Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.30
06:00
Поблякле світання з холодним дощем
У душу приносить зажуру та щем, -
Краплини малюють на мокрому склі
Лиш згадки про літо, що згасло в імлі.
Ховається в мжичці сплетіння доріг
І ти оминаєш хатинний поріг.
Сьогодні негодою змучений світ
Шукає до сві
У душу приносить зажуру та щем, -
Краплини малюють на мокрому склі
Лиш згадки про літо, що згасло в імлі.
Ховається в мжичці сплетіння доріг
І ти оминаєш хатинний поріг.
Сьогодні негодою змучений світ
Шукає до сві
2026.10.29
23:32
музика пробивається
через усякі синоніми перепон
зринає і пробирає
у місцях несподіваних
мовби світло що
переливається через тріщини
в оболонках
рухомих і нерухомих
через усякі синоніми перепон
зринає і пробирає
у місцях несподіваних
мовби світло що
переливається через тріщини
в оболонках
рухомих і нерухомих
2026.10.29
21:34
У подорожі до L’Америки
Жменя бісеру за пінту злота
У подорожі до L’Америки
Жменя бісеру за пінту злота
L’Америка, L’Америка, L’Америка
L’Америка, L’Америка, L’Америка
Агов, люде, що такі сумні?
Жменя бісеру за пінту злота
У подорожі до L’Америки
Жменя бісеру за пінту злота
L’Америка, L’Америка, L’Америка
L’Америка, L’Америка, L’Америка
Агов, люде, що такі сумні?
2026.10.29
20:46
Онук у дідуся спитав,
Що на осонні вигрівався,
Якимсь думкам своїм всміхався,
Прикривши очі, наче спав:
- Дідусю, як же так воно
У нашім краї відбулося,
Що під Литвою довелося
Нам нині бути? Чи ж давно
Що на осонні вигрівався,
Якимсь думкам своїм всміхався,
Прикривши очі, наче спав:
- Дідусю, як же так воно
У нашім краї відбулося,
Що під Литвою довелося
Нам нині бути? Чи ж давно
2026.10.29
20:09
Я не хочу писати вже вірші.
Я порину у край німоти,
У країну мовчання, що гірше,
Ніж відсутність чіткої мети.
Я полину у поле розлуки,
У степи розставань і страждань,
У ліси невимовної муки,
Я порину у край німоти,
У країну мовчання, що гірше,
Ніж відсутність чіткої мети.
Я полину у поле розлуки,
У степи розставань і страждань,
У ліси невимовної муки,
2026.10.29
17:55
Ще донедавная їх не помічав,навіть вряди-годи
Перескакував і підіймався без будь яких зусиль .
Тільки тепер, як стала ковінька продовженням руки,
Не те що помічаю, а ворогую щоденно з ними.
Заздрю тим, у кого їх нема чи ,може, тимчасово й обмаль,
А в
Перескакував і підіймався без будь яких зусиль .
Тільки тепер, як стала ковінька продовженням руки,
Не те що помічаю, а ворогую щоденно з ними.
Заздрю тим, у кого їх нема чи ,може, тимчасово й обмаль,
А в
2026.10.29
15:26
До душі припали чорнобривці,
Квіти із далекого дитинства,
Що росли в садку і попідтинню.
Майже до зими цвіли жаринки.
Пестили їх сонця ніжні бризки.
Звісно, поки гомін дня не стихне.
До душі припали чорнобривці,
Квіти із далекого дитинства,
Що росли в садку і попідтинню.
Майже до зими цвіли жаринки.
Пестили їх сонця ніжні бризки.
Звісно, поки гомін дня не стихне.
До душі припали чорнобривці,
2026.10.29
11:18
Нині кобзи, знову гучно, —
Не брешу, бо сплю вночі!
Шерех вітру, дні поштучно,
Ворон скаче на плечі.
Гуркіт ранку вартового —
Знову гамір, знову лють.
Око світу кольорове
Не брешу, бо сплю вночі!
Шерех вітру, дні поштучно,
Ворон скаче на плечі.
Гуркіт ранку вартового —
Знову гамір, знову лють.
Око світу кольорове
2026.10.29
07:30
Змалечку любов'ю оповитий
Жінки найріднішої на світі,
Маминою ніжністю зігрітий,
Почуваюсь восени, як літом.
