Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.14
12:03
Вірю в майбутнє моєї країни,
вірю в народ,
що піднявся з колін,
в зоране поле,
у гілку калини,
в сад біля хати
з червоних калин.
вірю в народ,
що піднявся з колін,
в зоране поле,
у гілку калини,
в сад біля хати
з червоних калин.
2026.08.14
11:15
Плетусь зажурена з «Сільпо»
В холодну днину.
Мені б проїхатись в метро
До моря плину.
Кружляти чайкою над ним
У небосхилі,
З обличчя змити смутку грим
В смарагді хвилі,
В холодну днину.
Мені б проїхатись в метро
До моря плину.
Кружляти чайкою над ним
У небосхилі,
З обличчя змити смутку грим
В смарагді хвилі,
2026.08.14
11:05
Битва за Фароський міст: кохання на руїнах світу
Генеральний штурм Ганімеда почався на світанку, коли море навколо Фароського маяка покрилося сотнями єгипетських човнів. Новий командувач кинув у бій усе. Битва на вузькому молу перетворилася на кривав
2026.08.14
10:52
Що ви, керманичі кпину?
Що, реквізити курні?
Хто з вас ще вірить в людину,
Хто ляже поруч в труні?-
-Ми і смерекові голки,
-Ми і молюски глибин,
Як марципанові вовки
Що, реквізити курні?
Хто з вас ще вірить в людину,
Хто ляже поруч в труні?-
-Ми і смерекові голки,
-Ми і молюски глибин,
Як марципанові вовки
2026.08.14
07:29
Зникають сни приємні завжди
З досвітнім заспівом півнів,
Бо потім більше негаразди
Повсюди бачаться мені.
Бо далі - швидкості шалені
Та люди радісні й сумні, -
І щире прагнення щоденне
Земного щастя не у сні.
З досвітнім заспівом півнів,
Бо потім більше негаразди
Повсюди бачаться мені.
Бо далі - швидкості шалені
Та люди радісні й сумні, -
І щире прагнення щоденне
Земного щастя не у сні.
2026.08.14
04:58
Нещирість професійно тисне руку
Та непомітно крутить карамболь.
У серце заповзає, мов зміюка,
Вичікуючи, вправно грає роль.
Маскується у тиші та у криках,
Постійно грає світло й позитив.
Нещирість - різна та багатолика,
Та непомітно крутить карамболь.
У серце заповзає, мов зміюка,
Вичікуючи, вправно грає роль.
Маскується у тиші та у криках,
Постійно грає світло й позитив.
Нещирість - різна та багатолика,
2026.08.13
23:50
Сього дивного і вітряного року-приблуди я вирішив відвідати зачаровані Маркізькі острови (не відпочити, ні, бути, мислити, творити – ця місцина саме для цього, особливо Нуку-Хіва). Я ціную нетутешні Маркізи за прозору атмосферу споглядання, неземний спокі
2026.08.13
22:52
Уже весна, радіти б треба,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
2026.08.13
18:59
тобі поезія та пафос
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
2026.08.13
18:16
Не даруй лілові
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
2026.08.13
15:42
Нашу тягу до свободи нічим не зламати,
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
2026.08.13
13:19
Яскраве сонячне проміння.
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
2026.08.13
09:38
Зрада під покровом ночі: Смерть полководця Ахілла
Поки римляни святкували перемогу над спрагою, у таборі єгиптян, що розкинувся в західній частині міста, зріла зовсім інша отрута – отрута амбіцій та зради. У наметі полководця Ахілла панувала задуха. С
2026.08.13
06:31
В серпні, наче квіточка,
Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
2026.08.12
22:40
Надія була висока, як зірка,
і гаряча, як вогонь.
Падала довго, а впавши,
лишила по собі пляму згарища.
Згодом ця пляма ще більше почорніла
і поглибилася.
А потім наповнилася водою.
і гаряча, як вогонь.
Падала довго, а впавши,
лишила по собі пляму згарища.
Згодом ця пляма ще більше почорніла
і поглибилася.
А потім наповнилася водою.
