ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.09.12 22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.

Померкло світло враз.

Іван Потьомкін
2025.09.12 21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не

Юрій Гундарєв
2025.09.12 08:58
Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.

Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув

Артур Курдіновський
2025.09.12 05:59
Постукала скорбота у вікно.
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.

І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,

Віктор Кучерук
2025.09.12 05:41
Темно і глухо навколо,
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.

Володимир Бойко
2025.09.11 22:58
Кому потрібен світ без тебе -
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.

І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя

Пиріжкарня Асорті
2025.09.11 22:15
дива з вівса суха солома різка токсин в гаю гриби плуги чужі що страх узяти якщо з воріт а вже заслаб стіна товста панель основа своя зігрій і на верстак і квітку щоб на скотч узяти one day однак осот не квітка рак не риба вона це фіш носій ік

Борис Костиря
2025.09.11 22:14
Спадають останні хвилини
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.

Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.

Євген Федчук
2025.09.11 18:08
Степ широкий. Вітер степом по траві гуляє.
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп

Сергій Губерначук
2025.09.11 17:51
Сонцем калюжі висмоктав
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!

Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,

Артур Курдіновський
2025.09.11 17:08
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.

До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,

С М
2025.09.11 12:14
ей! ей! ей! ей
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам

друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“

Віктор Кучерук
2025.09.11 07:57
Це точно, що ви не побачили,
Від справ відволікшись на мить,
Що сад гілочками тремтячими
Уранці від стужі дрижить?
Це правда, що вам ще не чується,
Як в’є вихиляси нуда, –
Як осінь шурхоче по вулицях,
А літа – притихла хода?

Борис Костиря
2025.09.10 21:41
Гасла стають антигаслами,
а антигасла - гаслами.
Постмодернізм вріс у твою кров,
проліз у ДНК, закріпився
у кістках. І вже постпостмодернізм,
як бутон, виростає з нього.
Розмальовані люмпенами паркани
стають поезією,

Іван Потьомкін
2025.09.10 21:09
И если я умру, то кто же
Мои стихи напишет вам,
Кто стать звенящими поможет
Еще не сказанным словам?"
Анна Ахматова

"тим,які виживуть після пожежі мови...
і золотою золою впадуть за рогом...

Олег Герман
2025.09.10 20:27
Частина І. Народження порожнечі

Я прокинувся. Здавалося б, цей день нічим не повинен був відрізнятися від попередніх та наступних: трохи домашньої рутини, робота протягом більшої частини дня і вечір перед телевізором. Але цього разу все було інакше. За
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Пекун Олексій
2025.04.24

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Артур Курдіновський
2023.12.07

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Курдіновський (1989) / Поеми

 Смарагдова тиша (корона сонетів). Вінок шостий. "Серед крапельок роси"
6.1

Де серце із полегшенням зітхне,
Там більше вже не буду сумувати.
Покинувши приміщення чумне,
Я припинив шукати винуватих.

В обличчя вітер весняний дмухне,
Життя чуже так легко прикрашати!
Порожнє гасло, пафосно-гучне,
Відправлю, наче злодія, за ґрати.

Але кудись подівся оптимізм,
Згасає дуже швидко зірка рання,
Затьмарена промінням чорних призм.

Дописуючи речення останнє,
Закреслити минуле – героїзм?
Знов морок риторичного питання.

6.2

Знов морок риторичного питання
Вразливу душу на шматочки рве.
А кожна відповідь – розчарування,
Безсиле, беззмістовне, кругове.

Ніколи не розмінював бажання!
Усе швидке, безбарвне, бігове
Заміщував я пішим мандруванням
Та бачив посереднє, чергове.

Над вічним штилем раптом задощило,
Цей дощ скоріш відлюдника зімне,
Ніж подарує рятівне вітрило!

Як тільки мрійник спину розігне,
Крило відчувши за собою біле,
Когось, напевно, час наздожене.

6.3

Когось, напевно, час наздожене,
Здаватися він буде величезним!
Душа, як щось мале, переносне
Ще спробує знайти зелені весни.

