Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Луїс Сернуда І. Сальвадор
Віднині твоя доля
Тобі вже не належить,
Якщо спаситель ти, рятуй його,
Його й себе; не допускай насилля,
Якщо з тобою він - це не єдине ціле.
Якщо ти не єдиний з ним, вина його,
Що волею твоєю
Прийшли печалі інші.
Рятуй його чи осуди,
Але не дозволяй йому,
живому, втратити тебе.
З "Вірші для тіла"
Сернуда вказав рік, коли він почав працювати над "Віршами для тіла": 1951. Двадцятирічний мексиканський бодібілдер Сальвадор Аліг'єрі став джерелом натхнення при написання цих віршів. Сальвадор вже був одружений, мав двох дітей і проблеми з дружиною. Вони познайомилися у Мехіко в спортзалі. Сальвадор неодноразово захищав його від насмішок через його спосіб життя, вік і не властиву мексиканцям іспанську вимову. Поет закохався у ідеал, у неможливе, його стосунки з коханою людиною залишалися платонічними. Кохання, як питання релігійної віри, залишається поза раціональною інтерпретацією і має бути прийняте таким, яким воно є. Сальвадор для Сернуди - суміш темряви та світла, напівбог у Великому Ланцюзі Буття.
Сальвадор тільки після смерті Сернуди дізнався, що той присвятив йому "Вірші для тіла", він був зворушений до сліз. "Мені сказали, що Луїс щойно помер (5 листопада 1963 року), і я був у депресії. Бо після стількох років, проведених нарізно, я зрозумів, що його більше немає. У мене більше не було такого друга, як він, такі друзі бувають лише раз у житті, і сьогодні я дуже сумую за ним". (Сальвадор Аліг'єрі)
Luis Cernuda І. Salvador
Sálvale o condénale,
Porque ya su destino
Está en tus manos, abolido.
Si eres salvador, sálvale
De ti y de él; la violencia
De no ser uno en ti, aquiétala.
O si no lo eres, condénale,
Para que a su deseo
Suceda otro tormento.
Sálvale o condénale,
Pero así no le dejes
Seguir vivo, y perderte
De: Poemas para un cuerpo
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
