«Він думав, що керує світом, бо мав чотири легіони.
Він не знав, що весь його світ тепер міг поміститися на моїй долоні».

(З особистих нотаток КЛЕОПАТРИ)

ЧАСТИНА ДРУГА: МАРК АНТОНІЙ. Тінь під деревом граната

«Прийди до мене, о Володарю Сили, бо серце моє відкрите для твого заліза.
Твій рев чути серед народів, але в моєму домі ти знайдеш свій спокій і своє золото».
(З написів на стінах храму Хатхор у Дендері)


Розділ І: Пил Кілікії на обладунках тріумвіра

Лист від Марка Антонія прибув не на папірусі й не на витонченому пергаменті. Його приніс римський центуріон, чий обладунок був покритий червоним пилом Кілікії, а сам текст був вибитий на шматку товстезної телячої шкіри, що пахла сирицею та дьогтем. Антоній не любив канцелярії. Він писав так, наче віддавав наказ перед атакою.
«Клеопатро, царице єгиптян. Твої кораблі не прийшли на допомогу під Філіппами, коли ми з Октавіаном мстилися за кров божественного Юлія. Мої шпигуни кажуть, що ти вичікувала, чия візьме – наша чи вбивць Цезаря. Рим не прощає дворушництва. Зараз я стою в Тарсі з чотирма легіонами. Якщо ти не з'явишся до мене особисто, щоб виправдати свою зраду, я зроблю з твоєї Александрії провінційне пасовище для римських коней. У тебе є місяць. Марк Антоній, тріумвір Сходу».
Клеопатра прочитала лист двічі. Спочатку її пальці здригнулися від гніву. Але потім вона підвела очі на центуріона, який стояв перед її троном, затамувавши подих від розкоші палацу.
Вона помітила, що солдат дивиться не на неї, а на золоті інкрустації підлоги та срібні чаші з фруктами. У його очах був голод – той самий голод, який гнав римських вовків через моря.
Вона сіла за стіл, умочила перо в густе чорнило з каракатиці й написала відповідь, яку наказала перекласти єгипетськими знаками – тими, що вміли так добре ховати таємниці між лініями:
«Марку Антонію, тріумвіре Риму, що сидить у пилу Кілікії. Ти вимагаєш від мене золота за гріхи, яких я не чинила, і погрожуєш моєму Нілу своїми кіньми. Твій розум такий же короткий, як твій гладіус, якщо ти думаєш, що цариця Єгипту купує свій спокій у солдатів. Мої кораблі не прийшли під Філіппи, бо море не слухає наказів твоїх сенаторів. Проте я приїду до тебе в Тарс. Але я приїду не як обвинувачена на твій брудний суд. Я приїду як богиня, що сходить до смертного. Приготуй своє вино, римлянине, і молися, щоб твої легіони не розбіглися від того блиску, який я везу з собою».
Коли центуріон вийшов, її старий радник тихо промовив:
– Велична, Антоній – це не Юлій. У його голові немає філософії. Він п'є вино з шоломів і рубає голови. Навіщо ти дратуєш лева?
Клеопатра підвелася з трону.
– Цезар був богом, якого обтесав мармур. Щоб підкорити його, потрібен був розум. Антоній – це просто звір. Сильний, заляканий власною тінню. Якщо ти вийдеш до звіра зі зброєю, він розірве тебе. Але якщо ти побудуєш для нього золоту клітку, він сам застрибне туди і проситиме їжі з твоїх рук. Збирай майстрів. Мені потрібен корабель.

Далі буде.