Хата стоїть на узвишші, а з подвірʼя відкривається затишний краєвид на сусідні пагорби з такими ж дворами, хатами й парканчиками. Густа роса, легка поволока туману, глухе торохкотіння собачого ланцюга та дзвінке янчання його власника.

А добре, мабуть, було виходити отак зранку, позіхати на порозі, цмулити цигарку чи сьорбати каву. Чи, як у місті – і цигарку, і каву – та й вйо до роботи…

Підходять нові люди, переминаються з ноги на ногу старі. Музиканти грають своєї, а за їхніми спинами туди-сюди валандаються розгублені гуси.

Виходять. Виводять. Виносять. Розбирають реквізит. Кому що – все згідно близькості та відповідно спорідненості.

Дорога повільна, тягуча, встелена каменем, всіяна ямами і… Квітами.

Дзеркало завішане хусткою, що чекала свого часу десятиліттями. Біла, з червоно-зеленим квітковим обрамленням та паперовою наліпкою, на якій кидається в очі 1985. На рік старша...

Позаду кабіни височіє прапор і час від часу за нього чіпляються напівголі гілляки:

– Не пущу! – скрегоче дерево.
– Мені треба, мені дуже треба… – продирається древко.

Тоді на кузов сиплеться листя, що однаково опало б, не сьогодні, то завтра. Хоч би тризуб із флагштоку не збило – то був би поганий знак.

Обабіч дороги стоять спочатку сусіди, потім просто односельчани. Може, колеги, може, якісь родичі, може, знайомі, а, може, й зовсім чужі. Так уже заведено: всі близькі та теперішні йдуть, всі далекі й колишні стоять.

На колінах.

Сухий дідусь із велосипедом, що лежить поруч на пожовклій траві. Жінка з немовлям на руках та відставленою вбік сумкою. Бабуся хапається однією рукою за палицю, а другою за хвіртку. Біля роздовбаного корча військовослужбовці, що везли військовозобов’язаного. І пасажир їхній серед них, так само на колінах. То от ти який, життєвий цикл військового…

Праворуч пропливає школа. Перші класи, другі, далі за зростанням. Світлі похилені голови, білі колготи, нове взуття. Їм так просто і так звично на колінах. Уроки тривають, тож через якусь хвилину вони підведуться й побіжать за парти, на легких ногах перестрибуючи квіти, що забились під бордюр ще з попереднього живого коридору.

Кілька голів та заступників голів оголошують промови. Пластмасові та завчені, з тих, у яких міняються лиш імена і дати, зате одні й ті самі епітети. Це називається траурний мітинг. Цікавий термін, ємкий…

Транзитом через церкву, де теж усе давно вже завчено й так само міняються лиш імена.

Матір треться об портрет, як голодне кошеня об ногу. Дружина тримається за сина як за останню опору. Аж кісточки на пальцях біліють. А зіщулений худорлявий син, якому все життя казали, ніби мужчини не плачуть, просто тримається. Навіть коли спеціально навчені люди уміло тиснуть на сльозу. Ті, що виглядають як жінки, а співають як баби. Про сиру землю, сліди, що вростуть у траву, та інші похмурі перспективи осяжного майбутнього.

Стараєшся не думати про всі ці особисті драми. Про цю матір, цю дружину, цього сина і цих близьких. Натомість смакуєш з усіх боків думку, ніби в якійсь там Індії з цього всього роблять свято. З, як і належить, сміхом та піснями. Не дурні ж люди, щось же вони собі знають? Ще думаєш про космос. Про те, що все це так дрібно у масштабах його розмірів та часу. І про те, що рідним людям іноді щастить бути й рідними душами. Тоді взагалі нема за що перейматись. Іще зустрінуться. І в наступних світах, і в наступних життях. Щоразу зустрічатимуться, поки світ цей стоїть і над ним світять зорі. Тож навіщо усе це?

Тим часом фініш. Горбочки, граніти, хрести. І тут все те ж – епітети ті самі, міняються лиш імена.

Вивантажують. Ставлять. Згортають. Вручають. Троє військових відходять убік, стають межи горбочків і звідти лунає делікатне клацання запальнички – ще є час. Ще трохи є. А коли закінчується й він – гримлять три залпи. Глухо гупає земля й люди тонкими чорними цівками просочуються до виходу.

Матір голосить за дитиною, але це інша матір. Течія викинула її до того самого горбочка, де початок і кінець сходяться вже у неї.

Музиканти в автобусі передають калачі й домовляються про завтрашнє. Вічна пам’ять вічною пам’яттю, але й многая літа ніхто не відміняв.


20.10.2025.