
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
2025.06.29
11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі
2025.06.29
06:19
Там, де куриться туманом
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
2025.06.28
21:48
Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
2025.06.28
20:06
В лузі, серед конюшини,
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Задзижчав сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Задзижчав сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
2025.06.28
15:06
Усе життя, по суті – пошук істини,
як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
2025.06.28
14:50
День Конституції є в Україні,
то ж хочеться усім, щоби закони
оберігали, захищали нині,
щоб ворог не порушував кордони.
Ми суверенні, вільні, незалежні
і знаємо обов'язки і право.
Гарант життя, щоб був завжди належний
для кожної людини від держави
то ж хочеться усім, щоби закони
оберігали, захищали нині,
щоб ворог не порушував кордони.
Ми суверенні, вільні, незалежні
і знаємо обов'язки і право.
Гарант життя, щоб був завжди належний
для кожної людини від держави
2025.06.28
14:32
Частина друга
Жовч і кров
9.
Зотов прокинувся на квартирі у Львові, яку забезпечила йому місцева
2025.06.28
06:10
Задихаюсь від запахів літа, –
Потопаю в тих барвах цвітінь,
Де цвірінькають несамовито
Коноплянки й чижі: Дзінь-дзінь-дзінь.
Де постійно засліплює вічі
Тепле сонце промінням своїм, –
Де турботи і клопоти вічно
Послідовно оточують дім.
Потопаю в тих барвах цвітінь,
Де цвірінькають несамовито
Коноплянки й чижі: Дзінь-дзінь-дзінь.
Де постійно засліплює вічі
Тепле сонце промінням своїм, –
Де турботи і клопоти вічно
Послідовно оточують дім.
2025.06.27
22:02
Раптовий сніг, немовби кара неба.
Раптовий сніг, такий раптовий сніг.
Нам кари іншої уже не треба.
Сама ненависть падає до ніг.
Раптовий сніг, немов парад ілюзій.
Раптовий сніг, як марення вві сні.
Раптовий сніг крізь марево алюзій
Раптовий сніг, такий раптовий сніг.
Нам кари іншої уже не треба.
Сама ненависть падає до ніг.
Раптовий сніг, немов парад ілюзій.
Раптовий сніг, як марення вві сні.
Раптовий сніг крізь марево алюзій
2025.06.27
12:48
Смарагдом ваблять очі свіжі луки
і таємниче зеленіє ліс,
а небу до осінньої багнюки
іще полити доведеться сліз…
Вже ночі обернули на додаток
і убувати стали теплі дні,
що обіцяють трударю достаток,
і таємниче зеленіє ліс,
а небу до осінньої багнюки
іще полити доведеться сліз…
Вже ночі обернули на додаток
і убувати стали теплі дні,
що обіцяють трударю достаток,
2025.06.27
09:13
Я дякую Богу, що жити велів,
ходити навшпиньках по сталій землі,
та вірити в диво чудесне.
Змивати цілунки липневих засмаг
у волошковому озері благ,
щоб в купелі серце воскресло.
Радіти жар-птиці та літеплу теж,
ходити навшпиньках по сталій землі,
та вірити в диво чудесне.
Змивати цілунки липневих засмаг
у волошковому озері благ,
щоб в купелі серце воскресло.
Радіти жар-птиці та літеплу теж,
2025.06.27
08:44
Знову вибухи у нічному Києві,
вкотре прагнуть нас залякати,
щоб, нарешті, ми всі заскиглили,
що готові уже все віддати…
Ось лунають заяви безбашенні
правителів руськіх:
«Де стає нога - це вже наше…»
вкотре прагнуть нас залякати,
щоб, нарешті, ми всі заскиглили,
що готові уже все віддати…
Ось лунають заяви безбашенні
правителів руськіх:
«Де стає нога - це вже наше…»
2025.06.27
06:10
Хоча ноги давно відходив
І свій вік доживаю по суті, –
Колискової пісні мотив
Я донині не можу забути.
Чую голос матусин і ритм
Не втихає старого мотиву, –
Ніби щедро плачу за візит
Колисковій оцій незрадливій:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І свій вік доживаю по суті, –
Колискової пісні мотив
Я донині не можу забути.
Чую голос матусин і ритм
Не втихає старого мотиву, –
Ніби щедро плачу за візит
Колисковій оцій незрадливій:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Чому в деяких людей душа гнила
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чому в деяких людей душа гнила
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і журитись!
- Та ж дивилась. Він здавався тоді таким милим.
Один одного так палко ми тоді любили.
Я так думала… Та й був він, наче адекватний,
Поки йому не вдалося депутатом стати.
Ото тоді його, мамо, наче підмінили.
З’явилися в нього гроші. Та тільки зажили,
Як він завів собі зразу молоду коханку.
А ночами ресторани, сауни і п’янки.
Він не був таким ніколи! Точно підмінили!
