Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.14
13:19
Прибрали ялинку з центральної площі.
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
2026.07.14
13:08
По ограді плющ плететься,
Свічка воскова чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Сльози скрапують рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Свічка воскова чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Сльози скрапують рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
2026.07.14
11:10
СПАЛАХ ЧЕТВЕРТИЙ. КОРОНА З ПОПЕЛУ. ПРОКЛЯТТЯ.
Голос Бояна впав до ледве чутного, тремтливого шепоту. Старий заплющив очі, наче намагався закритися від картини, яка досі палила його душу вогнем.
***
– Ти підн
2026.07.14
10:52
видихнутий цигарковий дим
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
2026.07.14
07:25
У просторім помешканні
Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
2026.07.14
03:23
Я сподіваюсь, у вас ніколи більше не виникне подібна можливість. Але знати про неї надалі доцільно та смішно.
На ту мить Україна збиралася в державний кулак, і ми двоє, шниривши на Хрещатику-26, вирішили від балди найнятися ще й перекладачами в Міністер
2026.07.13
19:08
І історію і сучасність підганяють одне під одного.
Декому у Варшаві знову закортіло у Варшавський договір. А заодно й під московське сідло.
Гонор може перекладатися як «честь», «гідність». Але може також як «пиха» чи «чванство». Вибір за паньством.
2026.07.13
17:09
те "я" - останнє в зграї літер
на небо квоти обміліле дно
нанизуй музику на вітер
цей сніжно-білий сонм тремтливих нот
те "я" - у слові поминальнім
і глобус для фанатів крутизни
коли відходиш то принаймні
на небо квоти обміліле дно
нанизуй музику на вітер
цей сніжно-білий сонм тремтливих нот
те "я" - у слові поминальнім
і глобус для фанатів крутизни
коли відходиш то принаймні
2026.07.13
15:04
Дивлячись у вікна
Як дощить оцей
Дивлячись у вікна на, на
Так ніби навколо
Лиш тільки дощ, про все
Мов що знапастило мене, знаєш
Якби на мені от, ядро & цеп
Так! Ей! Знаєш, є думки
Як дощить оцей
Дивлячись у вікна на, на
Так ніби навколо
Лиш тільки дощ, про все
Мов що знапастило мене, знаєш
Якби на мені от, ядро & цеп
Так! Ей! Знаєш, є думки
2026.07.13
14:41
Таємний кут у скалках скла
Ховає в сон чужі страхи.
Тут все разом - зола й смола
І день і ніч, вовки й птахи.
Добро і зло - чужі світи!
Таємний кут між маяття.
Спочинь і ти на самоті,
Ховає в сон чужі страхи.
Тут все разом - зола й смола
І день і ніч, вовки й птахи.
Добро і зло - чужі світи!
Таємний кут між маяття.
Спочинь і ти на самоті,
2026.07.13
14:28
Скинувши зажуру із чола,
Дочекавшись слушної нагоди,
Врешті-решт зустрілись, узяла
Трохи коньячку і бутербродів.
Як давно не бачились. З-під вій
Очі ніжні, мов черемха біла.
Бачиш, як завчасно, любий мій,
Дочекавшись слушної нагоди,
Врешті-решт зустрілись, узяла
Трохи коньячку і бутербродів.
Як давно не бачились. З-під вій
Очі ніжні, мов черемха біла.
Бачиш, як завчасно, любий мій,
2026.07.13
14:04
Як у коханні щось не йдеться,
Почуй його в гебрайській мові,
Відчуєш силу, бо ж на кохам
Вкраїнське слово озоветься.
А як в наснагу сила виросте,
То й до кохання шлях вкоротиться,
І ти зневіри так уникнеш,
Що не одного з глузду зводила.
Почуй його в гебрайській мові,
Відчуєш силу, бо ж на кохам
Вкраїнське слово озоветься.
А як в наснагу сила виросте,
То й до кохання шлях вкоротиться,
І ти зневіри так уникнеш,
Що не одного з глузду зводила.
2026.07.13
13:35
Мороз тривожний покриває розум,
Зігравши в лісі тужну "Лакримозу".
Він відчуває, ніби звір, загрозу
З минулого сумного паровоза.
