Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.04
05:44
Розділ XІV: ПОПІЛ СИРИНА* ТА ВІЧНІСТЬ НА ПЕРГАМЕНТІ
1075 рік. Париж. Палац Сіте. Король Філіп І, уже зрілий і могутній володар, сидів за великим дубовим столом, заваленим хартіями. Поруч із ним стояла Анна. Рауля вже не було на цьому світі – він пішов
2026.07.03
22:45
На відстані руки,
Немов застигли в русі,
Стоять мої батьки,
Бабусі, прабабусі...
Всього десятки літ -
Так мало проминуло!
Дивлюся їм услід,
В моє близьке минуле.
Немов застигли в русі,
Стоять мої батьки,
Бабусі, прабабусі...
Всього десятки літ -
Так мало проминуло!
Дивлюся їм услід,
В моє близьке минуле.
2026.07.03
20:00
Говори до мене тонкосердно -
знаками столітньої кори,
наче би усі слова - безсмертні...
нетутешньо й дивно говори.
Вигляну довірливо з- за древа,
трісне під копитцем чорний сук.
Чи стрілець ти, чи зальотна мева?
знаками столітньої кори,
наче би усі слова - безсмертні...
нетутешньо й дивно говори.
Вигляну довірливо з- за древа,
трісне під копитцем чорний сук.
Чи стрілець ти, чи зальотна мева?
2026.07.03
14:10
Я з балкону дивлюся на темний проспект.
Він похований вкотре бездонною ніччю.
Сам собі я уламок надії позичу -
Не побачу його у монокль і лорнет.
Як би містом нічним прогулятись хотів!
А ще краще - метро! А ще краще - трамваєм!
Тільки стукає серц
Він похований вкотре бездонною ніччю.
Сам собі я уламок надії позичу -
Не побачу його у монокль і лорнет.
Як би містом нічним прогулятись хотів!
А ще краще - метро! А ще краще - трамваєм!
Тільки стукає серц
2026.07.03
12:55
Вдихаю душу очерету,
Вдихаю пахощі зими.
Зникома посмішка скелета
Народить епоси землі.
Лиш у потужності стилета
Відчую подихи в імлі.
Такий старезний, аж прадавній,
Вдихаю пахощі зими.
Зникома посмішка скелета
Народить епоси землі.
Лиш у потужності стилета
Відчую подихи в імлі.
Такий старезний, аж прадавній,
2026.07.03
11:55
Нехай гнітить невиплаканий жаль
І слово запізніле ранить груди.
Ми просто люди — помилкові люди,
Що дивляться крізь темряву у даль.
Ілюзії, підпалені мовчанням,
Розвіяв вітер попелом ущент.
Та з цих безглуздих, непотрібних жертв
І слово запізніле ранить груди.
Ми просто люди — помилкові люди,
Що дивляться крізь темряву у даль.
Ілюзії, підпалені мовчанням,
Розвіяв вітер попелом ущент.
Та з цих безглуздих, непотрібних жертв
2026.07.03
10:33
Пізнім вечором похожим
Літератор йшов додому.
Настрій мав прекрасний, схоже,
Щось наспівував знайоме.
Презентації щоденні -
Тріумфальні, фантастичні!
І овації шалені
До вершин письменства кличуть!
Літератор йшов додому.
Настрій мав прекрасний, схоже,
Щось наспівував знайоме.
Презентації щоденні -
Тріумфальні, фантастичні!
І овації шалені
До вершин письменства кличуть!
2026.07.03
06:56
Із глибокої криниці
Зачерпну відром водиці
І нестерпну спрагу прожену, -
Обмочивши трохи вуса,
Сам вдоволено нап'юся,
Потім дам напитися коню.
Після довгої дороги,
Хай спочине прудконогий
Зачерпну відром водиці
І нестерпну спрагу прожену, -
Обмочивши трохи вуса,
Сам вдоволено нап'юся,
Потім дам напитися коню.
Після довгої дороги,
Хай спочине прудконогий
2026.07.03
05:02
Розділ XІІІ:ОСТАННІЙ АКОРД ЗОЛОТОЇ ОСЕНІ: ДУША ЯСТРУБА
Осіння ніч 1074 року дихала прохолодою крізь відчинене вікно спальні. Запах сухого листя й перших приморозків проникав у кімнату, де на великому ліжку під хутряними ковдрами лежав той,
2026.07.02
19:34
Були собі дві подруги, удвох із малого.
