А що ти сьогодні створив? Пара сварок, пара розмов. Пара недопалків-слів. Пара слів у баночці на сходах. Ти так до цього прагнув. Тепер кажуть, що ти ще і замикаєшся. Мушля. В тобі є те, що не приймається навколишніми. Твій розвиток не потрібен. Дим.

А що ти сьогодні видихнув, це треба переборювати. Пара матюків. Таких недоречних. Вони не личать тобі.

Сварка з собою. Ревеш мовчки у ванній. Виєш звісно. Коли сусіди заснуть. Коли можна буде.

Ти не в ладах з власною мушлею. Людина в ящику. Чехов.

Давай, ти вимкнеш ящик з маразмом. Давай ти погасиш другий ящик з маразмом. Давай відкриєм вікно і ловитимемо сніг. Вдих-видих. Пара сніжинок навіть не долетить до легень. Гарячий пар. Мушля.

Чистота, це не коли ти сам з собою на ти.

Що створив. Напевне пара слів у баночці на сходах. Це і є весь ти. Банка з кришкою.

А що, ти ж не заставиш себе писати інакше. Точно так же як і не заставиш писати про те чого нема. Спогади це всього-навсього консервоване повітря та слова. Замкнутий ти. Так перетворюються на інтровертів. Так йдуть у власний світ. Так живуть не тим чим всі люди.

Хочеться щоб наступив ранок. Без ночі. Без дурних думок на ніч, які не дають заснути. Ти спитай у ночі, де ховає вона сон. Ти спитай у ночі куди викинути безсоння. Ти спитай у ночі, як вимкнути совість.

Наступить ранок і все знову. А може бути і не так. Ти -- не придаток до клавіш. Ти -- не придаток до клятого алфавіту.

А буде все інакше. Ти прокинешся. Навколо казковий сніг. Попереду дорога. Тихо так.

Мушля. Коробка з дверима та вікнами. Всередині пара вазонів. Кактуси.

Мушля. Хотіла бути хороброю. Викинуло на берег. Риби не їдять тверду оболонку. Вода цементує. Я боюсь що раптом настане момент коли її вже не відкриєш.

Мушля. На березі так багато мушель. Вони під піском. Вони ще не відкриті.

Є такі слова які відкривають людей. Є слова, які заставляють викинути банки з словами-недопалками. Є такі слова, які заставляють вимкнути ящик з маразмом. Є такі слова, які знаходять точно таких же мушель як ти. Є такі слова, які заставляють триматись твоїх рук. Є такі слова які інші руки витягують з твоїх. Є слова -букети. Є слова-квіти. Є слова-полова. Є полин, який витравлює гірше з тебе. Зветься совістю. Є трава-звіробій яка лікує тебе. Зветься молитвою. Є її руки. Є страх. Є перший крок. І є продовження кроку. Світло. Тепер буде світло. Хоча інколи боляче. Все таки відкритою тримати мушлю важко. Але стараєшся. Бо заради твоїх слів чекають тиждень. Роки. А те, що тебе чекає завтра, цей сніг, ніч, безсоння. Це вже тебе не хвилює. Врешті решт ніч для сну. День для тримання мушлі відкритою. Ця година для дописування чогось не схожого на тебе. Ось ще пара хвилин і ти новий вийдеш з кімнати. Закриєш двері. Ключ викинеш у вікно. Твої руки сильні. Твої слова вільні. Ти триматимешся. І знайдеш те що шукаєш. Бо у серця є очі. І закривати їх навіть коли стомились.

Ти жодного разу не був за морем. А там, там теж мушлі. Там теж берег. Там теж слабкі руки, і слабкі слова. А ти давай не чекай слів-що відкриють тебе. Тримай свою миушлю назустріч морю. Тоді слова не перетворяться на мул.