Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.08
20:44
Незвичний біль душевної знесили
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
Щоб вигнати, слабкі мої посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
Щоб вигнати, слабкі мої посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
2026.09.08
19:47
А пам’ять, як стара в селі криниця,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
2026.09.08
18:17
Київ поринув у дронову січ :
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
2026.09.08
17:31
Підібралася тишком осінь,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
2026.09.08
13:39
Лишився Лишега у синім вогні,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
2026.09.08
12:32
Чи є вона, та чакра повноти?
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
2026.09.08
07:37
Знов закурений димами
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
2026.09.08
01:13
Індик - це своєрідна птиця.
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
2026.09.07
21:14
Немає віроломнішої віри
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
2026.09.07
20:44
Чому із звідусюд далеких
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
2026.09.07
20:15
ось і надвечіря
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
2026.09.07
18:24
Святе догорає обійстя,
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
2026.09.07
17:23
Вересня кроки спекотні, як влітку,
Сонце палає до втоми щодня.
Бабине літо накинуло сітку,
Те павутиння йому, мов броня.
Ягідки чорні смачної ожини
В лісі осіннім, мов очі блищать.
Терен з колючками попід стежину,
Сонце палає до втоми щодня.
Бабине літо накинуло сітку,
Те павутиння йому, мов броня.
Ягідки чорні смачної ожини
В лісі осіннім, мов очі блищать.
Терен з колючками попід стежину,
2026.09.07
16:46
Хильнув — і позбувся болю.
А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.
На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.
На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
2026.09.07
14:08
Вода розлилася в долини.
Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.
Вода розлилася степами,
Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.
Вода розлилася степами,
2026.09.07
13:38
Холодний бовдур
Скляної печі,
Рукою злидня
Під плач малечі,
Ще теплій миші —
Шпаркій, голодній —
Даруй зернину,
Як преподобний!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Скляної печі,
Рукою злидня
Під плач малечі,
Ще теплій миші —
Шпаркій, голодній —
Даруй зернину,
Як преподобний!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Проза
"Чорний сніг Александрії" (продовження 8)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Чорний сніг Александрії" (продовження 8)
Битва за Фароський міст: кохання на руїнах світу
Генеральний штурм Ганімеда почався на світанку, коли море навколо Фароського маяка покрилося сотнями єгипетських човнів. Новий командувач кинув у бій усе. Битва на вузькому молу перетворилася на криваву тисняву. Ковші єгипетських суден підійшли впритул, висадивши десант у тил римлянам, корабель Цезаря почав тонути під вагою солдатів.
П’ятдесятидворічний диктатор скинув важкий позолочений панцир, затис у зубах зв'язку найважливіших державних паперів і стрибнув у бурхливе море. Гребучи однією рукою, Цезар плив під дощем із єгипетських стріл. Його криваво-пурпуровий плащ залишився качатися на хвилях – єгиптяни виловили його, піднімаючи вгору як трофей.
З балкона палацу за цим жахом спостерігала Клеопатра. Її пальці так міцно вп'ялися в мармурові перила, що нігті почали кровоточити. У цю хвилину вона бачила в ньому не римського генерала. Вона бачила чоловіка, який став частиною її самої. Якщо він загине, її трон і майбутнє її ненародженої дитини потонуть разом із ним.
– Не смій помирати, Гаю Юлію... — прошепотіла вона, і вперше за всю облогу в її очах з’явилися сльози, які миттєво висохли від гарячого вітру.
Коли Цезаря, знесиленого, вкритого синцями та морською сіллю, витягли на борт римської трієри, Клеопатра безсило опустилася на коліна. Вона зрозуміла те, чого боялася найбільше: вона кохала цього гордого варвара всупереч спаленій Бібліотеці та руйнації її столиці.
***
Тієї ж ночі, після того, як римлянам неймовірними зусиллями вдалося відбити штурм, Цезар повернувся до її покоїв. Він був без обладунків, загорнутий у простий вовняний тога-плащ, його тіло пахло морем, потом і кров'ю.
Клеопатра чекала на нього. У кімнаті не було світла, окрім багряного відблиску багаття, яке легіонери палили на подвір'ї, використовуючи уламки меблів та рештки книжкових шаф. Вона підійшла до нього мовчки й змила пальцями залишки сухої морської солі з його щік. Цезар перехопив її тонку кисть, притиснув до своїх губ.
– Я бачила, як ти падав у воду, – тихо сказала вона. – Я думала, що море забрало моє майбутнє.
– Море не може забрати те, що належить Фортуні, Клеопатро, – відповів Цезар, притягуючи її до себе. – А моя Фортуна тепер має твоє ім'я.
Їхні обійми на руїнах Александрії були відчайдушними, майже лютими. Це було кохання на пороховій бочці під акомпанемент стогонів поранених за вікном.
– Твій Рим забере тебе у мене, – прошепотіла Клеопатра, ховаючи обличчя на його грудях. – Ти спалив моє місто, ти дав мені владу, але ти залишиш мене одну з цим попелом.
