Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Знак згори мені–чапля північна,
Світ давно у знемозі двобічній,
Двері в пекло відкриті дощу.
Заплети довгі коси весні!
Вже закінчене справжнє минуле,
Деградує лискуче поснуле,
Щирі мінорні ронделі.
Ранок відтінків пастелі
Тихо шепоче: "Пиши!"
Січень мене залишив
Жити у вічній дуелі.
Пісня моєї душі -
що побажаєш.
Я
виконаю те.
На – серце це,
котреє краєш,
бо знаєш –
І та стежина у пригаслім полі,
Як музика, забута у полях,
На маргінесі пам'яті й недолі.
Самотній інок стрінеться тобі,
Як відповідь на болісні питання,
Немов стрибок у мисленній плавбі,
На кістках тривають бісові танці,
ракетний удар залишає руїни…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я — українець!
По ночах небо геть червоне,
Порух рук моторніше за усвідомлення
Ті ґенерації моїх непережитих мрій
Що я надіюся зустріти поки рухи не зносив
І жити щоби видіти світання на зорі
Ми двигалися задля ожвавлення картини
В напрузі й незнатті що відч
Просто хоча б сісти в перерві за каву, помріяти.
Дивно, але б я кинув роботу, квартиру машину і друзів.
Кому це потрібно, коли є любов у Парижі з тобою?
Неспішна вечеря, романтика, запітнілі вікна і
У глибинах чути хор,
Акцептовані масони
Варять з цинком мельхіор …
Ллється світло недіяння -
Будить вранішній етер,
Спить свідомість… У чеканні
Шукаю в темнім океані
Величну і нову зорю,
Думки і почуття жадані.
У магмі ночі віднайду
Мінливу трепетну жар-птицю,
Яка народжена з вогню,
Яка мені колись наснилась.
на долівку вугільних небес.
Ти не бійся, моя серпантинна,
обіцяю, тебе не покину...
Знову лячно? Нехай йому грець!
Та хіба ти не звикла до струсів,
потрясінь і ударів судьби?
Замовили в ковалів залізних снів
Трохи гострих апострофів.
Вони ще не знали,
Що сухий ясен торішнього
Втопився в прозорому Озері Сліз*,
А на поверхні того спокійного ставу,
Яку не може збурити
Стискають горло помилки, гріхи.
Неначе, травень... І давно сніги
Завершили історію буремну...
Хіба ще актуальна пісня щемна
Для простору ледачої нудьги?
Бо навесні всі тьмяні береги
Кам’яними стежками блукають туристи,
смакують осінь, мов вистояне вино,
купують каву, сендвічі, кожушки і намиста.
Видряпавшись на вершину, вигукують: «Боже!
Онде гори, наче льодяники кольорові.»
Летять на
Інші кажуть: життя – то лайно.
Треті живуть собі і не чешуться,
Життя пролітає повз них, як кіно.
Одні переймаються гривнею кожною,
Та що там гривнею-копійкою,
Інші вносять за Єрмака мільйони,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Луїс Сернуда І. Сальвадор
Віднині твоя доля
Тобі вже не належить,
Якщо спаситель ти, рятуй його,
Його й себе; не допускай насилля,
Якщо з тобою він - це не єдине ціле.
Якщо ти не єдиний з ним, вина його,
Що волею твоєю
Прийшли печалі інші.
Рятуй його чи осуди,
Але не дозволяй йому,
живому, втратити тебе.
З "Вірші для тіла"
Сернуда вказав рік, коли він почав працювати над "Віршами для тіла": 1951. Двадцятирічний мексиканський бодібілдер Сальвадор Аліг'єрі став джерелом натхнення при написання цих віршів. Сальвадор вже був одружений, мав двох дітей і проблеми з дружиною. Вони познайомилися у Мехіко в спортзалі. Сальвадор неодноразово захищав його від насмішок через його спосіб життя, вік і не властиву мексиканцям іспанську вимову. Поет закохався у ідеал, у неможливе, його стосунки з коханою людиною залишалися платонічними. Кохання, як питання релігійної віри, залишається поза раціональною інтерпретацією і має бути прийняте таким, яким воно є. Сальвадор для Сернуди - суміш темряви та світла, напівбог у Великому Ланцюзі Буття.
Сальвадор тільки після смерті Сернуди дізнався, що той присвятив йому "Вірші для тіла", він був зворушений до сліз. "Мені сказали, що Луїс щойно помер (5 листопада 1963 року), і я був у депресії. Бо після стількох років, проведених нарізно, я зрозумів, що його більше немає. У мене більше не було такого друга, як він, такі друзі бувають лише раз у житті, і сьогодні я дуже сумую за ним". (Сальвадор Аліг'єрі)
Luis Cernuda І. Salvador
Sálvale o condénale,
Porque ya su destino
Está en tus manos, abolido.
Si eres salvador, sálvale
De ti y de él; la violencia
De no ser uno en ti, aquiétala.
O si no lo eres, condénale,
Para que a su deseo
Suceda otro tormento.
Sálvale o condénale,
Pero así no le dejes
Seguir vivo, y perderte
De: Poemas para un cuerpo
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
