Залізна «черепаха»

«Коли фортуна зраджує царів,
золото їхніх обладунків стає їхньою труною».
Давньоримський афоризм часів Александрійської війни

Клинки легіонерів вириваються з піхов із пронизливим, холодним скреготом. Цей залізний звук я вже чула. Тоді, коли залізна стіна римських щитів зламала мою армію біля Нілу. Розуміючи, що час працює проти нас, я наказала єгипетському флоту заблокувати гавань. Я сама піднялася на борт флагманської трієри, відмовившись залишатися в безпечному наметі. Вітер розвівав моє коротке волосся, а в очах відбивався блиск тисяч бронзових та залізних шоломів.
Александрійська гавань перетворилася на арену запеклої, кривавої м'ясорубки. Єгипетські кораблі під командуванням Ганімеда таранними ударами трощили римські судна, вода навколо Фароського маяка стала багряною від крові, а повітря здригалося від криків поранених і брязкоту абордажних гаків. В один із моментів Цезар сам ледь не загинув – його човен почав тонути під вагою солдатів, і великому римському полководцю довелося плисти вплав, тримаючи свої сувої в зубах.
Але фортуна Риму переважила єгипетську лють. Невдовзі з боку Сирії підійшло величезне сухопутне військо під керівництвом Мітрідата Пергамського. Наша армія опинилася затиснутою в лещата. Я пам'ятаю ту битву біля річки, пам'ятаю, як залізна «черепаха» римлян зімкнулася навколо нас, де в мулі втопився мій бідний брат Птолемей. Його золотий панцир став його труною. Побачивши смерть царевича, Ганімед спробував потягнути мене до коней, але було запізно.
…Коли мене, брудну й зв'язану по руках грубими мотузками, привели до тронної зали палацу Брухіон, Клеопатра сиділа на моєму троні поруч із Цезарем. Вона підійшла, торкнулася пальцем моєї щоки, на якій запеклася кров, і тихо сказала:
– Ти програла, маленька дурненька. Світ належить Риму.
– Світ належить тим, хто не стає перед Римом на коліна, –виплюнула я їй в обличчя.

Далі буде.