Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
2026.11.11
09:44
Цей погляд, ніби гостре жало,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
2026.11.11
08:58
вона і він
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
2026.11.11
06:10
Неспокійний, як вітрисько,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
2026.11.10
23:06
Під ноги осінь сипала бурштин
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
2026.11.10
23:00
Є меч такий Кладениць,
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Проза
"Чорний сніг Александрії" (продовження 8)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Чорний сніг Александрії" (продовження 8)
Битва за Фароський міст: кохання на руїнах світу
Генеральний штурм Ганімеда почався на світанку, коли море навколо Фароського маяка покрилося сотнями єгипетських човнів. Новий командувач кинув у бій усе. Битва на вузькому молу перетворилася на криваву тисняву. Ковші єгипетських суден підійшли впритул, висадивши десант у тил римлянам, корабель Цезаря почав тонути під вагою солдатів.
П’ятдесятидворічний диктатор скинув важкий позолочений панцир, затис у зубах зв'язку найважливіших державних паперів і стрибнув у бурхливе море. Гребучи однією рукою, Цезар плив під дощем із єгипетських стріл. Його криваво-пурпуровий плащ залишився качатися на хвилях – єгиптяни виловили його, піднімаючи вгору як трофей.
З балкона палацу за цим жахом спостерігала Клеопатра. Її пальці так міцно вп'ялися в мармурові перила, що нігті почали кровоточити. У цю хвилину вона бачила в ньому не римського генерала. Вона бачила чоловіка, який став частиною її самої. Якщо він загине, її трон і майбутнє її ненародженої дитини потонуть разом із ним.
– Не смій помирати, Гаю Юлію... — прошепотіла вона, і вперше за всю облогу в її очах з’явилися сльози, які миттєво висохли від гарячого вітру.
Коли Цезаря, знесиленого, вкритого синцями та морською сіллю, витягли на борт римської трієри, Клеопатра безсило опустилася на коліна. Вона зрозуміла те, чого боялася найбільше: вона кохала цього гордого варвара всупереч спаленій Бібліотеці та руйнації її столиці.
***
Тієї ж ночі, після того, як римлянам неймовірними зусиллями вдалося відбити штурм, Цезар повернувся до її покоїв. Він був без обладунків, загорнутий у простий вовняний тога-плащ, його тіло пахло морем, потом і кров'ю.
Клеопатра чекала на нього. У кімнаті не було світла, окрім багряного відблиску багаття, яке легіонери палили на подвір'ї, використовуючи уламки меблів та рештки книжкових шаф. Вона підійшла до нього мовчки й змила пальцями залишки сухої морської солі з його щік. Цезар перехопив її тонку кисть, притиснув до своїх губ.
– Я бачила, як ти падав у воду, – тихо сказала вона. – Я думала, що море забрало моє майбутнє.
– Море не може забрати те, що належить Фортуні, Клеопатро, – відповів Цезар, притягуючи її до себе. – А моя Фортуна тепер має твоє ім'я.
Їхні обійми на руїнах Александрії були відчайдушними, майже лютими. Це було кохання на пороховій бочці під акомпанемент стогонів поранених за вікном.
– Твій Рим забере тебе у мене, – прошепотіла Клеопатра, ховаючи обличчя на його грудях. – Ти спалив моє місто, ти дав мені владу, але ти залишиш мене одну з цим попелом.
– Рим – це МОЯ ДОЛЯ, Клеопатро, – Цезар гладив її темне волосся. – Але ти – єдина, хто зміг змусити мене забути про Рим хоча б на одну ніч. Якщо ми виживемо, я зроблю так, що весь світ схилиться перед нашим сином.
...Через два тижні прибули довгоочікувані сили підкріплення Мітрідата Пергамського. Кільце облоги було розірване. Генеральна битва відбулася на березі Нілу. Цезар, знову вдягнений у блискучий панцир, особисто вів легіони в бій. Римляни розчавили армію Ганімеда. Єгипетські війська панічно втікали.
Юний цар Птолемей XIII, намагаючись врятуватися на золоченому човні, потонув у водах Нілу під вагою власного золотого панцира – річка забрала того, хто не зміг захистити свою землю. Цезар повертався в Александрію як абсолютний тріумфатор. Але цей тріумф не був радісним. Місто було тихим, заляканим, напівзруйнованим…
Далі буде.
