Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.28
21:08
Хоч на хвилиноньку? Нащо виходити,
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
2026.08.28
19:47
До осені от-от...- час плинний не спинити,
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
2026.08.28
17:20
Дня — лиш на скік горобиний,
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
2026.08.28
16:59
Я самотній, я вмирав би
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
2026.08.28
14:09
Густий ефір чудить і клякне,
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
2026.08.28
11:50
ЦЕЗАР І КЛЕОПАТРА: ОСТАННЯ ЦАРИЦЯ НІЛУ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
2026.08.28
07:31
Голубіє обрій поза лісом,
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
2026.08.27
21:28
козак нептах сягає тонкощі премудрі
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
2026.08.27
16:29
Ніч вже землю огорнула, село засинало.
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
2026.08.27
15:55
На городі жабеня
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
2026.08.27
13:09
Ці нагороди виснуть на гілках,
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
2026.08.27
12:25
Хвилі мчать в імлі, як пиха —
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
2026.08.27
10:14
ЦИКЛ II: ЄГИПЕТ
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
2026.08.27
07:17
Огортає туман невблаганно
Напівсонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
Напівсонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
2026.08.26
21:34
твоя обачлива бездія
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
2026.08.26
19:21
У побєдобіснуватої московитської молоді у другій світовій війні насправді воювали не діди, а прадіди та прапрадіди, яких вони ніколи не бачили.
Купер написав «Останній з могікан». Фадєєв написав «Останній з удеге». А хто напише «Останній з москалів» та
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Проза
«АНАСТАСІЯ: Срібний хрест Адмонта» (продовження 3)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«АНАСТАСІЯ: Срібний хрест Адмонта» (продовження 3)
СПАЛАХ ЧЕТВЕРТИЙ. КОРОНА З ПОПЕЛУ. ПРОКЛЯТТЯ.
Голос Бояна впав до ледве чутного, тремтливого шепоту. Старий заплющив очі, наче намагався закритися від картини, яка досі палила його душу вогнем.
***
– Ти підняла його з попелу, ластівко... – мовив він, і велика сльоза впала на темне важке покривало. – Сама, своїми жіночими руками. До німецького імператора на колінах ходила, благала про військо для сина. І повернула… Повернула Шаламону його корону! Хлопчисько сів на трон Андраша. Але разом із німецьким залізом у його серце увійшла гординя. Очі його стали холодними, як крига на Тисі. Він перестав чути твій голос, Насте. Слухав підступних радників, що штовхали його на братовбивчу війну з кузенами.
Сестра Беата в цей момент підійшла ближче й запалила нову, останню свічку. Тьмяний вогник вихопив обличчя Анастасії – воно було білим, блідим мов алебастр, але жилки на скронях дико пульсували. Вона знову переживала той день. День, коли стіни королівського палацу в Мошоні здригнулися від її крику.
– Пам'ятаєш той проклятий полудень? – голос Бояна затремтів від прихованого гніву. – Ти вийшла до нього перед усім двором. На коліна перед ним ставала, плакала, благала: «Сину, зупинися! Твій батько не хотів цієї крові!».
А він... твій Шаламон, твоє вимолене диво... Він закричав, що не слухатиме бабських голосінь. І коли ти схопила його за край плаща, він... він штовхнув тебе. Підняв руку на матір! Перед усіма баронами...
Анастасія хрипко, судомно вдихнула повітря. Її пальці, що досі несвідомо стискали під ковдрою батьківський срібний хрест-енколпіон – хрест-благословіння, хрест-оберіг – напружилися так, що сустави побіліли. Вона згадала, як упала тоді на холодні плити палацу. Згадала, як у дикому, материнському відчаї та приниженні з її уст зірвалися слова, важчі за будь-яке залізо:
«Будь же ти проклятий, сину, що зневажив матір свою! Хай трон твій перетвориться на попіл, а сам ти блукатимеш чужими землями без дому і честі, як вовк-вигнанець!»
Це прокляття збулося. Шаламон втратив усе. Проте тут, в Адмонті, це прокляття вже багато років висіло над самою Анастасією чорною, невикупною вагою.
***
В кутку келії сестра Беата раптом підвелася. Вона відчула, що ритм дихання вмираючої сестри Агмунди помітно змінився. Черниця підійшла ближче, тримаючи в руках розп'яття. Наближалася остання, найтрагічніша хвилина.
Далі буде.
Голос Бояна впав до ледве чутного, тремтливого шепоту. Старий заплющив очі, наче намагався закритися від картини, яка досі палила його душу вогнем.
***
– Ти підняла його з попелу, ластівко... – мовив він, і велика сльоза впала на темне важке покривало. – Сама, своїми жіночими руками. До німецького імператора на колінах ходила, благала про військо для сина. І повернула… Повернула Шаламону його корону! Хлопчисько сів на трон Андраша. Але разом із німецьким залізом у його серце увійшла гординя. Очі його стали холодними, як крига на Тисі. Він перестав чути твій голос, Насте. Слухав підступних радників, що штовхали його на братовбивчу війну з кузенами.
Сестра Беата в цей момент підійшла ближче й запалила нову, останню свічку. Тьмяний вогник вихопив обличчя Анастасії – воно було білим, блідим мов алебастр, але жилки на скронях дико пульсували. Вона знову переживала той день. День, коли стіни королівського палацу в Мошоні здригнулися від її крику.
– Пам'ятаєш той проклятий полудень? – голос Бояна затремтів від прихованого гніву. – Ти вийшла до нього перед усім двором. На коліна перед ним ставала, плакала, благала: «Сину, зупинися! Твій батько не хотів цієї крові!».
А він... твій Шаламон, твоє вимолене диво... Він закричав, що не слухатиме бабських голосінь. І коли ти схопила його за край плаща, він... він штовхнув тебе. Підняв руку на матір! Перед усіма баронами...
Анастасія хрипко, судомно вдихнула повітря. Її пальці, що досі несвідомо стискали під ковдрою батьківський срібний хрест-енколпіон – хрест-благословіння, хрест-оберіг – напружилися так, що сустави побіліли. Вона згадала, як упала тоді на холодні плити палацу. Згадала, як у дикому, материнському відчаї та приниженні з її уст зірвалися слова, важчі за будь-яке залізо:
«Будь же ти проклятий, сину, що зневажив матір свою! Хай трон твій перетвориться на попіл, а сам ти блукатимеш чужими землями без дому і честі, як вовк-вигнанець!»
Це прокляття збулося. Шаламон втратив усе. Проте тут, в Адмонті, це прокляття вже багато років висіло над самою Анастасією чорною, невикупною вагою.
***
В кутку келії сестра Беата раптом підвелася. Вона відчула, що ритм дихання вмираючої сестри Агмунди помітно змінився. Черниця підійшла ближче, тримаючи в руках розп'яття. Наближалася остання, найтрагічніша хвилина.
Далі буде.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"«АНАСТАСІЯ: Срібний хрест Адмонта» (продовження 4) "
• Перейти на сторінку •
"«АНАСТАСІЯ: Срібний хрест Адмонта» (продовження 2)"
• Перейти на сторінку •
"«АНАСТАСІЯ: Срібний хрест Адмонта» (продовження 2)"
Про публікацію
