Між собою гори
Як в верблюда горби,
Між ними в тумані
Зелені яри.
А в низу в долині
Обвиті хатини
Тином з яворини.
На гірські вершині
Там на полонині
Є одна хатина
Як та сиротина.
Рідко хто приходить
Із села туди.
Майже вже заросли
Людські стежки.
Сумує в хатині
Одинока Ганнуся
Проводила на цвинтар
Чоловіка Івана
Вже старого дідуся.
...
На порозі сіла
і усе згадала,
Що доля гірка
Її в житті спіткала.
Згадала як з Іваном
Прийшли з полонини
Застали матір мертву,
В хліву ні маржини.
То німчури наробили
Все позабирали.
Мати стару убили,
Щоб щастя не мали.
Пішла із Іваном
Жити в полонину.
Там у лісі і зустріли
Поранену людину.
Виходили чоловіка
( звався він Данилом)
Заховали у криївку
Не знайдуть із шилом.
Віднайшов Данило
Бойових братів.
Піти разом з ним
Іван захотів.
Залишилася Ганнуся
Пастухом єдина
Одна вона в полонині
Із нею маржина.
Загриміли танки, зброя
Сколивалася земля.
О така повстанська доля,
Чути лихо із далі!
А тим часом в полонині
Ганнуся працює
Ховає в лісі худобину
В криївки ночує.
Встала вранці,
До худоби.
Худоби не має,
На зелені полонині
Солдатня гуляє.
Розпалили там багаття,
Смажать баранину
А щоб шлях вас натрапив
Саме а цю годину!
Так Ганнуся заклинала,
Плачучи гіренько,
Що ж тепер робити?
Ой боже! Ой ненько!
Загриміли десь гармати,
Кулі засвистіли.
Повтікали солдати
Мов у повітря злетіли.
Ганнуся до багаття
Де смажиться баран
Поглянула в ліс
Звідти іде чоловік – Іван.
Не сам прийшов,
А з братами
По зброї єдині.
Сіли кругом багаття
На зелені полонині.
Посідали. Барана з’їли
О таку новину
Ганнусі вповіли
Як москалі наступали
Ми їх перехитрили
У Шурдені в яр з дороги
Танки опустили.
Замість знятого направника
Став Іван направляти
І відправили їх
До чортової хати.
А в Селятині німців,
Коли утікали,
З кулемета ми колону
Теж чорту послали.
Посиділи у багаття
Довго говорили.
Попрощалися з Ганнусею
І на плечі гвери.
Подалися дальше
На зустріч долі.
Хтось упав у бою,
А хтось у неволі.
Іван до Ганнусі
Повернувся тихо.
Обминуло його
Кадебістське лихо.
Не знали вороги
Яка доля його спіткала
Полонина, як завжди,
Про все це мовчала.
І здавалось, що прожили
Усе життя радо.
Пасли в полонині
Колгоспне уже стадо.
Нечувано підкралася
Сивина на скроні.
Зморшки обвили обличчя
Ослабли долоні.
--
Поховала Івана,
Сумує Ганнуся
Хто її допоможе
Сама вже бабуся.
Лишилася одинока
Як тополя в гаї.
Ніхто сюди не приходить
І не повертає.
Ніхто не почує,
Як плакати буде.
Прохожий заночує
і далі піде.
Про долю людську
Полонина лиш знає.
Про горе пережито
Ніхто не згадає.