Я розповім тобі як виникають заборонені насолоди,
які бажання породжують вежі жаху,
загрозливі ґрати, бліда шаленість,
закам'янілі кулаки уночі,
для вас усіх, навіть бунтуючих,
які можуть жити тільки без мурів.

Захисна броня, списи і кинджали,
годиться все, що нівечить тіло;
ти бажаєш пити цей похітливий напій
або дрімати у розбещуючій воді.
Неважливо;
вони вже виявили твою нечисту душу.

Неважлива невинність, дар, який доля
піднімає нетлінними руками як птицю;
неважлива юність, більші за людські мрії,
шляхетна посмішка, спокій берега перед бурею
порушених правил.

Заборонені насолоди, земні планети,
мармурові руки зі смаком літа,
викинуті з моря сім губок,
металеві квіти, гулкі, як людські груди.

Горда самота, скинені корони,
воля незабута, юності покрови;
Нехтуючий цими плодами, німий,
гидкий, як король, як тінь короля,
плазує покірно,
щоб увірвати клапті життя.

Я не знаю нав'язаних обмежень,
обмежень заліза чи паперу,
випадок змусив відкрити очі на горнє світло,
яке не бачать
безплідні будні, тухлі закони і правила,
щури, руйнуючі пейзажі.

Якщо там простягнути руку,
знайдеш гору, яка забороняє,
непрохідний ліс, який заперечує,
море, яке поглинає бунтуючих підлітків.

Але якщо гнів, обурення, ганьба, смерть,
ікла, жадаючі плоті,
погрожують обрушити свої потоки,
то з іншого боку ви, заборонені насолоди,
бронза гордості, брутальність, яка нічому не заважає,
пропонуєте тайну своїми руками.
Скуштуй те, що не псує ніяка гіркота,
небеса, палаючі нищівними блискавками небеса.

Внизу безіменні манекени,
тіні тіней, страждання, заповіді туману;
іскра цих насолод
засяє у час розплати.
Її спалах може зруйнувати ваш світ.

Luis Cernuda Diré cómo nacisteis
Diré cómo nacisteis, placeres prohibidos,
como nace un deseo sobre torres de espanto,
amenazadores barrotes, hiel descolorida,
noche petrificada a fuerza de puños,
ante todos, incluso el más rebelde,
apto solamente en la vida sin muros.

Corazas infranqueables, lanzas o puñales,
todo es bueno si deforma un cuerpo;
tu deseo es beber esas hojas lascivas
o dormir en ese agua acariciadora.
No importa;
ya declaran tu espíritu impuro.

No importa la pureza, los dones que un destino
levantó hacia las aves con manos imperecederas;
no importa la juventud, sueño más que hombre,
la sonrisa tan noble, playa de seda bajo la tempestad
de un régimen caído.

Placeres prohibidos, planetas terrenales,
miembros de mármol con un sabor de estío,
jugo de esponjas abandonadas por el mar,
flores de hierro, resonantes como el pecho de un hombre.

Soledades altivas, coronas derribadas,
libertades memorables, manto de juventudes;
quien insulta esos frutos, tinieblas en la lengua,
es vil como un rey, como sombra de rey,
arrastrándose a los pies de la tierra
para conseguir un trozo de vida.

No sabía los límites impuestos,
límites de metal o papel,
ya que el azar le hizo abrir los ojos bajo una luz tan alta,
adonde no llegan realidades vacías,
leyes hediondas, códigos, ratas de paisajes derruidos.

Extender entonces la mano
es hallar una montaña que prohíbe,
un bosque impenetrable que niega,
un mar que traga adolescentes rebeldes.

Pero si la ira, el ultraje, el oprobio y la muerte,
ávidos dientes sin carne todavía,
amenazan abriendo sus torrentes,
de otro lado vosotros, placeres prohibidos,
bronce de orgullo, blasfemia que nada precipita,
tendéis en una mano el misterio.
Sabor que ninguna amargura corrompe,
cielos, cielos relampagueantes que aniquilan.

Abajo, estatuas anónimas,
sombras de sombras, miseria, preceptos de niebla;
una chispa de aquellos placeres
brilla en la hora vengativa.
Su fulgor puede destruir vuestro mundo.