2026.08.12
20:25
ось папір
на нім лежать рядки
обіцяють щось
чи спонукають
ось вікно
за ним висять зірки
час піднятись
ще долити чаю
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...на нім лежать рядки
обіцяють щось
чи спонукають
ось вікно
за ним висять зірки
час піднятись
ще долити чаю
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Проза
"Чорний сніг Александрії" (продовження 8)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Чорний сніг Александрії" (продовження 8)
Битва за Фароський міст: кохання на руїнах світу
Генеральний штурм Ганімеда почався на світанку, коли море навколо Фароського маяка покрилося сотнями єгипетських човнів. Новий командувач кинув у бій усе. Битва на вузькому молу перетворилася на криваву тисняву. Ковші єгипетських суден підійшли впритул, висадивши десант у тил римлянам, корабель Цезаря почав тонути під вагою солдатів.
П’ятдесятидворічний диктатор скинув важкий позолочений панцир, затис у зубах зв'язку найважливіших державних паперів і стрибнув у бурхливе море. Гребучи однією рукою, Цезар плив під дощем із єгипетських стріл. Його криваво-пурпуровий плащ залишився качатися на хвилях – єгиптяни виловили його, піднімаючи вгору як трофей.
З балкона палацу за цим жахом спостерігала Клеопатра. Її пальці так міцно вп'ялися в мармурові перила, що нігті почали кровоточити. У цю хвилину вона бачила в ньому не римського генерала. Вона бачила чоловіка, який став частиною її самої. Якщо він загине, її трон і майбутнє її ненародженої дитини потонуть разом із ним.
– Не смій помирати, Гаю Юлію... — прошепотіла вона, і вперше за всю облогу в її очах з’явилися сльози, які миттєво висохли від гарячого вітру.
Коли Цезаря, знесиленого, вкритого синцями та морською сіллю, витягли на борт римської трієри, Клеопатра безсило опустилася на коліна. Вона зрозуміла те, чого боялася найбільше: вона кохала цього гордого варвара всупереч спаленій Бібліотеці та руйнації її столиці.
***
Тієї ж ночі, після того, як римлянам неймовірними зусиллями вдалося відбити штурм, Цезар повернувся до її покоїв. Він був без обладунків, загорнутий у простий вовняний тога-плащ, його тіло пахло морем, потом і кров'ю.
Клеопатра чекала на нього. У кімнаті не було світла, окрім багряного відблиску багаття, яке легіонери палили на подвір'ї, використовуючи уламки меблів та рештки книжкових шаф. Вона підійшла до нього мовчки й змила пальцями залишки сухої морської солі з його щік. Цезар перехопив її тонку кисть, притиснув до своїх губ.
– Я бачила, як ти падав у воду, – тихо сказала вона. – Я думала, що море забрало моє майбутнє.
– Море не може забрати те, що належить Фортуні, Клеопатро, – відповів Цезар, притягуючи її до себе. – А моя Фортуна тепер має твоє ім'я.
Їхні обійми на руїнах Александрії були відчайдушними, майже лютими. Це було кохання на пороховій бочці під акомпанемент стогонів поранених за вікном.
– Твій Рим забере тебе у мене, – прошепотіла Клеопатра, ховаючи обличчя на його грудях. – Ти спалив моє місто, ти дав мені владу, але ти залишиш мене одну з цим попелом.
– Рим – це МОЯ ДОЛЯ, Клеопатро, – Цезар гладив її темне волосся. – Але ти – єдина, хто зміг змусити мене забути про Рим хоча б на одну ніч. Якщо ми виживемо, я зроблю так, що весь світ схилиться перед нашим сином.
...Через два тижні прибули довгоочікувані сили підкріплення Мітрідата Пергамського. Кільце облоги було розірване. Генеральна битва відбулася на березі Нілу. Цезар, знову вдягнений у блискучий панцир, особисто вів легіони в бій. Римляни розчавили армію Ганімеда. Єгипетські війська панічно втікали.