Сонечко сіяє яскравіше,
Бо про мене думає найбільше,
Клопотами втомлена матуся, -
Я за це їй низько уклонюся,
Жінки найріднішої на світі,
Маминою ніжністю зігрітий,
Почуваюсь восени, як літом.
Сонечко сіяє яскравіше,
Бо про мене думає найбільше,
Клопотами втомлена матуся, -
Я за це їй низько уклонюся,
2026.10.28
23:27
когось тобі нагадує сей труд
усе можливо і не суть важливо
іде процесія чогось несуть
періщить у серйозні очі злива
розмова заганяється у кут
інверсія сухотна й дратівлива
а ти вчепивсь у вибраний абсурд
що із-під ніг висковзуюча линва
усе можливо і не суть важливо
іде процесія чогось несуть
періщить у серйозні очі злива
розмова заганяється у кут
інверсія сухотна й дратівлива
а ти вчепивсь у вибраний абсурд
що із-під ніг висковзуюча линва
2026.10.28
19:37
Круг*, рампа, зал,
штанкет софіта,
дзеркал портал,
туман залито.
За планом план,
своя куліса,
планшет, карман,
штанкет софіта,
дзеркал портал,
туман залито.
За планом план,
своя куліса,
планшет, карман,
2026.10.28
17:20
Колись перегорнуть останню сторінку
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з
2026.10.28
15:15
БЕЗ ТЕБЕ (глоса)
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
2026.10.28
13:56
Ламає розум полум’яний
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
2026.10.28
11:55
Московитам нічого втрачати окрім кайданів, наготованих на інших.
Хтось ділить останню скибку хліба, а хтось ділить світ.
Людяними можуть бути і люди з невисоким інтелектом і, на жаль, навпаки.
Із ворогами розстатися важче, ніж із друзями.
«Де
2026.10.28
11:54
Сьогодні, 28 жовтня, у Михайлівському соборі в Києві відспівали українського воїна.
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нестор Німцов /
Проза
Den Tod
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Den Tod
Він чекав у своїй задушливій норі, чудом не зруйнованій бурхливими потоками води. Зачаївся, доки брудні струмені, що зруйнували більшу частину підземного поселення, не просочаться крізь плетиво тунелів углиб землі, до теплого серця Планети. Там вони принесуть на її розпечений Пекельним Полум’ям вівтар щедру жертву із тих необережних мешканців Підземелля, котрих через легковажну неуважність поглинули Караючі Потоки. Він бачив, як проносяться повз нього спотворені стражданням і жахом очі, як судомно звиваються скалічені тіла, а розчепірені кінцівки марно намагаються за щось ухопитись… Коли Смерть дихає тобі на хорду – зникає будь-яка філософія і віра у потойбічне життя. Натомість ти уподібнюєшся примітивному одноклітинному організму, якому в цю мить хочеться лише одного: ЖИТИ!
«Які ж ви дурні й недолугі створіння! Та, може, у Потойбіччі краще, ніж тут, у цих бридких вологих коридорах, вимитих у прадавньому тілі Планети Небесними Дощами, провіяних Підземними Вітрами, проритих тремтячими в страху смерті кігтями тих, що одвіку ховаються тут від Невідомості».
Так думав він, доки Боги не змінили гнів на милість. Доки у підсихаючі лабіринти не проникли свіжі запахи Життя. Ті, кому пощастило врятуватися від розлюченої Стихії, наввипередки проштовхувалися угору. Там, де межа їх похмурого Світу і залитого Теплом і Сонцем Раю, вони вбиратимуть знесиленими закляклими тілами Небесну Енергію. Жадібних її надмір може вбити, висушити, випекти з необережних тіл мізерну і летку краплину Життя. А нерішучі загинуть згодом у холодному Підземеллі через недостатність накопиченої Благодаті. Така доля всіх немічних, старих і кволих. Їх тіла стануть поживою для паразитів, а у кращому випадку – підуть слідами тих, чиї передсмертні крики ще блукають цими закапелками після недавнього Дощу.
Так думав він, і прогризав собі дорогу догори. Туди, де в Сонячному промінні сплітаються в коханні сотні юних тіл, щоб згодом народити собі подібних, приречених на муки Холоду і Темряви, обмежених страхом і стінами своїх барлогів. Туди, де ще достатньо свіжої поживи, несхожої на ті гнилі нікчемні рештки, котрі мешканці Підземелля ревно оберігатимуть від ласих поглядів у часи Голоду.
