Дітьми деякі з нас мріяли, завмираючи
У безмірні години самотнього дозвілля
Біля лампи над малюнками в книзі,
Про революцію. І ми бачили її сяюче крило,
Яке жне могутні тіла, наче жниця.

Тоді юні мали далекі уявлення
Про світ, у якому хаос і несправедливість
Пітьмою заливає жадібні міста,
Наповзаючи на поля, забирає їхнє повітря.
І ми мріяли про революцію: море,
Яке синім гнівом поглине стільки холодного горя.

Людина - це хмара, її сни - вітер.
Хто розпізнає, де думка, де сон?
Зрозумійте це ви, хто завидує майбутньому дню,
Тиша - це дихання смерті, яка несе нас,
Крокуючи серед руїн, у просякле кров'ю болото.

Континент торгашів і акторів
Дивиться на цю шалену країну і чекає,
Коли вона сама потоне, переможена долею,
Щоб ухопити собі клапті її давньої слави.
Її підтримує лише власна велика, болюча історія.

Якщо душа загартована болем, її не здолати;
Але біль, як і кохання, має бути німим:
Не кажи про нього, страждай з надією. Одурений
Народ довше страждатиме, готовий до смерті,
І побачите його розквітлим, вічною трояндою у морі.

Luis Cernuda LAMENTO Y ESPERANZA
Soñábamos algunos cuando niños, caídos
En una vasta hora de ocio solitario
Bajo la lámpara, ante las estampas de un libro,
Con la revolución. Y vimos su ala fúlgida
Plegar como una mies los cuerpos poderosos.

Jóvenes luego, el sueño quedó lejos
De un mundo donde desorden e injusticia,
Hinchendo oscuramente las ávidas ciudades,
Se alzaban hasta el aire absorto de los campos.
Y en la revolución pensábamos: un mar
Cuya ira azul tragase tanta fría miseria.

El hombre es una nube de la que el sueño es viento.
¿Quién podrá al pensamiento separarlo del sueño?
Sabedlo bien vosotros, los que envidiéis mañana
En la calma este soplo de muerte que nos lleva
Pisando entre ruinas un fango con rocío de sangre.

Un continente de mercaderes y de histriones,
Al acecho de este loco país, está esperando
Que vencido se hunda, solo ante su destino,
Para arrancar jirones de su esplendor antiguo.
Le alienta únicamente su propia gran historia dolorida.

Si con dolor el alma se ha templado, es invencible;
Pero, como el amor, debe el dolor ser mudo:
No lo digáis, sufridlo en esperanza. Así este pueblo iluso
Agonizará antes, presa ya de la muerte,
Y vedle luego abierto, rosa eterna en los mares.