Жоден запис не відображає насильницьке розв’язання 60-х так, як «Let It Bleed». Альбом з’явився як раз перед хаосом і насильством на Альтамонті, і його помпезний морок віддзеркалює той хаос, який чекав на музикантів за дверима студії. «Gimme Shelter» досі звучить як ритмізований апокаліпсис; «You Can’t Always Get What You Want» сприймається, як цинічна епітафія. Stones не проповідували peace – вони писали свої репортажі посеред катастрофи (BBC).
Випущений 28 листопада 1969 року лейблом London Records у Сполучених Штатах і 5 грудня 1969 року – Decca Records у Великобританії, під час американського туру групи 1969 року, цей альбом є наступною серією «Злидарського Бенкету» («Beggars Banquet» 1968) і, як і попередній альбом, повертає слухача до блюзовішого підходу групи, який сягнув апофеозу в періоді «Aftermath» (1966). Звучання альбому додатково спирається на вплив ґоспелу, кантрі-блюзу та кантрі-року.
Сам альбом було записано в період сум’яття; Браян Джонс, засновник та первісний лідер групи, ставав дедалі ненадійнішим у студії через вживання важких наркотиків, і під час більшості сесій запису був або відсутнім узагалі, або настільки недієздатним, що не міг забезпечити якогось значного внеску. Його звільнили посеред сесій запису альбому, і замінили Міком Тейлором. Джонс залишив свій слід лише у двох піснях, граючи на допоміжних інструментах, і помер протягом місяця після звільнення.
Тейлор був найнятий після завершення основного запису більшості доріжок і з’являється у двох піснях, після запису декількох гітарних овердабів. Отже, Кейт Річардс був єдиним гітаристом групи під час більшості сесій, відповідаючи майже за всі ритм- та соло-партії гітар. Інші музиканти Стоунз (вокаліст Мік Джеґґер, басист Білл Ваймен та барабанщик Чарлі Воттс) беруть участь майже в усіх піснях, перкусіоніст Джимі Міллер (який також продюсував альбом), клавішники Нікі Гопкінс, Ел Купер і Йен Стюарт (учасник ранішого складу групи), окрім того, запрошені музиканти, включно з Раем Кудером. Альбом сягнув позицій у топ-10 на кількох ринках, включаючи перше місце у Великій Британії та третє місце у США. Хоча з альбому не було випущено жодного хіт-синглу, багато його пісень стали основними на концертних виступах The Rolling Stones та на рок-радіостанціях, зокрема «Gimme Shelter» та «You Can’t Always Get What You Want», обидві часто з’являються у списках найкращих пісень усіх часів. Альбом посів 40 місце у третьому виданні списку «1000 найкращих альбомів усіх часів»» Коліна Ларкіна (2000). У 2005 році альбом було включено до Зали слави Grammy, також він входить до різних версій списку «500 найкращих альбомів усіх часів» журналу Rolling Stone.
Хоча The Rolling Stones почали запис пісні «You Can’t Always Get What You Want» у листопаді 1968 року, ще до випуску попереднього альбому «Beggars Banquet», запис самого альбому «Let It Bleed» по-справжньому розпочався в лютому 1969 року і тривав (із перервами) до початку листопада. Браян Джонс, оригінальний лідер і засновник групи, під час запису двох попередніх альбомів ставав дедалі більш відстороненим від роботи групи. Хоча він був присутній у студії, він часто був надто інтоксикованим, щоби привносити більш-менш значущі інструментальні партії, після аварії на мотоциклі у травні 1969 року так само пропустив кілька сесій запису під час лікування. Надзвичайно талановитий мультиінструменталіст, Джонс раніше домінував на гітарі, утворюючи невід’ємну складову двогітарного звучання, яке було центровим для «хімії групи». Його було звільнено під час запису альбому «Let It Bleed», і перформанс його збережено лише на двох треках: гра на цитрі в «You Got the Silver» та на перкусії у «Midnight Rambler». За місяць по тім, Джонс був знайдений мертвим на дні басейну в придбаному ним маєтку. У звіті судмедексперта зазначалося, що це було утоплення, пізніше переоформлене на «смерть у результаті необережності».
Як і в попередньому альбомі, більшість гітарного звучання було записане замість нього іншим гітаристом групи, Кейтом Річардсом, під час основного періоду роботи над альбомом. Заміну Джонса, Міка Тейлора, можна почути лише на двох треках – «Country Honk» та «Live with Me», він також виконав деякі овердаби під час сесій в Лондонській Olympic Studios у травні 1969 року. Авжеж, це його гітара звучить у «Honky Tonk Women», окремому синглі, записаному під час сесій «Let It Bleed».
Кейт Річардс вперше виконав сольний головний вокал на записах The Rolling Stones у пісні «You Got the Silver», раніше він переважно співав гармонії та бек-вокал разом із головним вокалістом Міком Джеґґером, як-от у пісні «Connection», чи ділив чергування головного вокалу з Джеґґером у частинах пісень «Something Happened to Me Yesterday» та «Salt of the Earth». Додаткові вокали було виконано London Bach Choir у пісні «You Can’t Always Get What You Want». Однак, пізніше хор дистанціювався від свого внеску, посилаючись на те, що автор Стівен Девіс іменував це все «безжальним наркотичним антуражем». Басист Білл Ваймен був присутній на кожному треку, окрім двох, де на бас-гітарі грав Кейт Річардс. Барабанщик Чарлі Воттс барабанить на всіх доріжках альбому, окрім «You Can’t Always Get What You Want», де він мав труднощі з досягненням бажаного ритму, тож його замінив продюсер Джимі Міллер.
Альбом «Let It Bleed» спочатку планувався до випуску у липні 1969 року. Хоча сингл «Honky Tonk Women» вийшов того ж місяця, вихід самого альбому був затримано, але врешті-решт його було видано у грудні 1969 року після завершення туру групи по США. Більша частина музичного матеріалу альбому записувалася на студії Olympic Studios у Лондоні, додаткова робота проводилася в студії Elektra Sound Recorders у Лос-Анджелесі, Каліфорнія, у той час як The Rolling Stones готувалися до туру. Доповнення, записані в Лос-Анджелесі, включали овердаби гостей-музикантів Меррі Клейтон (бек-вокал на «Gimme Shelter»), Байрона Берлайна (скрипка до «Country Honk») та Боббі Кейса і Леона Рассела (у «Live with Me»).


