Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.04
08:29
собі у вересневій порі. В день уродин)
Рожевим небо розцвіло… Зоря займається…
Десь мріє човник… і весло… А серце – крається…
Ну от… вже знову на порі осіннє марево,
І на руках… і на пері – рахманне зарево…
Твій біль на кінчику пера жаріє-леститься
Рожевим небо розцвіло… Зоря займається…
Десь мріє човник… і весло… А серце – крається…
Ну от… вже знову на порі осіннє марево,
І на руках… і на пері – рахманне зарево…
Твій біль на кінчику пера жаріє-леститься
2026.09.04
07:00
Спи, люба донечко, - спи, -
Сплять вже ліси та степи,
Спати слухняно лягла
Поміж сестричок бджола,
І в зоопарку бізон
Також поринув у сон.
Спи, люба донечко, - спи.
Сплять вже ліси та степи,
Спати слухняно лягла
Поміж сестричок бджола,
І в зоопарку бізон
Також поринув у сон.
Спи, люба донечко, - спи.
2026.09.03
21:40
війна воює із війною
заради миру
й хтось поширив
хай нелогічно хоч непросто
дожити не згубивши віри
коли дощить і ллє за комір
і знову пролетіло літо
коли не пишеться у розмір
заради миру
й хтось поширив
хай нелогічно хоч непросто
дожити не згубивши віри
коли дощить і ллє за комір
і знову пролетіло літо
коли не пишеться у розмір
2026.09.03
21:30
Забажали хлопчаки
вусаня катати.
Поскидали рюкзаки,
узяли санчата.
Повсідалися обоє,
а між ними — кіт.
Полетіли вниз стрілою,
аж іскриться слід.
вусаня катати.
Поскидали рюкзаки,
узяли санчата.
Повсідалися обоє,
а між ними — кіт.
Полетіли вниз стрілою,
аж іскриться слід.
2026.09.03
18:52
В кав’ярні на Монмартрі сивий дід
Із хлопчиком за столиком сиділи,
З маленьких філіжанок каву пили,
Дивились на розбурханий цей світ,
Який кудись постійно поспішав,
Чогось шукав, десь мчав в автомобілях.
Вони ж удвох відпочивати сіли,
Полишити до ч
Із хлопчиком за столиком сиділи,
З маленьких філіжанок каву пили,
Дивились на розбурханий цей світ,
Який кудись постійно поспішав,
Чогось шукав, десь мчав в автомобілях.
Вони ж удвох відпочивати сіли,
Полишити до ч
2026.09.03
16:35
Калюжі розлилися, як моря.
Виходить божевілля із порогів.
Ідей могутніх первісна зоря
Укаже шлях для магів і пророків.
Виходить з берегів прадавній світ,
Давно забутий, згаяний, завмерлий.
Він проривається, немовби квіт
На цвинтарі, де відпочили ме
Виходить божевілля із порогів.
Ідей могутніх первісна зоря
Укаже шлях для магів і пророків.
Виходить з берегів прадавній світ,
Давно забутий, згаяний, завмерлий.
Він проривається, немовби квіт
На цвинтарі, де відпочили ме
2026.09.03
14:38
Я зрозумію тебе
Коли ти усміхнешся
Це те, що кожен робить, скрізь, так само
Наче на мові спільній
За твоїм одягом, бачу, друже
Що ти із іншого табору
Єдина річ, яку я знати хочу
Коли ти усміхнешся
Це те, що кожен робить, скрізь, так само
Наче на мові спільній
За твоїм одягом, бачу, друже
Що ти із іншого табору
Єдина річ, яку я знати хочу
2026.09.03
11:20
Зачепилося сонце за гілочку глоду,
зашарілися згарди на стомлених вітах.
День вкладає пшеничні снопи на підводу,
стиглі фрукти та ягоди спілого літа.
Шурхотить у амброзії сум вересневий,
і вагітніють хмари нудними дощами.
Ралом зорані, зранені
зашарілися згарди на стомлених вітах.
День вкладає пшеничні снопи на підводу,
стиглі фрукти та ягоди спілого літа.
Шурхотить у амброзії сум вересневий,
і вагітніють хмари нудними дощами.
Ралом зорані, зранені
2026.09.03
08:39
Осінній вечір...Пнеться прохолода,
Торкається гарячої долоні.
Вже лист жовтіє. Яблука червоні...
Стихає світ, здається, і ні слова.