Думки укрились льодом, наче плесо,
На втіху і розраду злого плебсу.
На нім впаде невинна поетеса
Зігравши в лісі тужну "Лакримозу".
Він відчуває, ніби звір, загрозу
З минулого сумного паровоза.
Думки укрились льодом, наче плесо,
На втіху і розраду злого плебсу.
На нім впаде невинна поетеса
2026.07.13
11:10
сів і віршик написав
чом би і не віршик
утомившись від вистав
їй же бо незгірших
потуравши тим і тим
лагідним і щирим
сяйнооким і сліпим
у бедламі віри
чом би і не віршик
утомившись від вистав
їй же бо незгірших
потуравши тим і тим
лагідним і щирим
сяйнооким і сліпим
у бедламі віри
2026.07.13
10:45
СПАЛАХ ТРЕТІЙ. СВІТЛО І ТІНІ СЕКЕШФЕГЕРВАРА
Розспівний шепіт Бояна завис у густому від видінь минулого повітрі на півслові… Його долоні, що гріли ступні Анастасії, злегка здригнулися. Він підвів голову, подивився на вузьке вікно-бійницю вгорі тьмяної ке
2026.07.13
09:31
Таксопарку міського шофер
Пішоходом працює тепер.
Залишкове пальне
Він продасть і гульне,
Як і всякий місцевий шофер.
А товариш його на «Рено»
Перевозить усяке майно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Пішоходом працює тепер.
Залишкове пальне
Він продасть і гульне,
Як і всякий місцевий шофер.
А товариш його на «Рено»
Перевозить усяке майно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Павло Інкаєв (2008) /
Поеми
Острог
Стоїть Острог – мов витязь кам’яний,
і не боїться духу злого між вітрами.
Тут крок історії – глибокий і ясний –
лунає дзвонами у даль монастирями.
Немов Гомер над хвилями століть
співа про славу роду непохитну.
Із Іліади Ахіллес над мурами стоїть
розповідаючи сутність історичну.
Острозький замок – мов Іліон новий,
тримає час у камені і в слові.
А дух борців – незламний, бойовий –
живе у правді, честі і любові.
І крізь віки, немов вогонь в імлі,
горить Острог – свіча на цій землі.
ІІ
Крізь бурі часу, наче Одіссей –
вертався дух до отчого порогу.
І чувся крок героїчних людей –
синів землі, обраних на дорогу.
То Мурована вежа – твердиня давніх днів,
де грім литовський з шаблею лунав;
де княжий рід у славі і в броні
свою державну гідність гартував.
О Костянтин, що небо підійняв,
тримає пам'ять мур її суворий;
Він саме тут історію писав
про подвиги честі й лицарські простори.
І так стоїть святий Острог,
він крізь віка іде до перемог.
IІІ
Від коренів, що в ґрунті глибини –
постав могутній рід, немов із міфу;
Їх слава – наче співи давнини,
що линуть в обрій сонячного ритму.
Був Федір-князь Острозький – мов Ахілл,
і Костянтин – Меркурій у крилатому шоломі.
За ним Василь-Костянтин Острогові волів
створити Академію в великому просторі.
І в їхніх діях – еллінський закон:
взаємність, ксенія, і віра понад силу.
Їх родовід – немов святий канон,
що оберіг народну жилу.
І досі в серці кожного із нас
їх непохитний оживає глас.
ІV
Тут мудрість, наче Афіни срібний щит
сія в скрижалях давнього писання.
Острозька Академія – це заповіт,
де слово стало світлом і пізнанням.
Немов Парнас – здійнявся дух наук,
і музи кличуть юні покоління.
Тут книга – меч, а істина – як лук,
що стріли шле у темряву сумління.
Острозька Біблія – як дар Богів,
мов Зевсів грім у темряві безодні,
що кличе серце з-поміж тисяч слів
до світла віри із самої сподні.
І, мов Афіна з храму на скалі,
стоїть Острог у сяйві на землі.
V
А слово і повчання віри,
у душу пущене стрілою, –
запалює в серцях пориви
стояти правдою горою.
Не в тлінній славі є звитяга,
не в золоті її основа –
вона проста, немов відвага,
у честь народу і у слово.