Він рвався туди, де не треба чаїтися, ціпеніючи від жаху, бо поруч за стіною розгрібає собі прохід Чудовисько, котре відчуває твою присутність і прагне зжерти тебе.
Туди, де можна почути неймовірні, обростаючі мохом вигадок і неправди історії тих нечисленних скалічених співплемінників, котрим чудом вдалося вижити у Війні з Богами. Історії про те, як мужньо вони чинили опір, як потрапили у полон. Як тисячі були страчені, підвішені за ребра на гострі гаки і ввергнуті в бездонні води на поталу хижим і слизьким Потворам. Як лише одиницям вдалося дивом врятуватись від тортур та смерті і непоміченими повернутися додому…
Але він плазував догори в передчутті чогось, про що ніхто з живих не міг розповісти. І, коли нарешті Сонце обпекло напівсліпі зіниці, а вітер вдарив у ніздрі пахощами райських квітів, він завмер. Щоби за мить отямитись у дзьобі птаха. Щоб вперше у житті прозріти, щоб отруїтися повітрям свободи і бути пронизаним наскрізь солодким захватом польоту й пекучим болем.
«Оце і є Смерть?»- подумав Хробак, уперше в житті підіймаючись в Небо.
«Які ж ви дурні й недолугі створіння! Та, може, у Потойбіччі краще, ніж тут, у цих бридких вологих коридорах, вимитих у прадавньому тілі Планети Небесними Дощами, провіяних Підземними Вітрами, проритих тремтячими в страху смерті кігтями тих, що одвіку ховаються тут від Невідомості».
Так думав він, доки Боги не змінили гнів на милість. Доки у підсихаючі лабіринти не проникли свіжі запахи Життя. Ті, кому пощастило врятуватися від розлюченої Стихії, наввипередки проштовхувалися угору. Там, де межа їх похмурого Світу і залитого Теплом і Сонцем Раю, вони вбиратимуть знесиленими закляклими тілами Небесну Енергію. Жадібних її надмір може вбити, висушити, випекти з необережних тіл мізерну і летку краплину Життя. А нерішучі загинуть згодом у холодному Підземеллі через недостатність накопиченої Благодаті. Така доля всіх немічних, старих і кволих. Їх тіла стануть поживою для паразитів, а у кращому випадку – підуть слідами тих, чиї передсмертні крики ще блукають цими закапелками після недавнього Дощу.
Так думав він, і прогризав собі дорогу догори. Туди, де в Сонячному промінні сплітаються в коханні сотні юних тіл, щоб згодом народити собі подібних, приречених на муки Холоду і Темряви, обмежених страхом і стінами своїх барлогів. Туди, де ще достатньо свіжої поживи, несхожої на ті гнилі нікчемні рештки, котрі мешканці Підземелля ревно оберігатимуть від ласих поглядів у часи Голоду.
Він рвався туди, де не треба чаїтися, ціпеніючи від жаху, бо поруч за стіною розгрібає собі прохід Чудовисько, котре відчуває твою присутність і прагне зжерти тебе.
Туди, де можна почути неймовірні, обростаючі мохом вигадок і неправди історії тих нечисленних скалічених співплемінників, котрим чудом вдалося вижити у Війні з Богами. Історії про те, як мужньо вони чинили опір, як потрапили у полон. Як тисячі були страчені, підвішені за ребра на гострі гаки і ввергнуті в бездонні води на поталу хижим і слизьким Потворам. Як лише одиницям вдалося дивом врятуватись від тортур та смерті і непоміченими повернутися додому…
Але він плазував догори в передчутті чогось, про що ніхто з живих не міг розповісти. І, коли нарешті Сонце обпекло напівсліпі зіниці, а вітер вдарив у ніздрі пахощами райських квітів, він завмер. Щоби за мить отямитись у дзьобі птаха. Щоб вперше у житті прозріти, щоб отруїтися повітрям свободи і бути пронизаним наскрізь солодким захватом польоту й пекучим болем.
«Оце і є Смерть?»- подумав Хробак, уперше в житті підіймаючись в Небо.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
