Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.24
05:30
Плач, бейбі
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
2026.02.23
23:31
У ЛЮТОГО знайшлась відрада,
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
2026.02.23
21:19
Чи матюкаюсь я? Так, але нині рідше, а ось в старі часи ого-го! Згадав, дай, думаю, в кілька слів про красивий матючок...
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
2026.02.23
17:04
Уперто нас минає брудершафт.
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
2026.02.23
16:41
Над рікою, що зветься Турбота
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
2026.02.23
16:20
Пішов за обрій січень кришталевий,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
2026.02.23
15:16
Ми власної історії народ
і незалежні від сусід і сказу
на тлі невиліковної прокази
скажених іродів та воєвод,
а також від протекції заброд
і від комуністичної зарази.
Нехай під ними вигорить земля
і що би не стояло на заваді –
і незалежні від сусід і сказу
на тлі невиліковної прокази
скажених іродів та воєвод,
а також від протекції заброд
і від комуністичної зарази.
Нехай під ними вигорить земля
і що би не стояло на заваді –
2026.02.23
13:58
Зима тримає небо у полоні,
Затиснувши у крижані лещата.
Ще сплять сади, ще інею багато.
Загублено тепло в німій короні.
Та сонце вже затримує в долоні
Цнотливі промені, що бавлять очі.
І хоч морозна віхола шепоче,
Затиснувши у крижані лещата.
Ще сплять сади, ще інею багато.
Загублено тепло в німій короні.
Та сонце вже затримує в долоні
Цнотливі промені, що бавлять очі.
І хоч морозна віхола шепоче,
2026.02.23
12:23
Частину серця, зіроньку душі
Лишаю там, де небо у ковші —
Між горами. Де димчасті мережки
Вбирають гори не в хустки, в сережки.
І зіглядаються зеленолицьо
Красуні-гори до гнізда орлиці.
Шепочуть буки: не минеш розлуки.
Смереки кажуть, що вже осінь
Лишаю там, де небо у ковші —
Між горами. Де димчасті мережки
Вбирають гори не в хустки, в сережки.
І зіглядаються зеленолицьо
Красуні-гори до гнізда орлиці.
Шепочуть буки: не минеш розлуки.
Смереки кажуть, що вже осінь
2026.02.23
11:27
Я вийду на майдан, на велелюдний простір,
На людський суд і глум, на торжище століть.
Я покладу, як неповторний промінь,
Свої думки й страхи, як спалахи квилінь.
Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
Нехай стинає кат що хоче, а проте
Не
На людський суд і глум, на торжище століть.
Я покладу, як неповторний промінь,
Свої думки й страхи, як спалахи квилінь.
Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
Нехай стинає кат що хоче, а проте
Не
2026.02.23
10:16
І
Весна розпочинається з калюж,
а далі... все в руці ентузіаста –
і проліски, і витинанки рясту,
але насправді хочемо чимдуж
оновлення осиротілих душ
у дусі правоти Екклезіаста.
Весна розпочинається з калюж,
а далі... все в руці ентузіаста –
і проліски, і витинанки рясту,
але насправді хочемо чимдуж
оновлення осиротілих душ
у дусі правоти Екклезіаста.
2026.02.23
07:30
Не знаю я шипи взялись відкіль.
І слово - чи зродилося у терні?
У закутках душі, де хмуро й темно,
Призначення і смак втрачає сіль.
То ж вибач. Не тримаючи образ
Зламати колючки і легко й просто.
І благодать Великоднього посту
І слово - чи зродилося у терні?
У закутках душі, де хмуро й темно,
Призначення і смак втрачає сіль.
То ж вибач. Не тримаючи образ
Зламати колючки і легко й просто.
І благодать Великоднього посту
2026.02.23
05:30
Це ж так треба любить Україну,
Щоб її лише слухати спів,
У якому то крик журавлиний,
То задумливий шерхіт лугів.
Це ж так треба любить Україну,
Що б вона лиш приходила в сни
На які я чекаю щоднини,
Як узимку на з'яву весни.
Щоб її лише слухати спів,
У якому то крик журавлиний,
То задумливий шерхіт лугів.
Це ж так треба любить Україну,
Що б вона лиш приходила в сни
На які я чекаю щоднини,
Як узимку на з'яву весни.
2026.02.22
21:14
Хлюпоче дощ і вітер дзенька.
Стою, укутаний плащем.
Безлюдна площа. Лиш одненька
танцює жінка під дощем.
Прилипла суконька до тіла,
злітають коси раз у раз,
і їй нема до того діла,
Стою, укутаний плащем.
Безлюдна площа. Лиш одненька
танцює жінка під дощем.
Прилипла суконька до тіла,
злітають коси раз у раз,
і їй нема до того діла,
2026.02.22
21:00
Сполоханий ранок давно від’ятрів
і землю розбурхав схололу,
і хмари ковзнули в обійми вітрів
й дощем полилися додолу.
Околицю вкрила густа пелена,
тьмяніють будинків зіниці,
і грім торохтить, і небес далина
і землю розбурхав схололу,
і хмари ковзнули в обійми вітрів
й дощем полилися додолу.
