Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.03
01:01
хотів тобі я наспівати
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
2025.12.02
22:34
Потойбіч і посейбіч – все це ти.
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
2025.12.02
22:17
Насправді грудень не зігріє,
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
2025.12.02
21:18
Поворожи мені на гущі кавовій!
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
2025.12.02
20:34
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
17:20
Грудень сіє на сито дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
2025.12.02
14:53
Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
2025.12.02
12:01
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
10:58
Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Пекун Олексій (1983) /
Проза
Діти мафії (з роману "Сутінки Євразії")
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Діти мафії (з роману "Сутінки Євразії")
Кожен час має свій неповторний відтінок. В кожній миті є свій власний шарм. Щось з'являється, щось зникає.
Було колись на тому місці, де зараз автостоянка розташовувались хати з подвір'ями та продуктовий магазин. На торці між парканами протікав невеликий струмочок. Він біг з труби, що виходила з-під дороги і через кілька кроків зникав у іншій щоб вилитись у річку яку десять років тому закували в колектор.
І от на тому місці влітку 1986 року збиралися хлопчаки, що гралися в будівельників. Вони зводили два будиночки зі старих розбитих цеглинок. Складалися стіни і один з хлопчиків кричав:
- Гейдаре! Твій хід!
Виходив хлопчик і розкидував кладку зі словами: "В дуркє всьо пєрєігралось - ми больше так нє строім!"
Потому знов починалось будівництво.
Далі Гейдар кричав:
- Муса! Твій хід!
Другий хлопчик бив ногою і кричав, розкидуючи цеглу:
"В дуркє всьо пєрєігралось - ми больше так нє строім!"
А поруч зводились багатоповерхівки вздовж старого поштового шляху, що в тридцяті роки отримав назву вулиці Братів Неродових.
Тоді вже всі розуміли, що "Золота Доба" вже минула. І хоч в окремі дні небо мало синій колір, немов очі немовляти, більшість днів його вкривали хмари попелу, сажі та диму так що не можна було з певністю сказати день надворі чи ніч.
Час від часу налітали грози, що супроводжувались блискавками й оглушливим громом, виливаючи з неба потоки брудної води...
І були темні довгі ночі (особливо взимку), коли апокаліпсис творився на вулицях. Тоді люди старались сидіти вдома й не виходити назовні доки не розвидніється...
А втім люди старались не думати про погане, живучи і вдаючи ніби не відбувається нічого поганого. Так само вели себе і діти, що гралися на вулицях.
Одного разу до хлопчаків підійшов дорослий дядько і запитав: "Ну як трудові успіхи, юні будівельники?"
А найменший хлопчик підбіг і сказав їх коронну фразу:
"В дуркє всьо пєрєігралось - ми больше так нє строім!"
- Не зрозумів...
- Ну, були двісті років тому люди, що звалися вільні каменярі або франкмасони. Вони будували. І от ми тепер теж будуємо.
- А що значить: "В дуркє всьо пєрєігралось?.."
- А те й значить, що ми від тьоть-ґуйв отримали благословення: "Щоб ви в дурці масонили." А зараз чи то масони перевелися, чи то майстерність в них пропала, але збудували ви дяді-дорослі дурку всім дуркам дурку! Ми діти антійсько-ширванської мафії, наші батьки з'ясовують відносини з дношниками за базари і продбази. Ми не знаємо чи вернуться вони живими чи ні.
- Знаєте як журналіст я вам скажу, що в світі міжнародне становище поліпшується і ваші дані про світову дурку застаріли.
Розгорнувши газету, він став читати:
"27 червня 1986 року. Сьогодні на авіабазі в Кеблавіку (Альтланд) лідери і повноважні представники країн блоку Норд-Вест та Об'єднання держав Народної Демократії підписали угоду про припинення вогню і конвенцію про мораторій на випробування атомної зброї. Після двадцяти чотирьох років Всесвітньої Неоголошеної війни в світі нарешті запанував мир. Також планується відновити роботу Фундації Народів Світу, що не збиралася з часів Кгубанської кризи".
- Дядю, та хіба ж то дурка? То ж був предбанник дурки. Приймальний покій, так би мовити. Наша дурка ще сил не набрала.
- Звідки ви хлопці взялися такі розумні?
- Ми переселенці із зони.
- А Полингород... Тільки, що ви ширванці там робили? Адже атомників серед вас нема, наскільки мені відомо...
- Та ні. Тепер зони різні. В одних Полингородська зона відчуження, а в нас зона антійсько-ширванського конфлікту. Є в Обезах такий край що зветься Арцих або Карабах. Там живуть анійці та ширванці. Живуть дружньо - як кішка з собакою. Спочатку анійці приходять до нас і стріляють по вікнах з рушниць, а потім гуртуються наші і йдуть до анійців палити їм сараї. Ще кричать, що скоро вернуться і спалять хати. Отож від нашої євразійської "дружби народів" ми втекли сюди, до славного міста Данпроп'єровська і потрапили в дурку. Скажіть дорослі дяді, ви постійно говорите нам про світле майбутнє. Невже ви гадаєте, що ми не бачимо: немає його для нас ніякого. Ні світлого, ні темного.
Дядько не зміг підібрати на це ніяких слів і запанувала німа сцена. В цей час на небі з'явились три чорні цятки.
- Гей, Алішере, що там? - спитав один хлопчик іншого, котрий, приставивши долоню до лоба, дивився на ті цятки, що бриніли з сонячної сторони.
- Дракони! - відповів той.
- Що?
- Птеродактилі!
- Не зрозумів...
- Ці, як їх... Дори, от.
- От тепер, дядьку, тікаймо, бо вони в нас і стрельнути можуть.
