Історія

Наталія

У глибоких сутінках, які наближалися до ночі на цій планеті, виднівся початок ока річки всередині прірви, яка оточувала її. Воно постійно вгору дивилося на когось, зазвичай на темне небо. Провалля ретельно ховала шлях річки, щоб ніхто не міг пройти її. За обривом ховалося обличчя сонця, не підпускаючи до свого серця, яке дуже хотіло, щоб на нього дивилося око й висіло над прірвою. Лице сумувало й не бачило своїх різних станів болю, які мучили його не тільки вночі, а й у темну мить. Завдане пітьмою, вона продовжувала ранити світло. До того ж воно горіло бажанням повернути свій правдивий голос. Сонце допомагало пройти шлях прихожанину, виправляючи свої помилки. Сяйво його на мить затьмарилося. На тлі темряви було важко помітити шлях. Затемнені зірки з'являлися на пустотливому просторі, які намагалися вказати неправильний рух попереду, збиваючи з дороги, тим самим страхи поповнювалися й заглиблювалися всередину світла, посилюючи біль. Місяць взагалі не виходив. Спав. У тіні звучав жахливий голос провалля. Частина човника стирчала над обривом, чекаючи перевезення супутника, який прагнув побачити красу навколишнього світу крізь цю печеру.
Прозорий верх човна відкривав напрочуд темний вигляд, позаду якого світилося світло, що поступово згасало. Спостерігач бачив темне сонце, на якому танцювали бліді постаті, воно намагалося пробитися крізь крила вирви. Небо ставало все темніше, заповнюючись тьмяним зоряним небом, майже таким, як лабіринт, що розходився в численних напрямків від цієї печери.
Серпанок небосхилу приховував сонячне сяйво. Небо почало розчинятися в темряві космосу, коли тіні знову ожили.
Сонячні вітри, проходячи крізь вир, затьмарювали лик сонця, натякаючи на те, що всі, хто прагне падіння, опиняться в цій прірві, а лише той, хто здатний простояти над нею, уникне цієї долі. Виглядало як безодня, що відкривається до безкінечного падіння в темряву.
Одній жінці спало на думку місце, де вона неодноразово балансувала над пропастю. Повернувшись до обриву, вона була вражена темрявою, яка його огортала.
Жінка спустилася до човна та відправилась у плавання. Над нею зоряне небо безперервно крутилося, малюючи химерні шляхи. Вітер піднявся, зупинивши човен, і вона боролася з зустрічним потоком повітря. Удалині силуети поступово зникали в темряві. Їх очі висловлювали страх, віддаляючись від світла сонця.
Святі зорі, важко приземляючись, пробивалися крізь отвір у хмарах та падали на сонячний вітер, осяваючи його своїм сяйвом. Повітря почало світитися, перетворюючись на мерехтливу хвилю.
Їхнє світло відбивалося від далеких об'єктів, володіючи унікальною здатністю дарувати кожному шанс світитися однаково яскраво.
Раптом жінку щось почало тягнути вниз, у каламутні води ріки. Вона прагнула досягти світла, сподіваючись, що колись і вона зможе сяяти таким же яскравим світлом.
Несподівано тягар, який тримав її, спав. Її вуха наповнились звуками сонячного голосу. Вона підвела погляд і побачила, як крила провалля відступили назад, а сонце світило на річне око.
З обличчя сонця зійшла маска, та перед нею постала постать людини.
Промені сонця, пробиваючись крізь скелясті виступи, осявали обличчя світила. Ласкавий голос сонця, ніби усмішка, пронизував серця людей, даруючи надію і відвагу. Тепер люди не боялися плисти човном річного шляху. Вони завжди посміхалися сонцю, а поверхня ріки відображала їхню радість. Перетинати вир ставало легким завданням для будь - якого супутника, ніби безкінечне падіння в світло.