Околицю вкрила густа пелена,
тьмяніють будинків зіниці,
і грім торохтить, і небес далина
2026.02.22
15:39
Мільярди років крутиться Земля.
На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нічия Муза (1969) /
Публіцистика
Принцип Аристида
Жила в Афінах одна хороша людина, причому, як не дивно, з числа представників влади, а якщо вже зовсім точно - правитель і полководець. Звали його Аристид, на прізвисько Справедливий. Тому що був він... насправді справедливим.
І ось вам приклад.
Одного разу йшов він вулицею рідного міста, а діло було якраз у період голосування, коли жителі вирішували, який політик гідний залишитися на своєму місці, а кого треба прогнати (демократія, що поробиш!).
Причому свою думку вони висловлювали досить своєрідно: розбивали на центральній площі амфори, кожен брав черепок і видряпував на ньому ім'я того, кого він не хоче більше бачити біля керма влади.
А оскільки черепок цей грецькою називається ὄστρᾰκον, усю цю процедуру нарекли словом "остракізм".
Так вот, зустрівся Аристиду якийсь представник нижчих верств суспільства, який мав право голосувати, але ось біда - був безграмотним, а тому попросив благородного чоловіка допомогти йому, написати на черепку потрібне ім'я.
- А кого писати? - запитав Аристид. - Чиє ім'я?
- Та напиши "Аристид", - сказав перехожий.
- А що такого поганого зробив тобі цей чоловік, якщо ти хочеш, щоб його прогнали з посади?
- Та задовбав він! Тільки й чуєш про нього: "Арістід Справедливий, Арістід чесний, Арістід розумний!" Скільки можна? Набридло слухати, який він хороший! Аж нудить!
иПочувши це, представник законної влади нічого не став говорити, а просто надряпав на остраконі своє ім'я, віддав його тому, хто голосував, і пішов далі.
Він зробив це, знаючи що цей черепок, можливо, стане 6000-м, і саме через нього народ вкаже йому на двері, тобто засудить його до вигнання (що в підсумку і сталося).
ПРИНЦИП АРІСТІДА полягає в тому, що надто хороших (розумних, чесних, справедливих, талановитих, ініціативних) народ загалом не надто шанує і, м'яко кажучи, просто недолюблює і прагне їх позбутися. Тому що такі люди, порівняно із середньостатистичним громадянином, надто позитивні, а отже, йому підсвідомо неприємно віддавати свій голос за таких ось "непорочних святош".
Краще замість них прийдуть свої, ті що володіють набором тих самих вад, як у всіх! Ми ціх зрозуміємо і пробачимо. А не будемо ставити над собою того, хто всім своїм виглядом нагадуватиме нам про нашу ущербність...
Січень 2026 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Принцип Аристида
Жила в Афінах одна хороша людина, причому, як не дивно, з числа представників влади, а якщо вже зовсім точно - правитель і полководець. Звали його Аристид, на прізвисько Справедливий. Тому що був він... насправді справедливим. І ось вам приклад.
Одного разу йшов він вулицею рідного міста, а діло було якраз у період голосування, коли жителі вирішували, який політик гідний залишитися на своєму місці, а кого треба прогнати (демократія, що поробиш!).
Причому свою думку вони висловлювали досить своєрідно: розбивали на центральній площі амфори, кожен брав черепок і видряпував на ньому ім'я того, кого він не хоче більше бачити біля керма влади.
А оскільки черепок цей грецькою називається ὄστρᾰκον, усю цю процедуру нарекли словом "остракізм".
Так вот, зустрівся Аристиду якийсь представник нижчих верств суспільства, який мав право голосувати, але ось біда - був безграмотним, а тому попросив благородного чоловіка допомогти йому, написати на черепку потрібне ім'я.
- А кого писати? - запитав Аристид. - Чиє ім'я?
- Та напиши "Аристид", - сказав перехожий.
- А що такого поганого зробив тобі цей чоловік, якщо ти хочеш, щоб його прогнали з посади?
- Та задовбав він! Тільки й чуєш про нього: "Арістід Справедливий, Арістід чесний, Арістід розумний!" Скільки можна? Набридло слухати, який він хороший! Аж нудить!
иПочувши це, представник законної влади нічого не став говорити, а просто надряпав на остраконі своє ім'я, віддав його тому, хто голосував, і пішов далі.
Він зробив це, знаючи що цей черепок, можливо, стане 6000-м, і саме через нього народ вкаже йому на двері, тобто засудить його до вигнання (що в підсумку і сталося).
ПРИНЦИП АРІСТІДА полягає в тому, що надто хороших (розумних, чесних, справедливих, талановитих, ініціативних) народ загалом не надто шанує і, м'яко кажучи, просто недолюблює і прагне їх позбутися. Тому що такі люди, порівняно із середньостатистичним громадянином, надто позитивні, а отже, йому підсвідомо неприємно віддавати свій голос за таких ось "непорочних святош".
Краще замість них прийдуть свої, ті що володіють набором тих самих вад, як у всіх! Ми ціх зрозуміємо і пробачимо. А не будемо ставити над собою того, хто всім своїм виглядом нагадуватиме нам про нашу ущербність...
Січень 2026 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