В повітрі загули великі чорні літаки. Ми кинулись урізнобіч...
Записано зі слів журналіста Сивокореня.
P. S. Неопубліковано. Чорт, а чудовий би вийшов матеріал.
Спеціальний кореспондент Леонід Плахотнюк.
Було колись на тому місці, де зараз автостоянка розташовувались хати з подвір'ями та продуктовий магазин. На торці між парканами протікав невеликий струмочок. Він біг з труби, що виходила з-під дороги і через кілька кроків зникав у іншій щоб вилитись у річку яку десять років тому закували в колектор.
І от на тому місці влітку 1986 року збиралися хлопчаки, що гралися в будівельників. Вони зводили два будиночки зі старих розбитих цеглинок. Складалися стіни і один з хлопчиків кричав:
- Гейдаре! Твій хід!
Виходив хлопчик і розкидував кладку зі словами: "В дуркє всьо пєрєігралось - ми больше так нє строім!"
Потому знов починалось будівництво.
Далі Гейдар кричав:
- Муса! Твій хід!
Другий хлопчик бив ногою і кричав, розкидуючи цеглу:
"В дуркє всьо пєрєігралось - ми больше так нє строім!"
А поруч зводились багатоповерхівки вздовж старого поштового шляху, що в тридцяті роки отримав назву вулиці Братів Неродових.
Тоді вже всі розуміли, що "Золота Доба" вже минула. І хоч в окремі дні небо мало синій колір, немов очі немовляти, більшість днів його вкривали хмари попелу, сажі та диму так що не можна було з певністю сказати день надворі чи ніч.
Час від часу налітали грози, що супроводжувались блискавками й оглушливим громом, виливаючи з неба потоки брудної води...
І були темні довгі ночі (особливо взимку), коли апокаліпсис творився на вулицях. Тоді люди старались сидіти вдома й не виходити назовні доки не розвидніється...
А втім люди старались не думати про погане, живучи і вдаючи ніби не відбувається нічого поганого. Так само вели себе і діти, що гралися на вулицях.
Одного разу до хлопчаків підійшов дорослий дядько і запитав: "Ну як трудові успіхи, юні будівельники?"
А найменший хлопчик підбіг і сказав їх коронну фразу:
"В дуркє всьо пєрєігралось - ми больше так нє строім!"
- Не зрозумів...
- Ну, були двісті років тому люди, що звалися вільні каменярі або франкмасони. Вони будували. І от ми тепер теж будуємо.
- А що значить: "В дуркє всьо пєрєігралось?.."
- А те й значить, що ми від тьоть-ґуйв отримали благословення: "Щоб ви в дурці масонили." А зараз чи то масони перевелися, чи то майстерність в них пропала, але збудували ви дяді-дорослі дурку всім дуркам дурку! Ми діти антійсько-ширванської мафії, наші батьки з'ясовують відносини з дношниками за базари і продбази. Ми не знаємо чи вернуться вони живими чи ні.
- Знаєте як журналіст я вам скажу, що в світі міжнародне становище поліпшується і ваші дані про світову дурку застаріли.
Розгорнувши газету, він став читати:
"27 червня 1986 року. Сьогодні на авіабазі в Кеблавіку (Альтланд) лідери і повноважні представники країн блоку Норд-Вест та Об'єднання держав Народної Демократії підписали угоду про припинення вогню і конвенцію про мораторій на випробування атомної зброї. Після двадцяти чотирьох років Всесвітньої Неоголошеної війни в світі нарешті запанував мир. Також планується відновити роботу Фундації Народів Світу, що не збиралася з часів Кгубанської кризи".
- Дядю, та хіба ж то дурка? То ж був предбанник дурки. Приймальний покій, так би мовити. Наша дурка ще сил не набрала.
- Звідки ви хлопці взялися такі розумні?
- Ми переселенці із зони.
- А Полингород... Тільки, що ви ширванці там робили? Адже атомників серед вас нема, наскільки мені відомо...
- Та ні. Тепер зони різні. В одних Полингородська зона відчуження, а в нас зона антійсько-ширванського конфлікту. Є в Обезах такий край що зветься Арцих або Карабах. Там живуть анійці та ширванці. Живуть дружньо - як кішка з собакою. Спочатку анійці приходять до нас і стріляють по вікнах з рушниць, а потім гуртуються наші і йдуть до анійців палити їм сараї. Ще кричать, що скоро вернуться і спалять хати. Отож від нашої євразійської "дружби народів" ми втекли сюди, до славного міста Данпроп'єровська і потрапили в дурку. Скажіть дорослі дяді, ви постійно говорите нам про світле майбутнє. Невже ви гадаєте, що ми не бачимо: немає його для нас ніякого. Ні світлого, ні темного.
Дядько не зміг підібрати на це ніяких слів і запанувала німа сцена. В цей час на небі з'явились три чорні цятки.
- Гей, Алішере, що там? - спитав один хлопчик іншого, котрий, приставивши долоню до лоба, дивився на ті цятки, що бриніли з сонячної сторони.
- Дракони! - відповів той.
- Що?
- Птеродактилі!
- Не зрозумів...
- Ці, як їх... Дори, от.
- От тепер, дядьку, тікаймо, бо вони в нас і стрельнути можуть.
В повітрі загули великі чорні літаки. Ми кинулись урізнобіч...
Записано зі слів журналіста Сивокореня.
P. S. Неопубліковано. Чорт, а чудовий би вийшов матеріал.
Спеціальний кореспондент Леонід Плахотнюк.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"До восьмидесятої річниці закінчення Другої світової війни "
• Перейти на сторінку •
"Зоряний циган "
• Перейти на сторінку •
"Зоряний циган "
Про публікацію
