Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
22:33
Був день: я зрозумів, що він нічий
Неначе щось відібрано в епохи,
Так нам дано: позичили тепло,
А бог вогню — веселий Агні
Загаявся чи забарився трохи.
Крізь мене йдуть століття і роки,
Повзе базікало-тисячоліття,
І хворий день намарно промайне,
Неначе щось відібрано в епохи,
Так нам дано: позичили тепло,
А бог вогню — веселий Агні
Загаявся чи забарився трохи.
Крізь мене йдуть століття і роки,
Повзе базікало-тисячоліття,
І хворий день намарно промайне,
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
2026.10.26
16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
2026.10.26
13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
2026.10.26
12:19
Хвилі справа, хвилі зліва,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.
І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.
І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
2026.10.25
21:34
Плач, бейбі, плач
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Пекун Олексій (1983) /
Проза
Діти мафії
Діти мафії (з фантастичного роману "Присмерк Євразії")
Кожен час має свій неповторний відтінок. В кожній миті є свій власний шарм. Щось з'являється, щось зникає.
Було колись на тому місці, де зараз автостоянка розташовувались хати з подвір'ями та продуктовий магазин. На торці між парканами протікав невеликий струмочок. Він біг з труби, що виходила з-під дороги і через кілька кроків зникав у іншій щоб вилитись у річку яку десять років тому закували в колектор.
І от на тому місці влітку 1986 року збиралися хлопчаки, що гралися в будівельників. Вони зводили два будиночки зі старих розбитих цеглинок. Складалися стіни і один з хлопчиків кричав:
- Гейдаре! Твій хід!
Виходив хлопчик і розкидував кладку зі словами: "В дуркє всьо пєрєігралось - ми больше так нє строім!"
Потому знов починалось будівництво.
Далі Гейдар кричав:
- Муса! Твій хід!
Другий хлопчик бив ногою і кричав, розкидуючи цеглу:
"В дуркє всьо пєрєігралось - ми больше так нє строім!"
А поруч зводились багатоповерхівки вздовж старого поштового шляху, що в тридцяті роки отримав назву вулиці Братів Неродових.
Тоді вже всі розуміли, що "Золота Доба" вже минула. І хоч в окремі дні небо мало синій колір, немов очі немовляти, більшість днів його вкривали хмари попелу, сажі та диму так що не можна було з певністю сказати день надворі чи ніч.
Час від часу налітали грози, що супроводжувались блискавками й оглушливим громом, виливаючи з неба потоки брудної води...
І були темні довгі ночі (особливо взимку), коли апокаліпсис творився на вулицях. Тоді люди старались сидіти вдома й не виходити назовні доки не розвидніється...
А втім люди старались не думати про погане, живучи і вдаючи ніби не відбувається нічого поганого. Так само вели себе і діти, що гралися на вулицях.
Одного разу до хлопчаків підійшов дорослий дядько і запитав: "Ну як трудові успіхи, юні будівельники?"
А найменший хлопчик підбіг і сказав їх коронну фразу:
"В дуркє всьо пєрєігралось - ми больше так нє строім!"
- Не зрозумів...
- Ну, були двісті років тому люди, що звалися вільні каменярі або франкмасони. Вони будували. І от ми тепер теж будуємо.
- А що значить: "В дуркє всьо пєрєігралось?.."
- А те й значить, що ми від тьоть-ґуйв отримали благословення: "Щоб ви в дурці масонили." А зараз чи то масони перевелися, чи то майстерність в них пропала, але збудували ви дяді-дорослі дурку всім дуркам дурку! Ми діти антійсько-ширванської мафії, наші батьки з'ясовують відносини з дношниками за базари і продбази. Ми не знаємо чи вернуться вони живими чи ні.
- Знаєте як журналіст я вам скажу, що в світі міжнародне становище поліпшується і ваші дані про світову дурку застаріли.
