СПАЛАХ ЧЕТВЕРТИЙ. КОРОНА З ПОПЕЛУ. ПРОКЛЯТТЯ.

Голос Бояна впав до ледве чутного, тремтливого шепоту. Старий заплющив очі, наче намагався закритися від картини, яка досі палила його душу вогнем.
***

– Ти підняла його з попелу, ластівко... – мовив він, і велика сльоза впала на темне важке покривало. – Сама, своїми жіночими руками. До німецького імператора на колінах ходила, благала про військо для сина. І повернула… Повернула Шаламону його корону! Хлопчисько сів на трон Андраша. Але разом із німецьким залізом у його серце увійшла гординя. Очі його стали холодними, як крига на Тисі. Він перестав чути твій голос, Насте. Слухав підступних радників, що штовхали його на братовбивчу війну з кузенами.
Сестра Беата в цей момент підійшла ближче й запалила нову, останню свічку. Тьмяний вогник вихопив обличчя Анастасії – воно було білим, блідим мов алебастр, але жилки на скронях дико пульсували. Вона знову переживала той день. День, коли стіни королівського палацу в Мошоні здригнулися від її крику.
– Пам'ятаєш той проклятий полудень? – голос Бояна затремтів від прихованого гніву. – Ти вийшла до нього перед усім двором. На коліна перед ним ставала, плакала, благала: «Сину, зупинися! Твій батько не хотів цієї крові!».
А він... твій Шаламон, твоє вимолене диво... Він закричав, що не слухатиме бабських голосінь. І коли ти схопила його за край плаща, він... він штовхнув тебе. Підняв руку на матір! Перед усіма баронами...
Анастасія хрипко, судомно вдихнула повітря. Її пальці, що досі несвідомо стискали під ковдрою батьківський срібний хрест-енколпіон – хрест-благословіння, хрест-оберіг – напружилися так, що сустави побіліли. Вона згадала, як упала тоді на холодні плити палацу. Згадала, як у дикому, материнському відчаї та приниженні з її уст зірвалися слова, важчі за будь-яке залізо:
«Будь же ти проклятий, сину, що зневажив матір свою! Хай трон твій перетвориться на попіл, а сам ти блукатимеш чужими землями без дому і честі, як вовк-вигнанець!»
Це прокляття збулося. Шаламон втратив усе. Проте тут, в Адмонті, це прокляття вже багато років висіло над самою Анастасією чорною, невикупною вагою.
***
В кутку келії сестра Беата раптом підвелася. Вона відчула, що ритм дихання вмираючої сестри Агмунди помітно змінився. Черниця підійшла ближче, тримаючи в руках розп'яття. Наближалася остання, найтрагічніша хвилина.

Далі буде.