Збігає швидко час...Стежки забуті
Покрила павутина вечорова.
І кожна мить, згасаючи, готова
Торкається гарячої долоні.
Вже лист жовтіє. Яблука червоні...
Стихає світ, здається, і ні слова.
Збігає швидко час...Стежки забуті
Покрила павутина вечорова.
І кожна мить, згасаючи, готова
2026.09.03
07:57
ЦИКЛ IV: РИМ
«СПАРТАК: ОСТАННІЙ СВІТАНОК ВОЛІ»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Спартак – фракієць, вождь нескорених, лев у залізних тенетах.
«СПАРТАК: ОСТАННІЙ СВІТАНОК ВОЛІ»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Спартак – фракієць, вождь нескорених, лев у залізних тенетах.
2026.09.03
07:36
Ні! — уява не злослива,
Бо регоче — не збиткує,
Ніби вітер вздовж калюжі
Небесам артикулює
Кращим адресним чорнилом
Берегам і заповітам,
І річкам, яким мов свято
В Новий місяць сонцем світить
Бо регоче — не збиткує,
Ніби вітер вздовж калюжі
Небесам артикулює
Кращим адресним чорнилом
Берегам і заповітам,
І річкам, яким мов свято
В Новий місяць сонцем світить
2026.09.03
06:19
Хвилі пристрастей гарячих
Не вгамуються ніяк, -
Вже від болю серце плаче
І в душі вирує ляк.
Укладаю щільно речі
У валізу шкіряну, -
Клопочуся цілий вечір
Через жінку гамірну.
Не вгамуються ніяк, -
Вже від болю серце плаче
І в душі вирує ляк.
Укладаю щільно речі
У валізу шкіряну, -
Клопочуся цілий вечір
Через жінку гамірну.
2026.09.03
01:32
Тополя - високе дерево
І достобіса товсте.
Вона по всій Україні
Неначе бур'ян росте.
Тополя багато бачила
І чула багато теж,
Тому про багато що знає,
І достобіса товсте.
Вона по всій Україні
Неначе бур'ян росте.
Тополя багато бачила
І чула багато теж,
Тому про багато що знає,
2026.09.02
23:39
Я нікуди не хочу йти,
Я побуду сьогодні удома,
Бо маю настрій такий, немов
Замість кохве я випив брому.
Я нікуди не хочу йти,
І ти теж не ходи нікуди,
Бо якщо ти кудись підеш-
Я побуду сьогодні удома,
Бо маю настрій такий, немов
Замість кохве я випив брому.
Я нікуди не хочу йти,
І ти теж не ходи нікуди,
Бо якщо ти кудись підеш-
2026.09.02
22:01
деякий текст на початку
пропущено
оскільки він претендує
для чого мені претензія
що у ній
за морем словесним
є острів майже безлюдний
мені би туди
пропущено
оскільки він претендує
для чого мені претензія
що у ній
за морем словесним
є острів майже безлюдний
мені би туди
2026.09.02
21:47
Загаснув серпень. Літо відбулося
й нема за що закинути собі —
відщедрилось у жнивному колоссі,
спочити йде в тумани голубі.
Його стрічає обрій ув обійми,
вгортає у серпанкові шовки.
Хай буде сон його такий спокійний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...й нема за що закинути собі —
відщедрилось у жнивному колоссі,
спочити йде в тумани голубі.
Його стрічає обрій ув обійми,
вгортає у серпанкові шовки.
Хай буде сон його такий спокійний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Проза
Таємниці між лініями. ХРОНІКИ КЛЕОПАТРИ (продовження 7)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Таємниці між лініями. ХРОНІКИ КЛЕОПАТРИ (продовження 7)
Розділ ІІІ: Ціна однієї перлини
Римські генерали вміли рахувати золото мішками, але вони не вміли рахувати розкіш. На другий вечір бенкету Антоній сидів на парчевих подушках, розхристаний, з масним від печеної дичини підборіддям і затуманеним поглядом.
– Богами клянуся, Клеопатро! – Антоній гучно грюкнув кубком по столу. – Я бачив тріумфи в Римі. Але все це – базарні злидні порівняно з твоїм палацом. Ти витратила за ці два дні стільки, що моєму легіону вистачило б на рік походів! Чи твій Єгипет справді бездонний?
Клеопатра сиділа навпроти. Вона майже не торкалася їжі. Перед нею стояла лише невелика золота чаша з гострим гранатовим оцтом. У її вухах погойдувалися дві перлини – найбільші у відомому світі, чисті, наче краплі застиглого місячного світла.