Генеральний штурм Ганімеда почався на світанку, коли море навколо Фароського маяка покрилося сотнями єгипетських човнів. Новий командувач кинув у бій усе. Битва на вузькому молу перетворилася на криваву тисняву. Ковші єгипетських суден підійшли впритул, висадивши десант у тил римлянам, корабель Цезаря почав тонути під вагою солдатів.
П’ятдесятидворічний диктатор скинув важкий позолочений панцир, затис у зубах зв'язку найважливіших державних паперів і стрибнув у бурхливе море. Гребучи однією рукою, Цезар плив під дощем із єгипетських стріл. Його криваво-пурпуровий плащ залишився качатися на хвилях – єгиптяни виловили його, піднімаючи вгору як трофей.
З балкона палацу за цим жахом спостерігала Клеопатра. Її пальці так міцно вп'ялися в мармурові перила, що нігті почали кровоточити. У цю хвилину вона бачила в ньому не римського генерала. Вона бачила чоловіка, який став частиною її самої. Якщо він загине, її трон і майбутнє її ненародженої дитини потонуть разом із ним.
– Не смій помирати, Гаю Юлію... — прошепотіла вона, і вперше за всю облогу в її очах з’явилися сльози, які миттєво висохли від гарячого вітру.
Коли Цезаря, знесиленого, вкритого синцями та морською сіллю, витягли на борт римської трієри, Клеопатра безсило опустилася на коліна. Вона зрозуміла те, чого боялася найбільше: вона кохала цього гордого варвара всупереч спаленій Бібліотеці та руйнації її столиці.
***
Тієї ж ночі, після того, як римлянам неймовірними зусиллями вдалося відбити штурм, Цезар повернувся до її покоїв. Він був без обладунків, загорнутий у простий вовняний тога-плащ, його тіло пахло морем, потом і кров'ю.
Клеопатра чекала на нього. У кімнаті не було світла, окрім багряного відблиску багаття, яке легіонери палили на подвір'ї, використовуючи уламки меблів та рештки книжкових шаф. Вона підійшла до нього мовчки й змила пальцями залишки сухої морської солі з його щік. Цезар перехопив її тонку кисть, притиснув до своїх губ.
– Я бачила, як ти падав у воду, – тихо сказала вона. – Я думала, що море забрало моє майбутнє.
– Море не може забрати те, що належить Фортуні, Клеопатро, – відповів Цезар, притягуючи її до себе. – А моя Фортуна тепер має твоє ім'я.
Їхні обійми на руїнах Александрії були відчайдушними, майже лютими. Це було кохання на пороховій бочці під акомпанемент стогонів поранених за вікном.
– Твій Рим забере тебе у мене, – прошепотіла Клеопатра, ховаючи обличчя на його грудях. – Ти спалив моє місто, ти дав мені владу, але ти залишиш мене одну з цим попелом.
– Рим – це МОЯ ДОЛЯ, Клеопатро, – Цезар гладив її темне волосся. – Але ти – єдина, хто зміг змусити мене забути про Рим хоча б на одну ніч. Якщо ми виживемо, я зроблю так, що весь світ схилиться перед нашим сином.
...Через два тижні прибули довгоочікувані сили підкріплення Мітрідата Пергамського. Кільце облоги було розірване. Генеральна битва відбулася на березі Нілу. Цезар, знову вдягнений у блискучий панцир, особисто вів легіони в бій. Римляни розчавили армію Ганімеда. Єгипетські війська панічно втікали.
Юний цар Птолемей XIII, намагаючись врятуватися на золоченому човні, потонув у водах Нілу під вагою власного золотого панцира – річка забрала того, хто не зміг захистити свою землю. Цезар повертався в Александрію як абсолютний тріумфатор. Але цей тріумф не був радісним. Місто було тихим, заляканим, напівзруйнованим…
Далі буде.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
""Чорний сніг Александрії" (продовження 9)"
• Перейти на сторінку •
""Чорний сніг Александрії" (продовження 7)"
• Перейти на сторінку •
""Чорний сніг Александрії" (продовження 7)"
Про публікацію