А вільне місце в серці сум займе,
Стійкий, неначе велетень кремезний.
І дихання безжальне, льодяне
Брехливих знищить, щоб скоріше змерзли.

Я переріжу небезпечний дріт
Та припиню підступні намагання
Змінити остаточний заповіт.

Бо тільки так! Без тихого вагання
Зневіру треба гнати від воріт,
Закреслюючи сумнів, коливання!

6.4

Закреслюючи сумнів, коливання,
Перепишу життя у чистовик.
Забути намагаюся страждання,
Допоки у чернетці ще не зник.

«О, ноче! Ти наповни існування!» -
Щосили репетує молодик.
Він щиро просить ніжного кохання,
Для серенади вже зібрав музик.

А я дивлюсь: коли його наївність
Вже зникне? Цілий Всесвіт прокляне,
На тиху злобу зміниться нестримність.

Сьогодні в моді – тільки показне.
Навічно збережу мовчанню вірність,
Прослухавши «Елегію» Масне.

6.5

Прослухавши «Елегію» Масне,
Нічого світ глухий не зрозуміє.
Хтось приятеля змовницьки штурхне,
Як відповідь на слово «ностальгія».

Над головами небо грозяне
Лютує… А когось хіба зігріє?
У сірий сум пустельника вмокне,
Міцна мотузка щільно здавить шию.

Можливо, серед балу сивих скронь
Єдиний оклик перерве мовчання
Та скине з образів жорстоку бронь?

Аж ні! Повсюди – принцип невтручання.
Листи інтимні спалює вогонь,
Закцентувавши власні вподобання.

6.6

Закцентувавши власні вподобання,
Відкинувши давно суворий факт,
Прокинуся вже іншим на світанні…
Осіннє листя падає у такт

Жорстокому сумному розставанню.
Це був фінал, ніякий не антракт.
Перед собою – надскладне зізнання…
А далі – нецікавий, довгий тракт.

Але й за це комусь скажу «спасибі»,
Хай навіть хтось таємно прошмигне,
Грошей попросить, чи, можливо, хліба.

Та знаю точно: небо водяне
Дощем проллється. Згаснуть зорі, ніби
Самотнє слово в океан пірне.

6.7

Самотнє слово в океан пірне,
Не буде після нього навіть хвилі.
Щось мертве, непохитне, кістяне
Навряд чи оживе у вільнім стилі.

Знайти б отут яскраво-іскряне!
Ой, ні! Навколо – тільки зачерствіле.
Незграбно верхній ґудзик розстібне
Від спраги перехожий посивілий.

Усі ми гідні власних мізансцен!
Комусь – розрада, іншому – чекання…
Звучить ноктюрн… Зажурений Шопен…

Потрібна ліра. Шкодить зловживання!
Оглушить надто пафосний катрен
Та перерве беззахисне прохання.

6.8

Та перерве беззахисне прохання
Нещирий блазень, хитрий візаві.
Завжди він заважає будуванню,
Лише своє будує на крові.

Коли дивує ночі завмирання
І усвідомлення, що ми живі,
Одразу буде проти нас зібрання…
Образливі думки – вже не нові.

А хтось близький запитує: «Ну як ти?»
Вже неважливі інші голоси.
Засяють очі, ніби ті смарагди!

«Тепло позичу. Потім віддаси!»
Зіграли п’єсу. У фіналі акту
Беззвучність слів. Обурення грози.

6.9

Беззвучність слів, обурення грози…
То згубна суть безвихідного муру.
Зітхають листопадові ліси,
Створивши горду мовчазну фігуру.

Забувши легкість літньої краси,
Згубивши в липні чисту партитуру,
Вже крізь туман осінньої сльози
Читаємо лише макулатуру.

Та раптом лист покинув рідний клен.
Вони обидва стануть щасливіші.
Розлука листя й дерева – рефрен.