Розгорнувши газету, він став читати:
"27 червня 1986 року. Сьогодні на авіабазі в Кеблавіку (Альтланд) лідери і повноважні представники країн блоку Норд-Вест та Об'єднання держав Народної Демократії підписали угоду про припинення вогню і конвенцію про мораторій на випробування атомної зброї. Після двадцяти чотирьох років Всесвітньої Неоголошеної війни в світі нарешті запанував мир. Також планується відновити роботу Фундації Народів Світу, що не збиралася з часів Кгубанської кризи".
- Дядю, та хіба ж то дурка? То ж був предбанник дурки. Приймальний покій, так би мовити. Наша дурка ще сил не набрала.
- Звідки ви хлопці взялися такі розумні?
- Ми переселенці із зони.
- А Полингород... Тільки, що ви ширванці там робили? Адже атомників серед вас нема, наскільки мені відомо...
- Та ні. Тепер зони різні. В одних Полингородська зона відчуження, а в нас зона анійсько-ширванського конфлікту. Є в Обезах такий край що зветься Арцих або Карабах. Там живуть анійці та ширванці. Живуть дружньо - як кішка з собакою. Спочатку анійці приходять до нас і стріляють по вікнах з рушниць, а потім гуртуються наші і йдуть до анійців палити їм сараї. Ще кричать, що скоро вернуться і спалять хати. Отож від нашої євразійської "дружби народів" ми втекли сюди, до славного міста Данпроп'єровська і потрапили в дурку. Скажіть дорослі дяді, ви постійно говорите нам про світле майбутнє. Невже ви гадаєте, що ми не бачимо: немає його для нас ніякого. Ні світлого, ні темного.
Дядько не зміг підібрати на це ніяких слів і запанувала німа сцена. В цей час на небі з'явились три чорні цятки.
- Гей, Алішере, що там? - спитав один хлопчик іншого, котрий, приставивши долоню до лоба, дивився на ті цятки, що бриніли з сонячної сторони.
- Дракони! - відповів той.
- Що?
- Птеродактилі!
- Не зрозумів...
- Ці, як їх... Дори, от.
- От тепер, дядьку, тікаймо, бо вони в нас і стрельнути можуть.
В повітрі загули великі чорні літаки. Ми кинулись урізнобіч...
Записано зі слів журналіста Сивокореня.
P. S. Неопубліковано. Чорт, а чудовий би вийшов матеріал.
Спеціальний кореспондент Леонід Плахотнюк.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Діти мафії
Діти мафії (з фантастичного роману "Присмерк Євразії")
Кожен час має свій неповторний відтінок. В кожній миті є свій власний шарм. Щось з'являється, щось зникає.
Було колись на тому місці, де зараз автостоянка розташовувались хати з подвір'ями та продуктовий магазин. На торці між парканами протікав невеликий струмочок. Він біг з труби, що виходила з-під дороги і через кілька кроків зникав у іншій щоб вилитись у річку яку десять років тому закували в колектор.
І от на тому місці влітку 1986 року збиралися хлопчаки, що гралися в будівельників. Вони зводили два будиночки зі старих розбитих цеглинок. Складалися стіни і один з хлопчиків кричав:
- Гейдаре! Твій хід!
Виходив хлопчик і розкидував кладку зі словами: "В дуркє всьо пєрєігралось - ми больше так нє строім!"
Потому знов починалось будівництво.
Далі Гейдар кричав:
- Муса! Твій хід!
Другий хлопчик бив ногою і кричав, розкидуючи цеглу:
"В дуркє всьо пєрєігралось - ми больше так нє строім!"
А поруч зводились багатоповерхівки вздовж старого поштового шляху, що в тридцяті роки отримав назву вулиці Братів Неродових.
Тоді вже всі розуміли, що "Золота Доба" вже минула. І хоч в окремі дні небо мало синій колір, немов очі немовляти, більшість днів його вкривали хмари попелу, сажі та диму так що не можна було з певністю сказати день надворі чи ніч.
Час від часу налітали грози, що супроводжувались блискавками й оглушливим громом, виливаючи з неба потоки брудної води...
