Кожного ранку, прокидаючись від холоду і голоду, він говорив собі: “Сьогодні я побачу людей, сьогодні я їх знайду”. Але щовечора впевненості в цьому ставало все менше і менше. Від почуття голоду в голові все перемішалося. Якби у нього був час, він краще підготувався б до втечі. “Прокляті глобалісти”,- думав він піднімаючись на ноги. Він розумів, що потрібно йти – в цьому його шанс не зійти з розуму, а отже заблукати і померти від голоду. А ще він хотів жінки, йому здавалося, що він відчуіває запах духів, відчуває погляд Її. Фред Андерс відігнав думки про заборонене, і, зорієнтувавшись за мохом, поплівся на схід. Як він не старався думати про секс – це йому не вдавалося. Два тижні без протилібідних таблеток дававлися взнаки. “Прокляті глобалісти, прокляте обмеження народжуваності”,- Фред ловив себе на думці, що він уже не знає, що йому більше хочеться: смачно поїсти, чи сексу. “Ясно одно, я сходжу з розуму”– подумав він. Пригадалася молода дружина його шефа. “Як можна прожити 30 років і не звертати уваги на жінок? – спитав він себе. – Бізнес, кар’єра, гроші – як це тупо, як примітивно”. Вчора Фред знайшов село, покинуте людьми. “Прокляті глобалісти, прокляті глобалісти!”- не вилітавло з його голови. “Вже близько, вже близько”,- втішив себе Фред, і в його голові всоте вималювалися картини його майбутнього життя без проклятого глобалізму: “Жінка! Ні, багато-багато жінок! І всі вони його хочуть, і він щасливий. Там справжній секс”.
В таких роздумах Фред повільно брів на схід. Час від часу, знайшовши кущі лісових малин, чи якихось інших ягід, назви яких не знав він зупинявся, зривав їх і їв. Так непомітно минув день. В лісі почало змеркатися, і Фред став придивлятися в пошуках місця для ночівлі. Раптом він почув жіночий голос. “Галюцинації”,- подумав наш герой. Але тут звук почувся знову. “Ні це не галюцинація, я дійшов, я дійшов!” – хотів закричати Фред, але не зміг. Сили покинули його. Він захотів побігти в бік звідки чувся голос, але ноги не послухались його, Фред похитнувся і впав на землю. “Ні я не здамся, не зможу йти, то доповзу, лишилося ще трохи!” – подумав він і почав повзти. Це тривало, здавалося, цілу вічність, поки він навкарачки дістався до узлісся. Їх було двоє. Чоловік і жінка. Він і вона.
Фред уже почав розбирати слова. Як добре, що він заздалегідь вивчив мову. Він завмер і прислухався.
- Давай кінчаєм, я вже не можу, - сказав чоловічий голос.
- Ще трохи, ще трохи, - відповів жіночий.
- O, Боже, - подумав Фред, - казкова країна. Секс! Справжній секс!
- О-о-о-о-о-й,- почувся протяжний чоловічий стогін, - давай кінчим завтра. Нині я більше не можу. Мене спина болить, я вже розігнутись не можу.
- Невже і я колись так знесилію від сексу, і мене спина болітиме, - подумав Фред.
Тим часом діалог продовжувався:
- Ну де ж ти такий на мою голову взявся, у всіх хлопи як хлопи, а в мене якесь чудо. Он дивись – Іван з Марусею як працюють, але Іван не стогне, що його спина болить, хоч вийшов сюди раніше за нас. Боже, за що мені така кара. Він не годен, його плечі болять, а я годна і мене плечі не болять.
- Яка жінка, - подумав Фред, - мужик вже ледве дихає, а їй хоч би що!
- І то мені одній треба на цьому полі зранку трахатись? Я питаю мені одній ? – продовжувала жінка.
- А що, мені того треба. За два тижні поїду на заробітки і забуду це все як дурний сон ! – відповів чоловік, але голос його був якимось невпевненим.
- Ну то й їдь і не вертайся! Ти думаєш, що я пропаду ? Ще лікті кусатимеш! Знайшов чим налякати! -- відповіла жінка.
- Мудак, - подумав Фред, - я б таку жінку на руках носив, а він тут комедію показує.
Деякий час було тихо. Фред підповз на кілька метрів ближче, але раптом жіночий голос продовжив:
- І так завжди! І так завжди, - коли залишається лише трошки до кінця він, починає согнати. Кінчимо і йдем додому. Ти думаєш, мені легко тут весь день раком стояти ?
- Та не видно вже нічого – знайшов нову тему чоловік.
- Що тобі невидно? Ну що тобі не видно ? Мені видно, а йому не видно. Ну то мацай, як не видиш.
Після цього жінка сказала ще декілька фраз, змісту яких Фред не зрозумів. “Оце жінка, - подумав він, - вогонь. Така не дасть відпочити.
- Давай завтра прийдемо сюди, - сказав чоловік, але його обірвали на півслові.
- Завтра я вдома запланувала.
- А ввечері, на чвертку даш? – спитав чоловік.
- І не мрій. Стільки нервів за день вимотав, і ще йому на чвертку давай. І не думай.
- Ну, якщо так хочеш, то кінчай сама. Я більше не можу. – відповів чоловік.- Я почекаю.
- От придурок, - подумав Фред, в його голові ніяк не вкладалася така ситуація, і такий варіант його власної поведінки в схожій ситуації.
- Кінчай сама, кінчай сама! – передражнив жіночий голос. - А ти в мене для чого ? Не бійся, як горілку пити, то ще ні разу не чула, щоб був не годен. Здохляк лінивий. Менше б пив, то міг би. Сволоч, вчора напилась - нині ходить, як труп. Алкоголік! То ти в свого тата – алкоголіка вдався. І казала ж мені мама:”Добре, доню, дивися! Добре подумай, перш ніж заміж виходити. Чи буде він добрим чоловіком тобі ? Щоб не пив. По хазяйству помагав”. А я не послухала. Де мої очі були?
- Спробуй не запити, - відповів чоловік. – Дві пилки в хаті. Мертвого - і то дістали б. Ангела б довели.
- Ну ви подивіться на нього! Ангела б довели! – знову передражнила вона.
Тим часом Фред проповз ще кілька метрів, і відхиливши останній кущ спробував в темноті розгледіти силуети коханців. В цей момент він почув голос чоловіка:
- Ну от і все! Кінчили! ДОСАПАЛИ ТВОЮ СРАНУ БУЛЬБУ! Збирайся, йдем додому. Пізно вже.
- Справжній секс, - подумав Фред і втратив свідомість.