Sunset Blvd. Records
https://www.facebook.com/sunsetblvdrecords/posts/pfbid0EoBAzmNXunhsGRuJZLYxzJYMt8ehzpSsxXXWeUPi2Kx9AMYRbd7vbHjoC19RKA1Al




Обкладинка альбому The Rolling Stones «Let It Bleed» (1969), створена Робертом Браунджоном, зображує сюрреалістичну скульптуру з тонармом програвача, на якому програється сам альбом, на шпинделі складені одне на одне: кіноплівка, годинник, піца, шина та яскравий торт від Делії Сміт із мініатюрними фігурками музикантів групи, натякаючи на оригінальну назву альбому «Automatic Changer». Зворотна сторона показує ту саму скульптуру в безладі, із розкиданими фігурками учасників, окрім Кейта Річардса, символізуючи хаос та турбулентність епохи.

Актуальна тема, нормальний виступ.
Я звертався і до інших джерел. Було цікаво подивитись, як воно там на сцені з усією групою. Keith Richards як колоритний виконавець, зокрема. Він мені, до речі, практично як Joe Walsh в "Eagles", теж виразний учасник, з усіма разом, але він більш примітнийю і теж упродовж усього часу існування цієї групи.

З Вашим текстом теж ознайомився. Синонімів недостатньо і мені знайомих, от і вдовольнився повтором "lean on", наданим у перекладі. Може, пошукаю ще.

Назва, яку Ви використали перекладеною, мені почулась як "халяльна кров". Це, певно, моя проблема як споживача халяльних страв іншого порядку (ковбаси тощо). Моя прив'язаність до культури харчування – що вдієш.

Подяка, дата, підпис.

P.S. Статтю почитаю пізніше, дякую.

Дякую, дуже цікаво, особливо, творчий переклад.
Та ще атмосфера групи - в центрі торнадо.