Можливо, час у пеклі має
таку ж фіктивну міру, як у нас,
або, можливо, таку ж незмірність
безцінних митей у житті.
Не знаю. Але там час, гадають,
іде назад, щоб знову ми жили своє життя.
Отож оцю історію, мою й твою
(краще не згадувати, що у ній моєї більше,
хоча важливі твої причина і мотив,
що не дрібниця) ми проживемо знову
ти і я (або лиш я один) з кінця і до початку.
Здається дивним
перейти тоді від забування
до того ілюзорного захоплення, коли усе
ти оживляв собою, бо жив,
і звідти до невідання
тебе, до нашого упізнавання.
Але у пеклі, відповідно,
я віру втратив би, і одночасно
відкинув би ідею раю.
Пекло і рай,
хіба вони не наші власні, у житті земному,
для якого ми створені, їх не достатньо?
Пекло і рай
ми створюємо тут, своїми діями,
коли разом приходять любов і ненависть,
і повертається бажання жити. Я не хочу
життя, в якому тебе немає:
ні забування тебе, ні незнання тебе.
Угору шлях
і шлях донизу
однакові; і я хотів би
щоб у кінці обох,
в ненависті або в любові, у забуванні чи в пам'яті,
ти залишався там, був моїм пеклом і моїм раєм.

З "Вірші для тіла"
Luis Cernuda XI. El amante divaga
Acaso en el infierno el tiempo tenga
la ficción de medida que le damos
aquí, o acaso tenga aquella desmesura
de momentos preciosos en la vida.
No sé. Mas allá el tiempo, según dicen,
marcha hacia atrás, para irnos desviviendo.
Así esta historia nuestra, mía y tuya
(mejor será decir nada más mía,
aunque a tu parte queden la ocasión y el motivo,
que no es poco), otra vez viviremos
tú y yo (o viviré yo sólo) de su fin al comienzo.
Extraño será entonces
pasar de los principios del olvido
a aquel fervor iluso, cuando todo
se animaba por ti, porque vivías,
y de ahí a la ignorancia
de ti, anterior a nuestro hallazgo.
Pero en infiernos, de ese modo,
dejaría de creer, y al mismo tiempo
la idea de paraísos desechara;
Infierno y paraíso,
¿no serán cosa nuestra, de esta vida
terrena a la que estamos hechos y es bastante?
Infierno y paraíso
los creamos aquí, con nuestros actos
donde el amor y el odio brotan juntos,
animando el vivir. Y yo no quiero
vida en la cual ya tú no tengas parte:
olvido de ti, sí, más no ignorancia tuya.
El camino que sube
y el camino que baja
uno y el mismo son; y mi deseo
es que al fin de uno y de otro,
con odio o con amor, con olvido o memoria,
tu existir esté allí, mi infierno y paraíso.
De Poemas para un cuerpo