Разом росли, разом грались. Не було такого,
Щоби вони розсварились. Отак виростали.
А, коли уже дівчата на виданні стали,
То в одної з‘явивсь хлопець високий та гарний.
Друга його захотіла перейняти - марно.
В
Разом росли, разом грались. Не було такого,
Щоби вони розсварились. Отак виростали.
А, коли уже дівчата на виданні стали,
То в одної з‘явивсь хлопець високий та гарний.
Друга його захотіла перейняти - марно.
В
2026.07.02
18:13
Шкрябаю каручу Шеві '39
Далі – на Ель Монті Ліжен стадіон
Підібрати визгу, о божественна
Тирить ковпаки, убитая у хлам
Пухлі дайси, бонґи, вперті в зад
Човен любови, готовий до атаки
Далі – на Ель Монті Ліжен стадіон
Підібрати визгу, о божественна
Тирить ковпаки, убитая у хлам
Пухлі дайси, бонґи, вперті в зад
Човен любови, готовий до атаки
2026.07.02
16:48
На Купала, ворожбитної ночі,
Волошковий я сплітала віночок.
Хай поплине, хай поплине
рікою,
Хочу бути в Україні
з тобою...
Де ти милий, знати хочу -
Волошковий я сплітала віночок.
Хай поплине, хай поплине
рікою,
Хочу бути в Україні
з тобою...
Де ти милий, знати хочу -
2026.07.02
13:16
Пора міняти це постільне,
Де потонув у глибині
Пекельних дум, листів осінніх,
Кошмарів, наче буруни.
У цьому ліжку народились
Прозріння, сумніви й жахи.
Руно постане, ніби диво
Де потонув у глибині
Пекельних дум, листів осінніх,
Кошмарів, наче буруни.
У цьому ліжку народились
Прозріння, сумніви й жахи.
Руно постане, ніби диво
2026.07.02
10:12
я не зустрівся із тобою
цьогоріч
пишу вірша про це
і взагалі віршую
останній раз
я вийшов просто в ніч
казала ти усе
між нами по феншую
цьогоріч
пишу вірша про це
і взагалі віршую
останній раз
я вийшов просто в ніч
казала ти усе
між нами по феншую
2026.07.02
05:58
Аби ми у снах не загрузли
І краще пізнали життя, -
Розбуджує тишу загуслу
Сирени тривожне виття.
Розколюють темряву ночі
Яскраві розриви ракет,
І никнуть у тьмі неохоче,
Як смуги хвостатих комет.
І краще пізнали життя, -
Розбуджує тишу загуслу
Сирени тривожне виття.
Розколюють темряву ночі
Яскраві розриви ракет,
І никнуть у тьмі неохоче,
Як смуги хвостатих комет.
2026.07.02
05:01
Розділ ХІІ. ПОВЕРНЕННЯ ДО ПАРИЖА: ТРІУМФ СИВОЇ БЕРЕГИНІ
Час летів, мов стріла. Юний лев Філіп змужнів, його грива стала густішою, а державні турботи – важчими. Франція потребувала не лише сили, а й глибокої, давньої мудрості. І тоді король покликав т
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Проза
«АНА РЪИНА»: Волошкові очі Франції (продовження 13)
Розділ XІV: ПОПІЛ СИРИНА* ТА ВІЧНІСТЬ НА ПЕРГАМЕНТІ
1075 рік. Париж. Палац Сіте. Король Філіп І, уже зрілий і могутній володар, сидів за великим дубовим столом, заваленим хартіями. Поруч із ним стояла Анна. Рауля вже не було на цьому світі – він пішов у свої небесні склепіння, залишивши її одну серед кам'яних стін. Проте на її обличчі не було розпачу – лише величний, застиглий спокій жінки, яка відбулася.
– Мамо, – тихо мовив Філіп. – Твій підпис потрібен на цьому акті. Французькі барони мають знати, що ти знову з короною. Єпископи наполягають, щоб ти підписалася латиною, як зразкова християнка, що покаялася.