Щодня гірке повітря – все терпкіше,
Висловлюється жовтий сюзерен
У звуках метроному «краще-гірше».

6.10

У звуках метроному «краще-гірше»
Спливає все занедбане життя.
Знов гасло нав’язали: «Будь скромнішим!
Терпи. Мовчи. Бо слово – вже сміття!»

А як знайти єдине, найгідніше,
Оплакане сердечним каяттям?
Години бігли. Небосхил тьмянішав,
Я – вбитий ілюзорним вороттям.

Проте, для мене це – суцільна правда!
Їй вірю! Як почую ноту «сі» -
Щось напишу. Всі скажуть: «Дивний автор!»

Похмурий стрій згорьованих осик
Встромляє погляд спільний вглиб ландшафту
І оклик відчайдушний: «Запроси!»

6.11

І оклик відчайдушний: «Запроси!»
Посил в нікуди. Сповідь ні для кого.
Нове життя. Змінилися часи:
Колись красиве – нині стало вбогим.

Двома словами: «Господи, спаси!»
Зустріну образ вечора міського.
Політ останній літньої оси…
Тут мало бути щось… Дивлюсь – нічого.

Навіщо дивуватися? Давно
Цей світ занадто різко потемнішав,
Розгледіти себе – не всім дано…

Щодня кричу слова свої гучніше:
Скрізь – сурогат! Суспільству – все одно!
Навряд чи й досі я порозумнішав.

6.12

Навряд чи й досі я порозумнішав.
Ще не пізнав прихильності зірок.
О, Господи! Зроби мене мудрішим,
Щоб дописав важливий свій рядок!

У сірому знаходжу найсіріше,
Хоча би вже засвоїти урок!
Змінився. Тільки зовні постарішав,
Тепер дається важко кожний крок.

Кричу: «Живий! Запрошуйте на танці!
Конферансьє! Ти світло погаси!
Здивований примхливій забаганці?»

Безкрає небо. Колір бірюзи.
Єдина ніжна квіточка уранці
Сховалась серед крапельок роси.

6.13

Сховалась серед крапельок роси
Сльоза прозора, а на смак – солона.
Неначе сніг, сум душу притрусив,
Бо що не крок – постійна заборона.

Немов би люттю гострої коси
Понищені нитки високих дзвонів.
Лише відлуння Тихе: «Спокуси!»
Доноситься крізь вічні перепони.

В кущах рояль заграв. Хто піаніст?
З мелодією – трохи веселіше…
Та посміхнувся щирий альтруїст…

Я промовчу, тож буду так цілішим.
Ще пам’ятаю: втратила свій хист
Надія, непомітна сіра миша.

6.14

Надія, непомітна сіра миша,
Свій голос вже давно не подає.
У глибині душі все гарячіше
Від слова непідкупного круп’є.

Буденності обійми – найчіпкіші,
Щоденний біль рутиною стає.
Вода в колодязі стоїть, зацвівши.
Солома є. Знайти б ще канотьє!

Цілком можливо, вечір темний, пізній
Нарешті чорний фрак свій одягне,
Розвіє сум та виконає пісню.

Повітря – невагоме, пір’яне…
Навколо – спокій. А чому ж так тісно?
Де серце із полегшенням зітхне?

МАГІСТРАЛ 6

Де серце із полегшенням зітхне?
Знов морок риторичного питання.
Когось, напевно, час наздожене,
Закреслюючи сумнів, коливання.

Прослухавши «Елегію" Масне,
Закцентувавши власні вподобання,
Самотнє слово в океан пірне
Та перерве беззахисне прохання.

Беззвучність слів, обурення грози –
У звуках метроному «краще-гірше».
І оклик відчайдушний: «Запроси!»

Навряд чи й досі я порозумнішав…
Сховалась серед крапельок роси
Надія, непомітна сіра миша.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2025-07-24 05:47:25
Переглядів сторінки твору 340
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.166 / 5.83)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.187 / 5.86)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.707
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.09.12 06:11
Автор у цю хвилину відсутній