Розділ XІV: ПОПІЛ СИРИНА* ТА ВІЧНІСТЬ НА ПЕРГАМЕНТІ

1075 рік. Париж. Палац Сіте. Король Філіп І, уже зрілий і могутній володар, сидів за великим дубовим столом, заваленим хартіями. Поруч із ним стояла Анна. Рауля вже не було на цьому світі – він пішов у свої небесні склепіння, залишивши її одну серед кам'яних стін. Проте на її обличчі не було розпачу – лише величний, застиглий спокій жінки, яка відбулася.
– Мамо, – тихо мовив Філіп. – Твій підпис потрібен на цьому акті. Французькі барони мають знати, що ти знову з короною. Єпископи наполягають, щоб ти підписалася латиною, як зразкова християнка, що покаялася.
Анна ледь помітно посміхнулася. Вона запустила руку в таємну кишеню важкої оксамитової мантії й дістала звідти те саме чарівне смарагдове перо. За тридцять років воно не втратило яскравості своїх особливих барв – його зелені та сині переливи світилися в похмурій залі палацу, мов святий Грааль. Вона не вмочила перо у звичне королівське чорнило, а просто торкнулася пергаменту. І тоді сталося диво – з кінчика пера наче само собою потекло золотаве чорнило із батьківської скрині князя Ярослава. Рука Анни, тверда й незламна, вивела на пергаменті старою кирилицею:
«А-Н-А Р-Ъ-И-Н-А»…
Щойно остання літера була завершена, смарагдове перо в її пальцях раптово спалахнуло чистим, білим полум'ям і перетворилося на легкий попіл. Цей чародійний попілець із залишками світлої магії підхопив протяг і виніс через вікно палацу в бік далекої Русі. На пергаменті залишився вічний, палаючий золотом автограф.
Філіп І заворожено дивився на цей підпис. Єпископи, що чекали на підпис у кутку зали, заніміли від подиву й страху. Вони зрозуміли, що цю жінку неможливо ані залякати прокляттями, ані підкорити догмами.
Вона виконала завіт обох батьків: принесла світло книг у темні землі Галлії, захистила трон сина у заплутаних лабіринтах дворових інтриг, але при тім зберегла вірність своєму шаленому, вільному серцю.
Анна повернулася і повільно вийшла з зали. Її волошкові очі більше не сумували – вона знала, що її казка завершена, а попереду на неї чекає її мудрий сірий вовк у безмежних, вічнозелених лісах вічності.

19 червня - 29 червня 2026

___
* Птах Сирин – це міфічна істота, райський птах-діва із середньовічної книжкової культури та фольклору. Його образ походить від давньогрецьких сирен. Сирин має безпосереднє відношення до давньоруської міфології як запозичення через Візантію. На Русі Сирина «охрестили» та переселили з небезпечних морських скель до християнського Вирію (Раю). Він став вважатися птахом, який співає для утіхи святих.

Далі буде.