

Luis Cernuda NINFA Y PASTOR, POR TICIANO
Lo que mueve al santo,
La renuncia del santo
(Niega tus deseos
Y hallarás entonces
Lo que tu corazón desea),
Son sobrehumanos. Ahí te inclinas y pasas,
Porque algunos nacieron para santos
Y otros para ser hombres.
Acaso cerca de dejar la vida,
De nada arrepentido y siempre enamorado
Y con pasión que no desmienta a la primera,
Quisieras, como aquel pintor viejo,
Una vez más representar la forma humana,
Hablando silencioso con ciencia ya admirable.
El cuadro aquel aún miras,
Ya no en su realidad, en la memoria;
La ninfa desnuda y reclinada
Y a su lado el pastor, absorto todo
De carnal hermosura.
El fondo neutro, insinuado
Por el pincel apenas.
La luz entera mana
Del cuerpo de la ninfa, que es el centro
Del lienzo, su razón y su gozo;
La huella creadora fresca en él todavía,
La huella de los dedos enamorados
Que, bajo su caricia, lo animaran
Con candor animal y con gracia terrestre.
Desnuda y reclinada, contemplamos
Esa curva adorable, base de la espalda,
Donde el pintor se demoró, usando con ternura
Diestra, no el pincel, mas los dedos,
Con ahínco de amor y de trabajo
Que son un acto solo, la cifra de una vida
Perfecta al acabar, igual que el sol a veces
Demora su esplendor cercano del ocaso.
Y cuánto había amado, había vivido,
Había pintado cuando pintó ese cuerpo:
Cerca de los cien años prodigiosos;
Mas su fervor humano, agradecido al mundo,
Inocente aún era en él, como en el mozo
Destinado a ser hombre sólo y para siempre