Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.13
21:40
Зиму я цю намацав,
Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.
Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,
Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.
Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,
2026.06.13
20:36
іконостас твоїх ікон
для інших неважливий
орган регістри овертон
ще ладан тут курили
курили опіум хоча
дешевка синтетична
не промовляє до дівчат
сторонніх або стрічних
для інших неважливий
орган регістри овертон
ще ладан тут курили
курили опіум хоча
дешевка синтетична
не промовляє до дівчат
сторонніх або стрічних
2026.06.13
16:21
Літо з квітами жасмину,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
2026.06.13
14:46
Ніч колишеться над левадою —
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
2026.06.13
13:24
Чи може музика звучати
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
2026.06.13
12:25
Я Тобі присвячую бузок,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
2026.06.13
09:54
Зафарбовує небо глибока пітьма,
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна пастель, і зізнайся сама –
Ти ж за те, щоби я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, календарно
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна пастель, і зізнайся сама –
Ти ж за те, щоби я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, календарно
2026.06.13
07:01
Попід сонцем, понад гаєм
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
2026.06.12
22:23
Ти прийшов невипадково
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
2026.06.12
20:11
сьогодні графоманія
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
2026.06.12
18:47
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
2026.06.12
13:39
Розпливається перед очима
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
2026.06.12
12:40
В перлиннім, з бірюзи, бурштиновім намисті,
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
2026.06.12
09:23
Поки до суфіксів і флексій,
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
2026.06.12
07:05
В. Н...
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
2026.06.11
21:50
Не збагнула вона, як побачив я
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Пекун Олексій (1983) /
Проза
Діти мафії (з роману "Сутінки Євразії")
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Діти мафії (з роману "Сутінки Євразії")
Кожен час має свій неповторний відтінок. В кожній миті є свій власний шарм. Щось з'являється, щось зникає.
Було колись на тому місці, де зараз автостоянка розташовувались хати з подвір'ями та продуктовий магазин. На торці між парканами протікав невеликий струмочок. Він біг з труби, що виходила з-під дороги і через кілька кроків зникав у іншій щоб вилитись у річку яку десять років тому закували в колектор.
І от на тому місці влітку 1986 року збиралися хлопчаки, що гралися в будівельників. Вони зводили два будиночки зі старих розбитих цеглинок. Складалися стіни і один з хлопчиків кричав:
- Гейдаре! Твій хід!
Виходив хлопчик і розкидував кладку зі словами: "В дуркє всьо пєрєігралось - ми больше так нє строім!"
Потому знов починалось будівництво.
Далі Гейдар кричав:
- Муса! Твій хід!
Другий хлопчик бив ногою і кричав, розкидуючи цеглу:
"В дуркє всьо пєрєігралось - ми больше так нє строім!"
А поруч зводились багатоповерхівки вздовж старого поштового шляху, що в тридцяті роки отримав назву вулиці Братів Неродових.
Тоді вже всі розуміли, що "Золота Доба" вже минула. І хоч в окремі дні небо мало синій колір, немов очі немовляти, більшість днів його вкривали хмари попелу, сажі та диму так що не можна було з певністю сказати день надворі чи ніч.
Час від часу налітали грози, що супроводжувались блискавками й оглушливим громом, виливаючи з неба потоки брудної води...
І були темні довгі ночі (особливо взимку), коли апокаліпсис творився на вулицях. Тоді люди старались сидіти вдома й не виходити назовні доки не розвидніється...
А втім люди старались не думати про погане, живучи і вдаючи ніби не відбувається нічого поганого. Так само вели себе і діти, що гралися на вулицях.
Одного разу до хлопчаків підійшов дорослий дядько і запитав: "Ну як трудові успіхи, юні будівельники?"
А найменший хлопчик підбіг і сказав їх коронну фразу:
"В дуркє всьо пєрєігралось - ми больше так нє строім!"
- Не зрозумів...
- Ну, були двісті років тому люди, що звалися вільні каменярі або франкмасони. Вони будували. І от ми тепер теж будуємо.
- А що значить: "В дуркє всьо пєрєігралось?.."