– Рим – це МОЯ ДОЛЯ, Клеопатро, – Цезар гладив її темне волосся. – Але ти – єдина, хто зміг змусити мене забути про Рим хоча б на одну ніч. Якщо ми виживемо, я зроблю так, що весь світ схилиться перед нашим сином.
...Через два тижні прибули довгоочікувані сили підкріплення Мітрідата Пергамського. Кільце облоги було розірване. Генеральна битва відбулася на березі Нілу. Цезар, знову вдягнений у блискучий панцир, особисто вів легіони в бій. Римляни розчавили армію Ганімеда. Єгипетські війська панічно втікали.
Юний цар Птолемей XIII, намагаючись врятуватися на золоченому човні, потонув у водах Нілу під вагою власного золотого панцира – річка забрала того, хто не зміг захистити свою землю. Цезар повертався в Александрію як абсолютний тріумфатор. Але цей тріумф не був радісним. Місто було тихим, заляканим, напівзруйнованим…
Далі буде.
Генеральний штурм Ганімеда почався на світанку, коли море навколо Фароського маяка покрилося сотнями єгипетських човнів. Новий командувач кинув у бій усе. Битва на вузькому молу перетворилася на криваву тисняву. Ковші єгипетських суден підійшли впритул, висадивши десант у тил римлянам, корабель Цезаря почав тонути під вагою солдатів.
П’ятдесятидворічний диктатор скинув важкий позолочений панцир, затис у зубах зв'язку найважливіших державних паперів і стрибнув у бурхливе море. Гребучи однією рукою, Цезар плив під дощем із єгипетських стріл. Його криваво-пурпуровий плащ залишився качатися на хвилях – єгиптяни виловили його, піднімаючи вгору як трофей.
З балкона палацу за цим жахом спостерігала Клеопатра. Її пальці так міцно вп'ялися в мармурові перила, що нігті почали кровоточити. У цю хвилину вона бачила в ньому не римського генерала. Вона бачила чоловіка, який став частиною її самої. Якщо він загине, її трон і майбутнє її ненародженої дитини потонуть разом із ним.
– Не смій помирати, Гаю Юлію... — прошепотіла вона, і вперше за всю облогу в її очах з’явилися сльози, які миттєво висохли від гарячого вітру.
Коли Цезаря, знесиленого, вкритого синцями та морською сіллю, витягли на борт римської трієри, Клеопатра безсило опустилася на коліна. Вона зрозуміла те, чого боялася найбільше: вона кохала цього гордого варвара всупереч спаленій Бібліотеці та руйнації її столиці.
***
Тієї ж ночі, після того, як римлянам неймовірними зусиллями вдалося відбити штурм, Цезар повернувся до її покоїв. Він був без обладунків, загорнутий у простий вовняний тога-плащ, його тіло пахло морем, потом і кров'ю.
Клеопатра чекала на нього. У кімнаті не було світла, окрім багряного відблиску багаття, яке легіонери палили на подвір'ї, використовуючи уламки меблів та рештки книжкових шаф. Вона підійшла до нього мовчки й змила пальцями залишки сухої морської солі з його щік. Цезар перехопив її тонку кисть, притиснув до своїх губ.
– Я бачила, як ти падав у воду, – тихо сказала вона. – Я думала, що море забрало моє майбутнє.
– Море не може забрати те, що належить Фортуні, Клеопатро, – відповів Цезар, притягуючи її до себе. – А моя Фортуна тепер має твоє ім'я.
Їхні обійми на руїнах Александрії були відчайдушними, майже лютими. Це було кохання на пороховій бочці під акомпанемент стогонів поранених за вікном.
– Твій Рим забере тебе у мене, – прошепотіла Клеопатра, ховаючи обличчя на його грудях. – Ти спалив моє місто, ти дав мені владу, але ти залишиш мене одну з цим попелом.
– Рим – це МОЯ ДОЛЯ, Клеопатро, – Цезар гладив її темне волосся. – Але ти – єдина, хто зміг змусити мене забути про Рим хоча б на одну ніч. Якщо ми виживемо, я зроблю так, що весь світ схилиться перед нашим сином.
...Через два тижні прибули довгоочікувані сили підкріплення Мітрідата Пергамського. Кільце облоги було розірване. Генеральна битва відбулася на березі Нілу. Цезар, знову вдягнений у блискучий панцир, особисто вів легіони в бій. Римляни розчавили армію Ганімеда. Єгипетські війська панічно втікали.
Юний цар Птолемей XIII, намагаючись врятуватися на золоченому човні, потонув у водах Нілу під вагою власного золотого панцира – річка забрала того, хто не зміг захистити свою землю. Цезар повертався в Александрію як абсолютний тріумфатор. Але цей тріумф не був радісним. Місто було тихим, заляканим, напівзруйнованим…
Далі буде.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
""Чорний сніг Александрії" (продовження 9)"
• Перейти на сторінку •
""Чорний сніг Александрії" (продовження 7)"
• Перейти на сторінку •
""Чорний сніг Александрії" (продовження 7)"
Про публікацію
