Я не хочу вмирати. Заради ідей заради людей заради світів чи малюнків на стінах. Напевне народжений не в той час і живу зовсім не для того, для чого варто би жити.

Сила антонім до слова щастя. Гітарні струни антонім до струн сонця. А ти зіграй інакше. Ти проплач інакше. Добрі та лагідні руки. Гратись з вогнем. А всередині. То напевне пекло. Підалити його. Це крижаний вогонь. Відмирають частини тіла. Я напевне всередині кістками розумію, що так не можна. А як можна?

Я не хочу вмирати. Я відповів на слова які линули десь з вікна. З повітрям осені. З холодним, густим, листяного кольору, парким повітрям осені. Вечір. Захід сонця. Небо кольору чаю. Восени відмирає все що буде тобі непотрібне наступного року. Нехай відімре в мені пекло. Нехай відімре, помре, я поховаю його у вірші. Я витравлю його самою їдучою з кислот. З жилами витравлю. Вірю.

Осіння погода як привід до поховання в віршах власних страхів та переживань. Нехай вмруть в мені голоси, струни, перкусія та квіти зла. Зло не вміє вмирати воно в ночі воно чорне. Воно не образ. Воно в калюжах і болоті що пристає до черевика. Інколи варто обійти і не вступати. Калюжна поезія і калюжна правда всередині. Відблиски сонця, сонця такого як ніж. Гострого, пряного, від нього очі вилазять з орбіт. Піднявся тиск. Тух-тук-тах-тук. За вікном серце в клітинку. З полями для приміток...

Я не хочу вмирати, я не вмію терпіти. Навчи Боже самого головного. Як не вступати в калюжі і як перестати вмирати...

Всього іншого навчить серце. В клітинку. З полями для приміток.