Анна ледь помітно посміхнулася. Вона запустила руку в таємну кишеню важкої оксамитової мантії й дістала звідти те саме чарівне смарагдове перо. За тридцять років воно не втратило яскравості своїх особливих барв – його зелені та сині переливи світилися в похмурій залі палацу, мов святий Грааль. Вона не вмочила перо у звичне королівське чорнило, а просто торкнулася пергаменту. І тоді сталося диво – з кінчика пера наче само собою потекло золотаве чорнило із батьківської скрині князя Ярослава. Рука Анни, тверда й незламна, вивела на пергаменті старою кирилицею:
«А-Н-А Р-Ъ-И-Н-А»…
Щойно остання літера була завершена, смарагдове перо в її пальцях раптово спалахнуло чистим, білим полум'ям і перетворилося на легкий попіл. Цей чародійний попілець із залишками світлої магії підхопив протяг і виніс через вікно палацу в бік далекої Русі. На пергаменті залишився вічний, палаючий золотом автограф.
Філіп І заворожено дивився на цей підпис. Єпископи, що чекали на підпис у кутку зали, заніміли від подиву й страху. Вони зрозуміли, що цю жінку неможливо ані залякати прокляттями, ані підкорити догмами.
Вона виконала завіт обох батьків: принесла світло книг у темні землі Галлії, захистила трон сина у заплутаних лабіринтах дворових інтриг, але при тім зберегла вірність своєму шаленому, вільному серцю.
Анна повернулася і повільно вийшла з зали. Її волошкові очі більше не сумували – вона знала, що її казка завершена, а попереду на неї чекає її мудрий сірий вовк у безмежних, вічнозелених лісах вічності.
19 червня - 29 червня 2026
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«АНА РЪИНА»: Волошкові очі Франції (продовження 13)
Розділ XІV: ПОПІЛ СИРИНА* ТА ВІЧНІСТЬ НА ПЕРГАМЕНТІ
1075 рік. Париж. Палац Сіте. Король Філіп І, уже зрілий і могутній володар, сидів за великим дубовим столом, заваленим хартіями. Поруч із ним стояла Анна. Рауля вже не було на цьому світі – він пішов у свої небесні склепіння, залишивши її одну серед кам'яних стін. Проте на її обличчі не було розпачу – лише величний, застиглий спокій жінки, яка відбулася.
– Мамо, – тихо мовив Філіп. – Твій підпис потрібен на цьому акті. Французькі барони мають знати, що ти знову з короною. Єпископи наполягають, щоб ти підписалася латиною, як зразкова християнка, що покаялася.
Анна ледь помітно посміхнулася. Вона запустила руку в таємну кишеню важкої оксамитової мантії й дістала звідти те саме чарівне смарагдове перо. За тридцять років воно не втратило яскравості своїх особливих барв – його зелені та сині переливи світилися в похмурій залі палацу, мов святий Грааль. Вона не вмочила перо у звичне королівське чорнило, а просто торкнулася пергаменту. І тоді сталося диво – з кінчика пера наче само собою потекло золотаве чорнило із батьківської скрині князя Ярослава. Рука Анни, тверда й незламна, вивела на пергаменті старою кирилицею:
«А-Н-А Р-Ъ-И-Н-А»…
Щойно остання літера була завершена, смарагдове перо в її пальцях раптово спалахнуло чистим, білим полум'ям і перетворилося на легкий попіл. Цей чародійний попілець із залишками світлої магії підхопив протяг і виніс через вікно палацу в бік далекої Русі. На пергаменті залишився вічний, палаючий золотом автограф.
Філіп І заворожено дивився на цей підпис. Єпископи, що чекали на підпис у кутку зали, заніміли від подиву й страху. Вони зрозуміли, що цю жінку неможливо ані залякати прокляттями, ані підкорити догмами.
Вона виконала завіт обох батьків: принесла світло книг у темні землі Галлії, захистила трон сина у заплутаних лабіринтах дворових інтриг, але при тім зберегла вірність своєму шаленому, вільному серцю.
Анна повернулася і повільно вийшла з зали. Її волошкові очі більше не сумували – вона знала, що її казка завершена, а попереду на неї чекає її мудрий сірий вовк у безмежних, вічнозелених лісах вічності.
19 червня - 29 червня 2026
___
* Птах Сирин – це міфічна істота, райський птах-діва із середньовічної книжкової культури та фольклору. Його образ походить від давньогрецьких сирен. Сирин має безпосереднє відношення до давньоруської міфології як запозичення через Візантію. На Русі Сирина «охрестили» та переселили з небезпечних морських скель до християнського Вирію (Раю). Він став вважатися птахом, який співає для утіхи святих.
Далі буде.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
