Що, сьогодні знову?

Запитаєш про вірші, їх вже залишилось дуже небагато. В голові крутяться все нові і нові ідеї. Залежності. Незалежності. Від кого і від чого? Чомусь саме вони приносять більше наносного і терпкого злослів'я. Ти -- потрібна! Як ті квіти, зранку, о шостій. Як іриси, як хризантеми і ромашки. Великий букет ромашок. Сьогодні буде саме він. Тяжко хвора людина шукає порятунку в ромашках і квітах радості. Найбільше від життя сумують ті хто задумується над тим, чим живе. Думки приносять смуток. Але це тяжкість думок, яку треба перебороти. Ти є ти і ні на йоту більше. Знову точка. Знову потрібна!

Ти потрібна!

Без тебе. Не хочу слинявих віршів, не хочу рими, не хочу тепла по всьому тілу. Це як коньяк. Зовсім трошки коньяку. День не твого народження. День збільшення віку. Нічого більше. Кому ти потрібен? Хоча б собі. Твоє тіло і душа -- вони приречені на те, щоб нести хрест і вірити у те, що ти -- віриш. Як можна старатись проникати в душі інших і пити вино замість коньяку. Але то буде багато вина, бо перепити того звіра який сидить всередині важко. Важко закрити двері і вигнати його з твого дому. З саду твого добра. Його більш не буде. Ти потрібна!

Без тебе. Йдеш по осені, зимі чи літу. Все одно холодно до кісток. Промерзлі ноги і черствий хліб. Сушки стоять дуже довго. Вино п'ється вічність. Так наступає спокій. Ти не заслуговуєш пекла. Ти значно кращий, ніж звір.