І були темні довгі ночі (особливо взимку), коли апокаліпсис творився на вулицях. Тоді люди старались сидіти вдома й не виходити назовні доки не розвидніється...
А втім люди старались не думати про погане, живучи і вдаючи ніби не відбувається нічого поганого. Так само вели себе і діти, що гралися на вулицях.
Одного разу до хлопчаків підійшов дорослий дядько і запитав: "Ну як трудові успіхи, юні будівельники?"
А найменший хлопчик підбіг і сказав їх коронну фразу:
"В дуркє всьо пєрєігралось - ми больше так нє строім!"
- Не зрозумів...
- Ну, були двісті років тому люди, що звалися вільні каменярі або франкмасони. Вони будували. І от ми тепер теж будуємо.
- А що значить: "В дуркє всьо пєрєігралось?.."
- А те й значить, що ми від тьоть-ґуйв отримали благословення: "Щоб ви в дурці масонили." А зараз чи то масони перевелися, чи то майстерність в них пропала, але збудували ви дяді-дорослі дурку всім дуркам дурку! Ми діти антійсько-ширванської мафії, наші батьки з'ясовують відносини з дношниками за базари і продбази. Ми не знаємо чи вернуться вони живими чи ні.
- Знаєте як журналіст я вам скажу, що в світі міжнародне становище поліпшується і ваші дані про світову дурку застаріли.
Розгорнувши газету, він став читати:
"27 червня 1986 року. Сьогодні на авіабазі в Кеблавіку (Альтланд) лідери і повноважні представники країн блоку Норд-Вест та Об'єднання держав Народної Демократії підписали угоду про припинення вогню і конвенцію про мораторій на випробування атомної зброї. Після двадцяти чотирьох років Всесвітньої Неоголошеної війни в світі нарешті запанував мир. Також планується відновити роботу Фундації Народів Світу, що не збиралася з часів Кгубанської кризи".
- Дядю, та хіба ж то дурка? То ж був предбанник дурки. Приймальний покій, так би мовити. Наша дурка ще сил не набрала.
- Звідки ви хлопці взялися такі розумні?
- Ми переселенці із зони.
- А Полингород... Тільки, що ви ширванці там робили? Адже атомників серед вас нема, наскільки мені відомо...
- Та ні. Тепер зони різні. В одних Полингородська зона відчуження, а в нас зона анійсько-ширванського конфлікту. Є в Обезах такий край що зветься Арцих або Карабах. Там живуть анійці та ширванці. Живуть дружньо - як кішка з собакою. Спочатку анійці приходять до нас і стріляють по вікнах з рушниць, а потім гуртуються наші і йдуть до анійців палити їм сараї. Ще кричать, що скоро вернуться і спалять хати. Отож від нашої євразійської "дружби народів" ми втекли сюди, до славного міста Данпроп'єровська і потрапили в дурку. Скажіть дорослі дяді, ви постійно говорите нам про світле майбутнє. Невже ви гадаєте, що ми не бачимо: немає його для нас ніякого. Ні світлого, ні темного.
Дядько не зміг підібрати на це ніяких слів і запанувала німа сцена. В цей час на небі з'явились три чорні цятки.
- Гей, Алішере, що там? - спитав один хлопчик іншого, котрий, приставивши долоню до лоба, дивився на ті цятки, що бриніли з сонячної сторони.
- Дракони! - відповів той.
- Що?
- Птеродактилі!
- Не зрозумів...
- Ці, як їх... Дори, от.
- От тепер, дядьку, тікаймо, бо вони в нас і стрельнути можуть.
В повітрі загули великі чорні літаки. Ми кинулись урізнобіч...
Записано зі слів журналіста Сивокореня.
P. S. Неопубліковано. Чорт, а чудовий би вийшов матеріал.
Спеціальний кореспондент Леонід Плахотнюк.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"До восьмидесятої річниці закінчення Другої світової війни "
• Перейти на сторінку •
"Зоряний циган "
• Перейти на сторінку •
"Зоряний циган "
Про публікацію
