Ярослав Олегович Чорногуз — видатний поет, патріот України, людина з вразливим серцем, щедрою душею та самобутнім гумором був моїм наставником, найкращим другом, який завжди мене підтримував, надихав та вселяв віру в свої можливості.
Серед його учнів були: Артур Курдіновський, Ліля Ніколаєнко та багато інших поетів. Я неодноразово йому говорила, коли він натрапляв на чужі недолугі чи слабкі вірші, щоб не сприймав так близько до серця: «Головне, що б ти писав гарно, майстерно, навіщо перейматися іншими, витрачати сили і час на бездарність?» Та він відповідав, що бездарне письмо – це злочин перед українською літературою.
Ось для прикладу його коментар:
«Про кохання, на мою думку, слід писати майстерно і витончено, без бруду, і кожен автор - своєрідно-образно. Слід, особливо нині, в часи кризи духовності, плекати в собі й інших - високі почуття - лицарського ставлення до жінки, попри те, як би кому це не здавалося віджилим і старомодним. Це в плані ідеології. Але ж завжди знайдуться прихильники чи то «Москви кабацької» Єсеніна чи «Луки Мудищева» О.Пушкіна. Що ж, іноді необхідно «забруднити» душу і такими віршами, щоб тільки вони були майстерними, але тільки іноді, щоб потім очиститися.» Недарма Ярослава Чорногуза називали «Поетом кохання»! А я б ще додала від себе — «Батьком поезії».
Вболівав за талановитих, писав рекомендації у НСПУ, передмови до книг, вказував на огріхи, помилки. Радив уникати збігів приголосних, русизмів та дієслівної рими. Ми познайомилася на Львівському сайті «Поетичні майстерні» у 2009 році. Згодом, поет мене запросив на презентацію своєї книги «Березнева ностальгія» і відтоді ми ще більше подружилися. Мене підкупила ця кремезна, красива, чесна людина своєю безпосередністю й щирістю. Він для мене став прикладом незламності та вмінням доводити до кінця задумане, не зупинятися на досягнутому, оскільки вдосконаленню немає меж. Йти крізь терни до своєї мети, бути принциповим за будь-яких обставин, не забувати, що ти людина, в якої є не лише ім'я, а й гідність і своє неупереджене судження. Ярослав був ходячою енциклопедією, розбирався у різних аспектах життя, володів неймовірною харизмою, вмінням зачарувати з першої хвилини спілкування своєю ерудицією, талантом і оксамитовим тембром голосу. Його вірші викликають бурю емоцій не лише тому, що майстерні, красиві, потужні, а й тому, що він вкладав у них свою вразливу душу, не приховуючи від інших справжні буремні емоції, радість і смуту. Пейзажна, інтимна, філософська, громадянська лірика звучать у його творчості переконливо, знаходять зворушливі відлуння у вибагливого читача. Ярослав був особливою людиною. Міг і кулаком гримнути по столу за правду, справедливість, коли нестерпно обурювався, чи щось не подобалося й задушити міцно в обіймах того, кого безкорисливо кохав, захоплювався і поважав. Міг заспівати так, що мурахи бігали шкірою, бо проживав, обожнював пісню, поезію, бандуру. Сприймав цей не довершений світ таким, який він є, але завжди обурювався, коли стикався з нахабством і брутальним зухвальством. Міг дати відсіч любому, незважаючи на статус і регалії образника. У пейзажній ліриці йому немає рівних. Кілька сотень віршів і жоден образ не повторюється. Обожнював природу, яка його надихала. Муза завжди прилітала, коли він купався в озері щастя в батьківськім обійсті, чи сидів задумливий на лавочці в Ботанічному саду ім. Гришка. Обожнював Уманську Софіївку про яку написав красиву, кольорову, унікальну книгу — екскурсію по Національному дендрологічному парку Софіївка. Він звертав увагу на такі речі, які інші не помічали, насолоджувався запахом березня, польових квітів, милувався птахами у мінливому безмежжі життя, торкався старезних дубів світлим поглядом і трепетними руками, як до крихкої святині, яку боявся розбити, мов кришталь.
Вірші падали з неба рясними дощами — натхненно створив більше тисячі поезій і дві корони сонетів. Ніхто у світі немає таких здобутків у сонетярстві, як Ярослав Чорногуз — справедливий, гордий, шляхетний, зворушливий, талановитий письменник з Великої літери!
Автор 9-ти поетичних збірок: «У всесвіті серця», «Симфонія кохання», «Березнева ностальгія», «Тиха ніч над хатою моєю» (у співавторстві з батьком - О.Чорногузом) «Велесів гай», «Світло кохання»(корона сонетів.) До 60-річчя від дня народження видав «Вибрані поезії» у 3-х томах (2023) та 3-х історичних нарисів під однаковою назвою «Кобзарська Січ», до 90-річчя, до 100-річчя та до 105 - річчя Національної заслуженої капели бандуристів України ім. Г.Майбороди, де працював артистом 25 років. До 80-річчя батька - письменника Олега Чорногуза, організував компакт-диск пісень на його слова під назвою «Золоті літа»
Автор численних публікацій у пресі.
Член Національної спілки кобзарів України, член НСПУ, НСЖУ, творчої спілки «Асоціація діячів естрадного мистецтва України», лауреат фестивалів «Пісенний вернісаж - 2014, 2021, 2024 (гран-прі)», «Ucrania Fest». Мав дві вищі освіти - журналістську та музичну. У 2020 році отримав почесне звання «Заслужений артист естрадного мистецтва України». Лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Михайла Коцюбинського, 
Міжнародної премії і кавалер Всесвітнього Ордена «Культурна дипломатія»
Лауреат премії «За збереження кобзарського мистецтва» імені Миколи Нечипоренка, премії Максима Рильського, лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Ярослава Дорошенка, лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені Григорія Сковороди.
Поет кохання з чуйним серцем, яке перестало битися 8 квітня 2026р.

Сам Бог водив його пером барвистим,
чудові перла сипались з небес до ніг
парчевою габою падолиста,
аби природою він надихатись зміг.

Поет вкладав у кожне слово щирість,
перемежовуючи з крапками й тире.
То птахою злітав в безмежний вирій,
то плакав над строфою так, що серце мре.

Сьогодні Ярославу Чорногузу мало б виповнитися 63 роки, та, на жаль, не судилося. Лише незабутні спогади, світла любов, безмежна вдячність, шана, вічна пам'ять, щирі сьози болю і прекрасна, неймовірна, багатогранна поезія залишаться в моєму серці назавжди.