- А те й значить, що ми від тьоть-ґуйв отримали благословення: "Щоб ви в дурці масонили." А зараз чи то масони перевелися, чи то майстерність в них пропала, але збудували ви дяді-дорослі дурку всім дуркам дурку! Ми діти антійсько-ширванської мафії, наші батьки з'ясовують відносини з дношниками за базари і продбази. Ми не знаємо чи вернуться вони живими чи ні.
- Знаєте як журналіст я вам скажу, що в світі міжнародне становище поліпшується і ваші дані про світову дурку застаріли.
Розгорнувши газету, він став читати:
"27 червня 1986 року. Сьогодні на авіабазі в Кеблавіку (Альтланд) лідери і повноважні представники країн блоку Норд-Вест та Об'єднання держав Народної Демократії підписали угоду про припинення вогню і конвенцію про мораторій на випробування атомної зброї. Після двадцяти чотирьох років Всесвітньої Неоголошеної війни в світі нарешті запанував мир. Також планується відновити роботу Фундації Народів Світу, що не збиралася з часів Кгубанської кризи".
- Дядю, та хіба ж то дурка? То ж був предбанник дурки. Приймальний покій, так би мовити. Наша дурка ще сил не набрала.
- Звідки ви хлопці взялися такі розумні?
- Ми переселенці із зони.
- А Полингород... Тільки, що ви ширванці там робили? Адже атомників серед вас нема, наскільки мені відомо...
- Та ні. Тепер зони різні. В одних Полингородська зона відчуження, а в нас зона антійсько-ширванського конфлікту. Є в Обезах такий край що зветься Арцих або Карабах. Там живуть анійці та ширванці. Живуть дружньо - як кішка з собакою. Спочатку анійці приходять до нас і стріляють по вікнах з рушниць, а потім гуртуються наші і йдуть до анійців палити їм сараї. Ще кричать, що скоро вернуться і спалять хати. Отож від нашої євразійської "дружби народів" ми втекли сюди, до славного міста Данпроп'єровська і потрапили в дурку. Скажіть дорослі дяді, ви постійно говорите нам про світле майбутнє. Невже ви гадаєте, що ми не бачимо: немає його для нас ніякого. Ні світлого, ні темного.
Дядько не зміг підібрати на це ніяких слів і запанувала німа сцена. В цей час на небі з'явились три чорні цятки.
- Гей, Алішере, що там? - спитав один хлопчик іншого, котрий, приставивши долоню до лоба, дивився на ті цятки, що бриніли з сонячної сторони.
- Дракони! - відповів той.
- Що?
- Птеродактилі!
- Не зрозумів...
- Ці, як їх... Дори, от.
- От тепер, дядьку, тікаймо, бо вони в нас і стрельнути можуть.
В повітрі загули великі чорні літаки. Ми кинулись урізнобіч...
Записано зі слів журналіста Сивокореня.
P. S. Неопубліковано. Чорт, а чудовий би вийшов матеріал.
Спеціальний кореспондент Леонід Плахотнюк.
Було колись на тому місці, де зараз автостоянка розташовувались хати з подвір'ями та продуктовий магазин. На торці між парканами протікав невеликий струмочок. Він біг з труби, що виходила з-під дороги і через кілька кроків зникав у іншій щоб вилитись у річку яку десять років тому закували в колектор.
І от на тому місці влітку 1986 року збиралися хлопчаки, що гралися в будівельників. Вони зводили два будиночки зі старих розбитих цеглинок. Складалися стіни і один з хлопчиків кричав:
- Гейдаре! Твій хід!
Виходив хлопчик і розкидував кладку зі словами: "В дуркє всьо пєрєігралось - ми больше так нє строім!"
Потому знов починалось будівництво.
Далі Гейдар кричав:
- Муса! Твій хід!
Другий хлопчик бив ногою і кричав, розкидуючи цеглу:
"В дуркє всьо пєрєігралось - ми больше так нє строім!"
А поруч зводились багатоповерхівки вздовж старого поштового шляху, що в тридцяті роки отримав назву вулиці Братів Неродових.
Тоді вже всі розуміли, що "Золота Доба" вже минула. І хоч в окремі дні небо мало синій колір, немов очі немовляти, більшість днів його вкривали хмари попелу, сажі та диму так що не можна було з певністю сказати день надворі чи ніч.