Юний цар Птолемей XIII, намагаючись врятуватися на золоченому човні, потонув у водах Нілу під вагою власного золотого панцира – річка забрала того, хто не зміг захистити свою землю. Цезар повертався в Александрію як абсолютний тріумфатор. Але цей тріумф не був радісним. Місто було тихим, заляканим, напівзруйнованим…
Далі буде.
Генеральний штурм Ганімеда почався на світанку, коли море навколо Фароського маяка покрилося сотнями єгипетських човнів. Новий командувач кинув у бій усе. Битва на вузькому молу перетворилася на криваву тисняву. Ковші єгипетських суден підійшли впритул, висадивши десант у тил римлянам, корабель Цезаря почав тонути під вагою солдатів.
П’ятдесятидворічний диктатор скинув важкий позолочений панцир, затис у зубах зв'язку найважливіших державних паперів і стрибнув у бурхливе море. Гребучи однією рукою, Цезар плив під дощем із єгипетських стріл. Його криваво-пурпуровий плащ залишився качатися на хвилях – єгиптяни виловили його, піднімаючи вгору як трофей.
З балкона палацу за цим жахом спостерігала Клеопатра. Її пальці так міцно вп'ялися в мармурові перила, що нігті почали кровоточити. У цю хвилину вона бачила в ньому не римського генерала. Вона бачила чоловіка, який став частиною її самої. Якщо він загине, її трон і майбутнє її ненародженої дитини потонуть разом із ним.
– Не смій помирати, Гаю Юлію... — прошепотіла вона, і вперше за всю облогу в її очах з’явилися сльози, які миттєво висохли від гарячого вітру.
Коли Цезаря, знесиленого, вкритого синцями та морською сіллю, витягли на борт римської трієри, Клеопатра безсило опустилася на коліна. Вона зрозуміла те, чого боялася найбільше: вона кохала цього гордого варвара всупереч спаленій Бібліотеці та руйнації її столиці.
***
Тієї ж ночі, після того, як римлянам неймовірними зусиллями вдалося відбити штурм, Цезар повернувся до її покоїв. Він був без обладунків, загорнутий у простий вовняний тога-плащ, його тіло пахло морем, потом і кров'ю.
Клеопатра чекала на нього. У кімнаті не було світла, окрім багряного відблиску багаття, яке легіонери палили на подвір'ї, використовуючи уламки меблів та рештки книжкових шаф. Вона підійшла до нього мовчки й змила пальцями залишки сухої морської солі з його щік. Цезар перехопив її тонку кисть, притиснув до своїх губ.
– Я бачила, як ти падав у воду, – тихо сказала вона. – Я думала, що море забрало моє майбутнє.
– Море не може забрати те, що належить Фортуні, Клеопатро, – відповів Цезар, притягуючи її до себе. – А моя Фортуна тепер має твоє ім'я.
Їхні обійми на руїнах Александрії були відчайдушними, майже лютими. Це було кохання на пороховій бочці під акомпанемент стогонів поранених за вікном.
– Твій Рим забере тебе у мене, – прошепотіла Клеопатра, ховаючи обличчя на його грудях. – Ти спалив моє місто, ти дав мені владу, але ти залишиш мене одну з цим попелом.
– Рим – це МОЯ ДОЛЯ, Клеопатро, – Цезар гладив її темне волосся. – Але ти – єдина, хто зміг змусити мене забути про Рим хоча б на одну ніч. Якщо ми виживемо, я зроблю так, що весь світ схилиться перед нашим сином.
...Через два тижні прибули довгоочікувані сили підкріплення Мітрідата Пергамського. Кільце облоги було розірване. Генеральна битва відбулася на березі Нілу. Цезар, знову вдягнений у блискучий панцир, особисто вів легіони в бій. Римляни розчавили армію Ганімеда. Єгипетські війська панічно втікали.
Юний цар Птолемей XIII, намагаючись врятуватися на золоченому човні, потонув у водах Нілу під вагою власного золотого панцира – річка забрала того, хто не зміг захистити свою землю. Цезар повертався в Александрію як абсолютний тріумфатор. Але цей тріумф не був радісним. Місто було тихим, заляканим, напівзруйнованим…
Далі буде.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
