Мене вбивали все життя –
сни, в яких я так блукаю.
Кошмари дивного буття,
яких я знать не знаю.

Її величність «Смертна Кара» –
могутність всіх кошмарних снів.
Її краса незрівняна із світом,
пророчиця усіх людських подій.

Кошмари сняться ген щоночі,
вмираю я у каятті.
Сказати серце вже не може,
яка це мука у житті.

Чорні силуети там в пітьмі,
які зовуть мене з собою.
І наче тягне десь туди,
за чорно-сірою пітьмою.

Та знов її величність Кара

«Що заблукав не гоже знов?
Ти знову сам по цій дорозі?»
І погляд пробиває тишину.
Її уста злились в одну.

Ми край дороги разом йшли,
про щось тихенько бормотали.
Її рука вела туди, де світло світить –
там, вгорі.

«А знаєте, всі кажуть, що ви зла,
що проклинаєте усе на світі.
Що лиш ваш погляд звідкіля,
і світ стає темніше світла»

І погляди звелись в одне

«Я лиш блукаю у пітьмі,
нікому зла я не бажала.
Я хочу лиш, хоч краєм ока,
побачити світ сонця, білий цвіт»

«Чому?.. Чому ви скуті тут в пітьмі?»
Гарячими, великими цепами.
І ллють дощі.
І день, як ніч, і все застане.

Вона пустила мою руку.
Сльозами глянула в пітьму.
«Прощай, нажаль часу немає»
І пилом обернулась в темноту.

6.XII.2023