Він почався коли вже не було чого втрачати. Це сни, де немає жодного шматочка землі на я кому можна стояти. Ти біжиш, навколо тільки ями і колодязі. Жити хочеться...

Він почався, коли за відкритими дверима лилось рікою світло місяця, і не можна було думати про сон. Думки плили з такою силою, що навіть вдосвіта було ще рано засинати. Точка існування, вона завжди нестримна. Вона вроивається в твоє єство і в твої слова. Ти ж не зіграєш в слова з власною совістю. Вона вже давно не німа, а ось ти онімів. Бо власні доводи і ігри принесли тільки пару видінь. Але то скоріше втома ніж сон. Для чого сняться -- щоб забути на ніч що ти є існування а не життя. Що в тобі тече кров і в твоїс ловах є правда. Сни всемогутні і дані, напевне, для відволікання від ницості власного існування. Пишеш значить живеш. Читаєш значить живеш. Спиш значить існуєш...

Існування це шматок життя довжиною у тиждень ночей. У місяць днів. Ти без перестану щось пишеш. А навіщо?

Запитаєте, коли це почалось? Це коли почались сни про поховання власного минулого. Прекрасного як казки з старих книжок. Утопія -- це коли минуле переносять вперед і забувають про відірваність від часу. Все колись було.

Музика існуванні вона дуже проста. Вірші існування без рими. Хаотичний набір слів які зв'язані лише пером автора. Більше нічого не тримає і вони розбігаються при першій же нагоді.

Постріли в далекий мікрокосм власного я. Бо знати себе дано лише за життя. Знати маску лише за існування.

Хрест з фотографією і написом. Існував...