Не ходіте вовік по моїх ви стопах.
В нас немає законів. Лиш вервечка оказій.
Я світами пропах. Але я не запах
Ані кров,ю америк, ні європ, ані азій.
Мене звали жінки на діла, що не зовсім партійні,
І я кликав жінок на діла, не партійні також.
Але євнухів треба фригідній моїй Україні,
А як ні – голубих, лесбіянок – і не чужолож!
Але я чужо ложу, бо не маю я власного ложа,
на чужих простирадлах по підвалах валяюся десь.
Мою молодість крадуть м,які, як банани, вельможі,
Що майбутнє «дають», а не хліба насущного днесь.
Я вас чую повсюди, продажні братове-краяни,-
У турецьких хрущобах, у бруднім португальськім порту.
Ти скажи, моя земле, за які я гріхи окаянний?
Я ж любив тебе, земле моя верховинська,-
Безплідну й тверду.
Як живеш, моя земле?
Чув я, ніби там долар при владі,
Як по цілому світу.
Я до тебе вернутись хотів…
Обікрали слов,яни мене у міфічній Елладі,
І міжгірці-краяни рекетнули у чеських братів.
І тепер я – ніде.
Написав я листа в Колочаву,
Де любив я дівча,
Від без хліб,я маленьке й худе.
Вже моєю жоною її по селу величали.
Те дівчатко давно по борделях Європи гуде.
Трохи знов підробив. І напився. І в дикому танці –
То було в Аргентині – бачив я тільки голі тіла.
І на груди я впав старій, як Перу, негритянці,
Тільки пісня вкраїнська
Мені раптом по писку дала.
Знову я безробітний.
І куди себе завтра подіти?
Вже скопитився я,
Наче кінь молодий без підків.
І ридають по світу мої ненароджені діти.
І без мене Вкраїна відспівала з попами батьків.
Ну, а як ти живеш
Біля влади вкраїнської/, брате?
Кажуть, робиш Європу
В моїй верховинській глуші…
Я вернусь, Верховино,
Я до тебе вернусь умирати,
Я вернусь, Україно,
Я вернусь. Але вже без душі.
2002