Присвячується всім паням та панянкам, у кого в списку контактів ICQ є номер 257ХХХХХХ

Взагалі-то написання романтичних історій не мій, так би мовити профіль. «Алкоголіки – це наш профіль», як казали герої класичного фільму, до речі: романтичної історії. Тому перш ніж почати писати я довго вагався. (спочатку чомусь написав «довго боявся» – це для психоаналітиків, вони таке люблять мусолити). Але… Але чого ж не зробиш для того, щоб написати в інтимному щоденнику (блокнотику) коротеньке: № 68: Ірина І., вграв 12.02.20ХХ року.
Ото ж, вагався я примірявся і так, і сяк. І з одного боку, і з іншого. Якби так вдати. Щоб не виглядати цілковитим дебілом-романтиком (яким на жаль чи на щастя все ж не є) та, одночасно, щоб все-таки якісь ознаки романтичності в цій історії були. І взагалі: які вони романтичні історії початку третього тисячоліття? Чи існують вони в дикій природі – поза межами сторінок так званих «жіночих» журналів? А ще суттєве питання: що ж таке взагалі романтична історія. Виходячи з приказки «все що добре починається закінчується погано!» Якщо не заморочуватися дурними питаннями, то єдина романтична історія що спадає на думку (з оточуючого реального-нежіночожурнального життя), наступна: «Я їхав. А вона йшла. Я зупинився. От уже 10 років живемо разом». На цьому можна і закінчувати. Додавати нічого. Але «неформат» вийде. Хоча історія як на мене супер. Знайомий, до речі, розказав. Усі первинні та вторинні ознаки романтичної. Класика!
Але, поклавши руку, типу на серце, зізнаємося собі, що мало таких історій сьогодні. А частіше буває зовсім інакше. Набагато не романтичніше. Не буду робити глянцеву поверхню сторінок журналу цілком «матовою». «На дурне багато розуму не треба», – як казала моя покійна бабуся. Just only кілька штрихів.
«Ми їхали, а вона йшла…». Далі можна без коментарів. Від зовсім різних людей чув. Три варіанти оце зразу пригадуються. Два тривіальні. А один, судіть самі. Коли у відрядження службовим транспортом їхали вчені мужі з одного простого науково-дослідного інституту. На момент зустрічі з «вона йшла» уже сильно п’яні. Після півгодини розпитувань типу «дитинко, а де Ти учишся?», «а в інститут не думаєш поступати?», та що йшла попросила її висадити посеред дороги. І не відразу цього добилася, оскільки добрі дяді вперто хотіли її відвезти до порогу рідного додому.
І друге: «Ти уявляєш скільки їй треба було випити перед тим як взяти таксі і серед ночі до незнайомого мужика на квартиру приїхати? З яким тільки 10 хвилин протанцювала в ресторані перед тим!». «скільки треба випити» можна замінити на «як треба було хотіти». Точно не пам’ятаю текст оригіналу. Хоча одне іншому не перчить, можна і через кому. А, в принципі, не така уже й погана історія. В певній мірі повчальна навіть.
Але. Знову ж таки, якщо зупинитися лише на вищезгаданому, питання висвітлення-визначення сучасної романтичної історії буде не вирішеним. Такі романтичні історії могли відбуватися і (наприклад) у 1934 році. Та що там казати – навіть Клара Цеткін могла би бути їх героїнею. Не згадати Клару Цеткін в дослідженнях романтичних історії – це справжній злочин. Така історія просто не буде зарахованою в «Священний Перелік романтичних історій глянцевих жіночих журналів». А про те, чому стільки горілки випивається 7-го березня можна писати окрему дисертацію.
Отак ми знову повернулися до питання: яка ж вона типова романтична історія третього тисячоліття. Або хоча б його початку. І тут я опиняюся в тупику. Тому що нічого такого, чому хочеться вірити мені (а відтак, напевно, і вам) на думку не спадає. Ймовірно, вона ще взагалі не сформована (сформульована) в нашій свідомості. Не відшліфована до рівня «Я їхав. А вона йшла». (Або до рівня однозначності відповіді на питання: що заважає поганому футболісту?) До речі: поганий футболіст – хороший батько. Це як колись казали «хазяйкам на замєтку». Прошу пробачення, але згадування про футбол і цитування російською (аналогічно з К. Цеткін та горілкою) для романтичних історій є обов’язковим.
Знову відволікся. Ото ж якщо нема такої історії (у мене ) про яку можна твердо сказати: оце саме вона – стовідсоткова романтична історія нашого часу. «Я летів. Вона висіла (чи зависала)» поки що не сприймається. Та не все так погано. Деякі напрацювання є! Це коли посеред одного прекрасного (а чому б і ні) дня вам «по асі» приходить повідомлення від прекрасної (а чому б і ні, знову ж таки) незнайомки. Що з цього виходить, як класичний довершений варіант, ще не відомо. Але початок уже може претендувати на класичність. Цитується з переписки по ICQ:
Вона: ;-)
Він: :-)
Вона: привіт НАЙРІДНІШИЙ!!
Він: це відколи я такий?
Вона: з цього раночку!!!
Він: і чим це мені загрожує?
Вона: Ти проти?
Він: я ніколи не проти :-)
Вона: я знала!!!
Вона: моє серце рвалось до тебе
Вона: недаремно..
Вона: :-)
Вона: ти моя доля..
Він: ДАВНО ТАКОГО НЕ ЧУВ
Вона: з цього моменту.. чутимеш... і не таке
Вона: ти опануй себе...
Вона: :-) головне...
Він: в смислі?
Вона: таке щастя ..:-) в одну мить..
Вона: це я про себе..O:-)
Вона: звалилось на тебе..
Він: та ще не відчув
Вона: а сердечко тобі нічогенько не каже?
Вона: O:-)...про мене?

І так далі… А закінчилася ця казка цілком відповідно до теорії не сформованості на сьогоднішній день стандарту-еталону сучасної романтичної історії:
Вона: давай фото обміняємося
Вона: мені цікаво: який ти
Він: давай
Вона: шли своє
Він: куди?
Вона: по асі
Він: ок
Вона: шлеш?
Він: перебираю
Вона: знайшов?
Вона: :-) себе найкрасивішого
Він: одні розчарування
Вона: чому?
Він: нема жодного еротичного фото
Вона: :-) шли яке є
Він: відправив - чекаю твого
Вона: Я ТЕБЕ ЗНАЮ!!
Вона: :-)
Вона: я тебе знаю!!
Вона: :-)
Вона: і ти мене теж
Він: афігєть! :-D
Вона: *JOKINGLY* ага, живемо в сусідніх під’їздах
Вона: і що це за блондинка?
Вона: :-) це не твоя дружина
Він: ;-)
Вона: ага
Вона: :-)
Вона: світ тісненький!!!
Вона: :-)
Він: чекаю фото!
Вона: ;-) для чого?
Він: ну щоб познайомитись
Вона: а може не треба
Вона: O:-)
Він: ну так просто не справедливо - що Ти мене знатимеш а я Тебе ні
Він: скидай фото!!!!!!!
Він: хоч здороватися у маршрутці буду
Вона: :-)
Він: :-)
Це мабуть і все, що хотів-мав сказати на тему «Сучасна романтична історія». Залишається, дорогі читачки, тільки побажати вам, щоб: «Він їхав. Ви йшли. Він зупинився. І от уже 100 років разом».