цикл сонетів

І
Стоїть Острог – мов витязь кам’яний,
і не боїться духу злого між вітрами.
Тут крок історії – глибокий і ясний –
лунає дзвонами у даль монастирями.

Немов Гомер над хвилями століть
співа про славу роду непохитну.
Із Іліади Ахіллес над мурами стоїть
розповідаючи сутність історичну.

Острозький замок – мов Іліон новий,
тримає час у камені і в слові.
А дух борців – незламний, бойовий –
живе у правді, честі і любові.

І крізь віки, немов вогонь в імлі,
горить Острог – свіча на цій землі.

ІІ
Крізь бурі часу, наче Одіссей –
вертався дух до отчого порогу.
І чувся крок героїчних людей –
синів землі, обраних на дорогу.

То Мурована вежа – твердиня давніх днів,
де грім литовський з шаблею лунав;
де княжий рід у славі і в броні
свою державну гідність гартував.

О Костянтин, що небо підійняв,
тримає пам'ять мур її суворий;
Він саме тут історію писав
про подвиги честі й лицарські простори.

І так стоїть святий Острог,
він крізь віка іде до перемог.

IІІ
Від коренів, що в ґрунті глибини –
постав могутній рід, немов із міфу;
Їх слава – наче співи давнини,
що линуть в обрій сонячного ритму.

Був Федір-князь Острозький – мов Ахілл,
і Костянтин – Меркурій у крилатому шоломі.
За ним Василь-Костянтин Острогові волів
створити Академію в великому просторі.

І в їхніх діях – еллінський закон:
взаємність, ксенія, і віра понад силу.
Їх родовід – немов святий канон,
що оберіг народну жилу.

І досі в серці кожного із нас
їх непохитний оживає глас.

ІV
Тут мудрість, наче Афіни срібний щит
сія в скрижалях давнього писання.
Острозька Академія – це заповіт,
де слово стало світлом і пізнанням.

Немов Парнас – здійнявся дух наук,
і музи кличуть юні покоління.
Тут книга – меч, а істина – як лук,
що стріли шле у темряву сумління.

Острозька Біблія – як дар Богів,
мов Зевсів грім у темряві безодні,
що кличе серце з-поміж тисяч слів
до світла віри із самої сподні.

І, мов Афіна з храму на скалі,
стоїть Острог у сяйві на землі.

V
А слово і повчання віри,
у душу пущене стрілою, –
запалює в серцях пориви
стояти правдою горою.

Не в тлінній славі є звитяга,
не в золоті її основа –
вона проста, немов відвага,
у честь народу і у слово.

Вона веде крізь час суворий,
крізь бурі долі і негоди,
щоб дух лишався непоборний
у вірі, гідності й свободі.

І в честі й славії могутній
стоїть Острог наш незабутній.

VI
Стоїш ти, місто, в сонячній красі,
і досі сяєш світлом усіма віками.
Й незабутні твої слані королі
будуть оспівуватися піснями.

Остроже мій, колиско, світло слави,
процвітай любов’ю до своїх дітей.
Розцвітай, мов дивний цвіт агави,
наукою й багатством всіх ідей.

Мов Олімпійська твердь над давнім світом –
Ти підіймаєш дух до небокраю.
І хай століття линуть швидкоплинно –
Ти будеш вічним у моєму краї.

І поки сонце сходить над Дніпром,
житиме Острог – крилатим орлом.

присвячується величному місту Острог