Час від часу налітали грози, що супроводжувались блискавками й оглушливим громом, виливаючи з неба потоки брудної води...
І були темні довгі ночі (особливо взимку), коли апокаліпсис творився на вулицях. Тоді люди старались сидіти вдома й не виходити назовні доки не розвидніється...
А втім люди старались не думати про погане, живучи і вдаючи ніби не відбувається нічого поганого. Так само вели себе і діти, що гралися на вулицях.
Одного разу до хлопчаків підійшов дорослий дядько і запитав: "Ну як трудові успіхи, юні будівельники?"
А найменший хлопчик підбіг і сказав їх коронну фразу:
"В дуркє всьо пєрєігралось - ми больше так нє строім!"
- Не зрозумів...
- Ну, були двісті років тому люди, що звалися вільні каменярі або франкмасони. Вони будували. І от ми тепер теж будуємо.
- А що значить: "В дуркє всьо пєрєігралось?.."
- А те й значить, що ми від тьоть-ґуйв отримали благословення: "Щоб ви в дурці масонили." А зараз чи то масони перевелися, чи то майстерність в них пропала, але збудували ви дяді-дорослі дурку всім дуркам дурку! Ми діти антійсько-ширванської мафії, наші батьки з'ясовують відносини з дношниками за базари і продбази. Ми не знаємо чи вернуться вони живими чи ні.
- Знаєте як журналіст я вам скажу, що в світі міжнародне становище поліпшується і ваші дані про світову дурку застаріли.
Розгорнувши газету, він став читати:
"27 червня 1986 року. Сьогодні на авіабазі в Кеблавіку (Альтланд) лідери і повноважні представники країн блоку Норд-Вест та Об'єднання держав Народної Демократії підписали угоду про припинення вогню і конвенцію про мораторій на випробування атомної зброї. Після двадцяти чотирьох років Всесвітньої Неоголошеної війни в світі нарешті запанував мир. Також планується відновити роботу Фундації Народів Світу, що не збиралася з часів Кгубанської кризи".
- Дядю, та хіба ж то дурка? То ж був предбанник дурки. Приймальний покій, так би мовити. Наша дурка ще сил не набрала.
- Звідки ви хлопці взялися такі розумні?
- Ми переселенці із зони.
- А Полингород... Тільки, що ви ширванці там робили? Адже атомників серед вас нема, наскільки мені відомо...
- Та ні. Тепер зони різні. В одних Полингородська зона відчуження, а в нас зона антійсько-ширванського конфлікту. Є в Обезах такий край що зветься Арцих або Карабах. Там живуть анійці та ширванці. Живуть дружньо - як кішка з собакою. Спочатку анійці приходять до нас і стріляють по вікнах з рушниць, а потім гуртуються наші і йдуть до анійців палити їм сараї. Ще кричать, що скоро вернуться і спалять хати. Отож від нашої євразійської "дружби народів" ми втекли сюди, до славного міста Данпроп'єровська і потрапили в дурку. Скажіть дорослі дяді, ви постійно говорите нам про світле майбутнє. Невже ви гадаєте, що ми не бачимо: немає його для нас ніякого. Ні світлого, ні темного.
Дядько не зміг підібрати на це ніяких слів і запанувала німа сцена. В цей час на небі з'явились три чорні цятки.
- Гей, Алішере, що там? - спитав один хлопчик іншого, котрий, приставивши долоню до лоба, дивився на ті цятки, що бриніли з сонячної сторони.
- Дракони! - відповів той.
- Що?
- Птеродактилі!
- Не зрозумів...
- Ці, як їх... Дори, от.
- От тепер, дядьку, тікаймо, бо вони в нас і стрельнути можуть.
В повітрі загули великі чорні літаки. Ми кинулись урізнобіч...
Записано зі слів журналіста Сивокореня.
P. S. Неопубліковано. Чорт, а чудовий би вийшов матеріал.
Спеціальний кореспондент Леонід Плахотнюк.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"До восьмидесятої річниці закінчення Другої світової війни "
• Перейти на сторінку •
"Зоряний циган "
• Перейти на сторінку •
"Зоряний циган "
Про публікацію