- Та ні, доню. Душа в нього давно уже гнила.
Поки жив доволі бідно – гниль потроху їла.
А, як гроші появились, то все, що сиділо
Глибоко в душі, нагору швидко піднялося.
- А звідки ж воно в людині, скажи, узялося?
- О, то давня історія. Колись її чула.
Розкажу й тобі я, доню, доки не забула.
Було то в часи Творіння. Як світ вже зробився,
То творити і людину Господь заходився.
Узяв глини, свою з неї виліпив подобу.
Зліпив тулуб, руки, ноги та й залишив, щоби
Іще голову зліпити. Зліпив та й зібрався
До тулуба приліпити. Тут ангел де й взявся:
- Господи, проблеми знову. Дощ не випадає!
Кругообіг води, мабуть, якісь вади має.
- Добре, зараз розберемось! – Господь отвічає.
Та й за ангелом подався скоренько із раю.
А диявол за тим усім із кущів дивився.
Не хотів, щоб чоловік той гарним появився.
Зіпсувати Боже діло йому закортіло.
Поки голову Господь ще не приклав до тіла,
Виліз із кущів диявол, підкравсь до людини
Й став плювати чорну слину йому всередину.
Потім ще набрав грязюки й тіло все обмазав.
Тоді, правда вже скумекав, що Господь одразу
Отой бруд увесь помітить. Можливо, покліпа.
Потім викине і нову собі з глини зліпить.
Отож, лапу впхав у тулуб, навиворіт тягне.
Заховати отой бруд весь від Господа прагне.
Доки Господь повернувся, той уже й сховався.
Перевірити, чи так все, Він не здогадався.
Голову приставив, дунув Божий дух у неї.
І з грязюкою людина зосталась тією.
Її ж зовні і не видно, сидить всередині
І по-божому вестися заважа людині.
Хтось зуміє грязь ту чорну у собі тримати.
А у когось на те духу людського не хватить.
І полізе та грязюка, з неї, як гнояка.
І тоді уже людина робиться ніяка.
Дума, що подоба Бога, що вона - еліта.
А, насправді, грязь, що липне весь час до корита.
Те диявольське поріддя вже не врятувати.
Доводиться його тільки до чорта послати.
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і журитись!
- Та ж дивилась. Він здавався тоді таким милим.
Один одного так палко ми тоді любили.
Я так думала… Та й був він, наче адекватний,
Поки йому не вдалося депутатом стати.
Ото тоді його, мамо, наче підмінили.
З’явилися в нього гроші. Та тільки зажили,
Як він завів собі зразу молоду коханку.
А ночами ресторани, сауни і п’янки.
Він не був таким ніколи! Точно підмінили!
- Та ні, доню. Душа в нього давно уже гнила.
Поки жив доволі бідно – гниль потроху їла.
А, як гроші появились, то все, що сиділо
Глибоко в душі, нагору швидко піднялося.
- А звідки ж воно в людині, скажи, узялося?
- О, то давня історія. Колись її чула.
Розкажу й тобі я, доню, доки не забула.
Було то в часи Творіння. Як світ вже зробився,
То творити і людину Господь заходився.
Узяв глини, свою з неї виліпив подобу.
Зліпив тулуб, руки, ноги та й залишив, щоби
Іще голову зліпити. Зліпив та й зібрався
До тулуба приліпити. Тут ангел де й взявся:
- Господи, проблеми знову. Дощ не випадає!
Кругообіг води, мабуть, якісь вади має.
- Добре, зараз розберемось! – Господь отвічає.
Та й за ангелом подався скоренько із раю.
А диявол за тим усім із кущів дивився.
Не хотів, щоб чоловік той гарним появився.
Зіпсувати Боже діло йому закортіло.
Поки голову Господь ще не приклав до тіла,
Виліз із кущів диявол, підкравсь до людини
Й став плювати чорну слину йому всередину.
Потім ще набрав грязюки й тіло все обмазав.
Тоді, правда вже скумекав, що Господь одразу
Отой бруд увесь помітить. Можливо, покліпа.
Потім викине і нову собі з глини зліпить.
Отож, лапу впхав у тулуб, навиворіт тягне.
Заховати отой бруд весь від Господа прагне.
Доки Господь повернувся, той уже й сховався.
Перевірити, чи так все, Він не здогадався.
Голову приставив, дунув Божий дух у неї.
І з грязюкою людина зосталась тією.
Її ж зовні і не видно, сидить всередині
І по-божому вестися заважа людині.
Хтось зуміє грязь ту чорну у собі тримати.
А у когось на те духу людського не хватить.
І полізе та грязюка, з неї, як гнояка.
І тоді уже людина робиться ніяка.
Дума, що подоба Бога, що вона - еліта.
А, насправді, грязь, що липне весь час до корита.
Те диявольське поріддя вже не врятувати.
Доводиться його тільки до чорта послати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію