Елегія сучасного романтика. Поезія, яка перегукується з попередньою прозою. Нова тональність теми.

      У цьому вірші мене найбільше зачепив образ роздумів, які одночасно існують "укупі й поодинці", але все ж залишаються розсипаними. Це не безлад заради безладу, а природний стан людської свідомості. Наші думки можуть утворювати певну внутрішню систему, але переживаються як окремі зернини, які не завжди хочеться або можеться зібрати докупи.
Порівняння із сіллю, горохом і кеш'ю теж не випадкове. Це різні види "розсипаності": майже однорідна сіль, схожі між собою горошини й уже зовсім індивідуальні горіхи. Образ солі тут здається мені не лише побутовим. Вона завжди існує окремими кристалами, але саме вони утворюють єдину речовину. Так і роздуми: кожен окремий, але всі разом вони становлять те, що можна було б назвати внутрішньою "сіллю" людини, її здатністю не втрачати себе.
Ліричний герой не підкоряється своїм роздумам беззастережно. Він то дослухається до них, то намагається їх відсунути, коли вони стають зайвими, особливо якщо пророкують щось тривожне. Але одного разу вони ніби замовкають. Це можна сприйняти і як полегшення, і як небезпечну втрату внутрішнього голосу. Автор навмисно не нав'язує читачеві однозначної відповіді.
      Якщо читати цей вірш услід за прозою "Майже самотній", написаною незадовго до нього, виникає ще один вимір. Там автор говорить про духовне відродження, про віру, яка допомогла йому пройти крізь кризу. Тому й мовчання роздумів у вірші вже не обов'язково означає байдужість до себе чи до порад інших. Можливо, це момент, коли тривожний внутрішній діалог поступається місцем довірі до життя і до Бога.
     Особливо промовистим видається закінчення: "Собі я пацієнт і добрий знахур". Людина лікує сама себе, але й визнає, що остаточно вилікуватися від власної природи неможливо. Саме ця, як я гадаю, самоіронія, а не розпач, надає фіналові людської глибини.
    Мені здається, що цей вірш не стільки про сум, скільки про складне співіснування людини зі своїм внутрішнім світом. І якщо в прозі автор розповідає про своє друге народження, то у вірші він уже показує, як живе після нього: із тими самими думками, які то ранять, то застерігають, то раптом замовкають.

З повагом, Ю.С.

У зв'язку з побаченим лаконічно-загадковим поділом на мислення & "копирсання в іграх світла й тіней" мені згадалася одна думка: "Kawsayqa yuyaymi" (Жити означає мислити). Чим більше вона виглядає давнім, десь почутим афоризмом, а насправді є лише асоціативним відгуком, тим цікавіше повернутися до слова "думка", адже саме навколо процесу її розвитку і виникли наявні судження, позитивні за змістом і філософські по суті.

Хотів би я додати і те, що "думати" означає і "мислити", як йдеться у словниковій статті у тій частині словника, де розглядаються синоніми.
Автор вірша наче навмисно використав слово "роздуми", а не інше, однак і подібне за значенням.
Можливо, щоб уникнути повторів, і щоб його поезія не виглядала добіркою неодноразово вжитих, скажемо так, мовних одиниць високих значень.

Дата. Підпис.

Ґречно дякую всім за увагу і дослідницьку діяльність. Мене вивели на службу, багато справ, не вважайте за невдячність цю тимчасову німотність.