ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Проза

 «АНА РЪИНА»: Волошкові очі Франції (продовження 10)
Розділ ХІ. ВІНЧАННЯ ПІД ПРОКЛЯТТЯМ РИМУ

Року Божого 1062-го каплиця замку Крепі потопала в напівтемряві. Світло кількох десятків воскових свічок вихоплювало з мокрої кам'яної сутіні лише вівтар та потемніле від часу розп'яття. На вулиці лютувала злива, важкі краплі барабанили по вузьких вікнах-бійницях, ніби весь світ гримав у зачинені двері, вимагаючи зупинити це святотатство. Священник, старий капелан Рауля, чиї руки помітно тремтіли від страху перед гнівом архієпископа, тихо читав латинські молитви. Він знав, що за це вінчання його можуть позбавити сану, але вірність своєму сюзерену була сильнішою за страх перед Римом.
Анна стояла перед вівтарем не в королівському порфірі. На ній була проста, але витончена сукня з білого шовку, привезена колись із Києва, а на голові замість золотої корони – вінок з улюблених білих лілій та барвінку, який нагадував їй про дівочі роки на берегах Дніпра. Поруч із нею Рауль здавався велетнем. Він нарешті зняв важкі лицарські обладунки, залишившись у темно-бордовому оксамитовому каптані. Проте його рука, що стискала долоню Анни, була твердою наче сталь.
– Чи береш ти, Раулю, Анну за свою законну дружину?.. – прошепотів капелан.
– Беру. Перед Богом, людьми і цим мечем, – прогримів голос Рауля, відлунюючи під склепінням каплиці.
Коли черга дійшла до Анни, вона на хвилю заплющила очі. Так, вона знала, що в цю саму мить у Парижі єпископи готують акти про її прокляття. Вона знала, що стає вигнанницею. Але коли вона розплющила очі й зустрілася поглядом із Раулем, усе її життя зупинилося на цьому виборі.
– Беру, – чітко й спокійно відповіла вона французькою, а потім додала рідною мовою: – І в горі, і в радості, доки смерть не розлучить нас.
Рауль одягнув важку золоту обручку на її тонкий палець. Коли їхні губи з'єдналися в поцілунку, Анна відчула на щоці сльозу – сльозу жінки, яка після довгих блукань у холодних і підступних лабіринтах королівського замку нарешті знайшла свій дім.
***

Минуло кілька років, і лісове королівство Анни та Рауля розквітло у мирі і спокої, але старий світ не міг простити їм цього щастя. Одного туманного осіннього ранку, коли дуби скидали своє багряне листя, до брами замку Крепі прискакав папський легат. Його кінь був у милі, а обличчя – сірим, наче попіл. Він не переступив порогу замку, а лише кинув під ноги варті сувій, запечатаний важким чорним воском.
Це було відлучення від Церкви. Папа Римський прокляв Рауля де Крепі.
Коли Рауль розгорнув пергамент у світлиці, слова на ньому здавалися випаленими пекельним вогнем. Офіційне проголошення анафеми означало, що віднині граф Крепі ставав вигнанцем для всього християнського світу. Його васали мали право зрадити його, а будь-який заїжджий лицар міг убити його без суду.
Рауль мовчки кинув сувій у палахкотливий камін. Вогонь жадібно вхопив папську печатку, зафарбувавши полум’я зеленим чадним димом. Граф гірко усміхнувся, хоча в його очах промайнула тінь втоми:
– Ну ось і все, моя Золота Королево. Рим зачинив переді мною браму раю. Тепер я офіційно чудовисько в очах світу.
Анна підійшла до нього повільно, її кроки були королівськими, а погляд – чистим і глибоким, як небо над її рідним Києвом. Вона взяла його великі, посічені шрамами долоні у свої:
– Небо не в паперах Риму, Раулю. Мій батько Ярослав будував храми, але завжди казав, що Бог живе в чистому серці, а не в гніві єпископів. Якщо Церква відвернулася від тебе за те, що ти кохаєш, то я стану твоїм храмом.
Вони лишилися вдвох проти всього світу. Барони, які боялися залізного меча Рауля, так і не наважилися напасти, а юний король Філіп у Парижі просто «не помітив» папського сувою, продовжуючи тримати таємний союз із вітчимом. Прокляття Риму розбилося об стіни лісового замку, наче хвиля об скелю.

Далі буде.





    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2026-07-01 09:42:42
Переглядів сторінки твору 165
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.965 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.994 / 5.8)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Наша міфологія, проза
Автор востаннє на сайті 2026.11.18 14:18
Автор у цю хвилину відсутній