Вона веде крізь час суворий,
крізь бурі долі і негоди,
щоб дух лишався непоборний
у вірі, гідності й свободі.
І в честі й славії могутній
стоїть Острог наш незабутній.
VI
Стоїш ти, місто, в сонячній красі,
і досі сяєш світлом усіма віками.
Й незабутні твої слані королі
будуть оспівуватися піснями.
Остроже мій, колиско, світло слави,
процвітай любов’ю до своїх дітей.
Розцвітай, мов дивний цвіт агави,
наукою й багатством всіх ідей.
Мов Олімпійська твердь над давнім світом –
Ти підіймаєш дух до небокраю.
І хай століття линуть швидкоплинно –
Ти будеш вічним у моєму краї.
І поки сонце сходить над Дніпром,
житиме Острог – крилатим орлом.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Острог
цикл сонетів
І
Стоїть Острог – мов витязь кам’яний,
і не боїться духу злого між вітрами.
Тут крок історії – глибокий і ясний –
лунає дзвонами у даль монастирями.
Немов Гомер над хвилями століть
співа про славу роду непохитну.
Із Іліади Ахіллес над мурами стоїть
розповідаючи сутність історичну.
Острозький замок – мов Іліон новий,
тримає час у камені і в слові.
А дух борців – незламний, бойовий –
живе у правді, честі і любові.
І крізь віки, немов вогонь в імлі,
горить Острог – свіча на цій землі.
ІІ
Крізь бурі часу, наче Одіссей –
вертався дух до отчого порогу.
І чувся крок героїчних людей –
синів землі, обраних на дорогу.
То Мурована вежа – твердиня давніх днів,
де грім литовський з шаблею лунав;
де княжий рід у славі і в броні
свою державну гідність гартував.
О Костянтин, що небо підійняв,
тримає пам'ять мур її суворий;
Він саме тут історію писав
про подвиги честі й лицарські простори.
І так стоїть святий Острог,
він крізь віка іде до перемог.
IІІ
Від коренів, що в ґрунті глибини –
постав могутній рід, немов із міфу;
Їх слава – наче співи давнини,
що линуть в обрій сонячного ритму.
Був Федір-князь Острозький – мов Ахілл,
і Костянтин – Меркурій у крилатому шоломі.
За ним Василь-Костянтин Острогові волів
створити Академію в великому просторі.
І в їхніх діях – еллінський закон:
взаємність, ксенія, і віра понад силу.
Їх родовід – немов святий канон,
що оберіг народну жилу.
І досі в серці кожного із нас
їх непохитний оживає глас.
ІV
Тут мудрість, наче Афіни срібний щит
сія в скрижалях давнього писання.
Острозька Академія – це заповіт,
де слово стало світлом і пізнанням.
Немов Парнас – здійнявся дух наук,
і музи кличуть юні покоління.
Тут книга – меч, а істина – як лук,
що стріли шле у темряву сумління.
Острозька Біблія – як дар Богів,
мов Зевсів грім у темряві безодні,
що кличе серце з-поміж тисяч слів
до світла віри із самої сподні.
І, мов Афіна з храму на скалі,
стоїть Острог у сяйві на землі.
V
А слово і повчання віри,
у душу пущене стрілою, –
запалює в серцях пориви
стояти правдою горою.
Не в тлінній славі є звитяга,
не в золоті її основа –
вона проста, немов відвага,
у честь народу і у слово.
Вона веде крізь час суворий,
крізь бурі долі і негоди,
щоб дух лишався непоборний
у вірі, гідності й свободі.
І в честі й славії могутній
стоїть Острог наш незабутній.
VI
Стоїш ти, місто, в сонячній красі,
і досі сяєш світлом усіма віками.
Й незабутні твої слані королі
будуть оспівуватися піснями.
Остроже мій, колиско, світло слави,
процвітай любов’ю до своїх дітей.
Розцвітай, мов дивний цвіт агави,
наукою й багатством всіх ідей.
Мов Олімпійська твердь над давнім світом –
Ти підіймаєш дух до небокраю.
І хай століття линуть швидкоплинно –
Ти будеш вічним у моєму краї.
І поки сонце сходить над Дніпром,
житиме Острог – крилатим орлом.
присвячується величному місту Острог
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
