Шукаю історичну батьківщину,
бо нині географії нема:
Ярило виглядає із-за тину
і спис чужинця вже уп’явся в спину.
Весна квітує, а в душі – зима.
І так, руїно, ти в мені зориш,
мов тріщина в Маріїнськім палаці.
Мов Анні Ярославівні Париж
ввижається на знімках папарацці.
О, це вінчання в Рейнському соборі,
пощезли королівські весілля…
Вік двадцять перший все-таки надворі,
а дух – дохристиянський звеселя
глаголичним письмом на саркофазі…
Комоні наші линуть по росі.
Збираємо образу на образі
Від образів у Київській Русі.
І так руїнно, а не українно
Крізь нас течуть і ріки, і віки.
Та я сюди повернусь неодмінно,
поглянути на Київ з-під руки.
Шукають історичну батьківщину,
а знають: географія не та…
Димить із-за червленого щита
кривавий дух великого почину.
Софії Київської древні стіни
вже кришаться, а в Києві – Тарас…
І вже у нас немає Батьківщини!
І рейдери-рейтари б’ють у спини,
і вітер з України дме до нас.
...Якої ми шукаємо землі?
Якої ми шукаємо відваги?
Блищать і сяють в історичній млі
Пощерблені щити, пониклі стяги.
Із тисячлітніх зібрані невзгод,
і ми в полоні вічного закону.
а може, це оспівують народ
філармонічні труби Єрихону?
І є народ: вернувся в Єрихон
і захистив себе у вічній брані.
А ми? Що ми? Гетьман і фараон
у камені скорботи на кургані.
Мов труби єрихонські – журавлі,
готові й ми летіти, тільки свисни.
… Якої ми шукаємо землі?
Якої ми зрікаємось вітчизни?