Тривога в серці. Морок. П'ята ранку.
В домівках - темні вікна, душі сонні.
Лягла на білосніжне підвіконня
Симфонія кривавого світанку.
Було замало власного вікна -
Хотілось охопити ціле місто...
Крик вирвався з грудей: "Війна! Війна!"

Внизу - валізи, люди та машини.
О, як ти помилялось, рідне місто,
В ілюзіях до клятого рашиста -
Не забарився підлий ворожина!
Одразу безліч пронеслося зим,
І канонічним стало все минуле.
Скрізь - небезпечно. Вибух. Ще один.

Сусід у лаптях, п'яний та потворний
Нам не пробачив прагнення свободи.
Дивися, мій довірливий народе!
Все навкруги - розірване та чорне.
Все охопив залізний буревій.
Встромили Україні ніж у спину!
Мій рідний Харків - на передовій.

Ось небо сіре падає на ранок,
Лютневий мокрий сніг плює в обличчя.
Нікому не дано померти двічі!
І відчай, що ховався за серпанок,
Серця вразливі майже проколов!
Скажіть мені, що все оце наснилось,
Але мовчіть про дружбу та любов!

Складна дорога. Пристає багнюка.
Померло місто за якісь години.
Умовно шлях ділили на частини,
А далі - міст побачень та розлуки.
Позаду нас - трагічний краєвид.
Горить-палає Салтівка, чорніє.
Хустину чорну одягає схід.

А рідні зачекалися в підвалі...
Стільці, свічки, у всіх тривожні сумки.
У голові одна-єдина думка:
Чинити спротив тій брудній навалі.
І це - її, його, твоє, моє!
Над містом в'ється, наче крук, тривога.
По Харкову стріляли всім, що є.

На третій день заїхали на танках
Болотяні потвори, вкриті цвіллю.
Та не зустріли орків хлібом-сіллю
Відважні харків'яни й харків'янки.
Герої-козаки сказали: "Ні!"
Свинячій пиці - український ляпас!
Горять ординські танки у вогні!

Прийшла весна, тривогою покрита,
Безрадісна, безбарвна, непомітна.
За вибухами сонечка не видно,
У двері пекла стукається літо.
Страшенна спека сіла за кермо.
Чи вистоїть моє стражденне місто
У ворога під носом? Стоїмо...

Розтрощені будинки, вбиті долі...
Це те, чого так прагне та скотина.
Шепочемо крізь горе та руїни:
"Ніколи нам не жити у неволі!"
Знущається новин ядучий дим,
В етері виступає блогер з Чопа:
- Не Харковом єдиним! Кепсько - всім!

На вулиці моїй - словесні бійки,
Дурні баби шукають вільні вуха.
Вони обсіли лавки, наче мухи.
Усе собі, а фронту - ні копійки.
У цих істот багато інших справ,
Розмови - тільки про гуманітарку,
Хто скільки випив, хто з ким переспав.

Але у справжнім українськім серці -
Пекельний фронт. Душею - всі в окопі.
Не зрозуміти зрадницькій худобі!
Любов, надія, віра взули берці.
Страшна історія, кривава путь...
Стріляйте в москалів до Перемоги!
Це праведна та справедлива лють!

Заплакані рукописи на кухні,
Цікаві для майбутнього століття...
Здається, скоро вщухне це жахіття,
А іноді здається, що не вщухне.
Ніч за вікном. А мертві ліхтарі
Можливо, знають, як надривно плачуть
Дружини, сестри, доні, матері.

Зустріли ранок щирим "Алілуя",
Вночі горіли душі та святині.
Розширюється цвинтар жовто-синій,
А світ лише у залах аплодує.
Несправедливість душу розтина.
По-різному усіх нас розстріляла
Ганебна, найпідступніша війна.

Чи переможе та забита совість?
В душі - молитва. Серце не холоне.
Почула Богородиці ікона -
Звільнили козаченьки нашу область!
Захмарна радість поховала сум!
Воскресли з мертвих Циркуни та Куп'янськ,
Зітхнули Балаклія та Ізюм.

Колишні марення, сміливі плани
Сховали назавжди залізні двері.
Понівечене місто у фанері
Підводиться, зализуючи рани.
Наш ворог буде зігнутий в дугу!
Стріляйте без перерви, Світлі Сили!
Перемагайте темряву глуху!

Здихайте, Небом прокляті сусіди!
Сміються ваші діти, наші - плачуть!
Вам буде смерть, бридкіша за собачу,
Ґвалтівники смердючі, п'яні гниди!
Нехай же вас їдять опариші,
Ублюдські трупи в полі українськім!
Я вам цього бажаю від душі!

Над нами висить неспокійне небо,
Летять ракети гнійної країни.
Мій Харкове! Ти - тільки Україна,
Немає долі іншої для тебе!
Ти витримаєш! Будуть ще пісні
У парках чарівних твоїх лунати!
Гуляти будуть пари навесні!

Під вільним небом радісні кларнети
Заграють для людей міську кантату.
Тебе в баладах будуть прославляти,
Присвячуватимуть рядки поети.
Забудеш все, як сон страшний, повір!
І жити будеш! Будеш точно жити,
Новий напишеш неповторний твір.

Та не забудеш наших всіх героїв
І збережеш ти вдячність і скорботу
За тими, хто не здав святу свободу,
Які за нас тримали фронт і зброю!
І всіх, без кого прийде ще весна.
Хай закарбуються крізь покоління
Два слова назавжди: "Страшна ціна!"

А я... Що я? Лише мала частинка
Свого народу. Душу рве прозору
Непопулярне особисте горе,
Блищить в очах невидима сльозинка.
Тепло весни, зимові холоди
Ходою підуть звичною. Я втратив
Людину найріднішу назавжди.

Тож не чекаю вже земного раю,
І щиро усміхатися несила.
На цвинтарі тепер - моя могила,
Хоча мого і'я там ще немає.
Минуле - мов з крихкого кришталю...
Відзначу мовчки спільну Перемогу
І посивілу голову схилю.

Лишаю іншим пристрасть і завзяття.
Собі лишаю безсловесну мову,
Бо серце крає ранок той зимовий,
Що розірвав життя моє на шмаття.
Зав'язуючи очі крадькома,
Мене тепер щоднини та щоночі
Розстрілює розстріляна зима.