– Ти мислиш як солдат, Марку. Для тебе багатство – це те, що можна зважити і поділити між центуріонами. Ти думаєш, що цей бенкет дорогий? Я можу за один ковток знищити більше, ніж коштує вся твоя провінція Кілікія.
Антоній вибухнув голосним, хрипким сміхом:
– Жінки завжди перебільшують! Ти не зможеш з'їсти ціле багатство. На що ми споримо?
Замість відповіді Клеопатра повільно підняла руку. Її тонкі пальці торкнулися лівої мочки вуха. Одним плавним рухом вона зняла безцінну перлину й опустила її в чашу… з оцтом.
Зала вмить затихла. Кислота почала повільно роз'їдати перламутр. Камінь закипів дрібними білими бульбашками, втрачаючи свою форму, перетворюючись на каламутний осад на дні. Клеопатра почекала, поки перлина повністю розчинилася. Потім вона підняла чашу, подивилася на Антонія крізь золотий край і одним довгим ковтком випила рідину.
– За твоє здоров'я, тріумвіре Сходу, – спокійно сказала вона. – І за те, щоб ти нарешті зрозумів: Єгипет не купують. У Єгипту просять дозволу побути поруч.
Антоній дивився на неї з диким, майже релігійним жахом. Його хміль миттєво вивітрився. Він зрозумів, що перед ним стоїть жінка, яка може викинути ціле царство на вітер просто заради того, щоб довести свою вищість.
Це була абсолютна влада, яка заворожувала його більше, ніж будь-яка військова перемога.
Далі буде.
Римські генерали вміли рахувати золото мішками, але вони не вміли рахувати розкіш. На другий вечір бенкету Антоній сидів на парчевих подушках, розхристаний, з масним від печеної дичини підборіддям і затуманеним поглядом.
– Богами клянуся, Клеопатро! – Антоній гучно грюкнув кубком по столу. – Я бачив тріумфи в Римі. Але все це – базарні злидні порівняно з твоїм палацом. Ти витратила за ці два дні стільки, що моєму легіону вистачило б на рік походів! Чи твій Єгипет справді бездонний?
Клеопатра сиділа навпроти. Вона майже не торкалася їжі. Перед нею стояла лише невелика золота чаша з гострим гранатовим оцтом. У її вухах погойдувалися дві перлини – найбільші у відомому світі, чисті, наче краплі застиглого місячного світла.
– Ти мислиш як солдат, Марку. Для тебе багатство – це те, що можна зважити і поділити між центуріонами. Ти думаєш, що цей бенкет дорогий? Я можу за один ковток знищити більше, ніж коштує вся твоя провінція Кілікія.
Антоній вибухнув голосним, хрипким сміхом:
– Жінки завжди перебільшують! Ти не зможеш з'їсти ціле багатство. На що ми споримо?
Замість відповіді Клеопатра повільно підняла руку. Її тонкі пальці торкнулися лівої мочки вуха. Одним плавним рухом вона зняла безцінну перлину й опустила її в чашу… з оцтом.
Зала вмить затихла. Кислота почала повільно роз'їдати перламутр. Камінь закипів дрібними білими бульбашками, втрачаючи свою форму, перетворюючись на каламутний осад на дні. Клеопатра почекала, поки перлина повністю розчинилася. Потім вона підняла чашу, подивилася на Антонія крізь золотий край і одним довгим ковтком випила рідину.
– За твоє здоров'я, тріумвіре Сходу, – спокійно сказала вона. – І за те, щоб ти нарешті зрозумів: Єгипет не купують. У Єгипту просять дозволу побути поруч.
Антоній дивився на неї з диким, майже релігійним жахом. Його хміль миттєво вивітрився. Він зрозумів, що перед ним стоїть жінка, яка може викинути ціле царство на вітер просто заради того, щоб довести свою вищість.
Це була абсолютна влада, яка заворожувала його більше, ніж будь-яка військова перемога.
Далі буде.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Таємниці між лініями. ХРОНІКИ КЛЕОПАТРИ (продовження 9)"
• Перейти на сторінку •
" Таємниці між лініями. ХРОНІКИ КЛЕОПАТРИ (продовження 6)"
• Перейти на сторінку •
" Таємниці між лініями. ХРОНІКИ КЛЕОПАТРИ (продовження 6)"
Про публікацію
