ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
nbsp       Я розіллю л
                            І
               &

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві

Микола Соболь
2024.11.20 05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,

Микола Дудар
2024.11.19 21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…

Борис Костиря
2024.11.19 18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.

Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,

Сергій Губерначук
2024.11.19 13:51
Мені здається – я вже трішки твій,
а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.

17 липня 1995 р., Київ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Ляшкевич (1963) / Вірші / Східний напрямок. Вірші, рубаї

 Рубаї
Образ твору * * * (Омару Хаяму)
І нині плоть твоя, мабуть, святий оазис.
Не вірю, друже, що твого земного абрис:
“не гріх і тут втішатися небес дарами…”,
“присядемо ж удвох...”- лише до праху надпис!

_____________________________________________


* * *
П'яничка розуміє справи Божі,
Коли й хмільні діла його хороші.
Нелегко і тверезо їх робить,
А сп’яну здатні тільки душі гожі!




* * *
Благословенне будь, земне вино!
У глеки зваби вміщене воно!
І що не глек - то свій окремий смак!
Не кожен, ясно, мій, а все одно!..




Прекрасність
Коли звершив Господь людиною земне,
не тим утішився, либонь, що промине,
а безконечною жагою чоловіка,
з якого взяли задля жінки головне.




* * *
Коли красуня болісно вколола -
сама беззахисно чарівно гола,
зроби ковток вина аби зваблива
з таким єством в тобі не охолола.

Демону (Маньєриста) * - До віршів у коментарях




* * *
Ні осінь пізня, ні вітри, ні хмурі далі
не оп'янять мене терпким вином печалі -
допоки в погляді твоєму жарке літо
ні мудрості в мені, ані моралі.




* * *
Що, друже, думати про завтрашнє сьогодні?
Нехай торкаються шляхи країв безодні,
та поміж нами й нею розпачу стіна,
здолати з милою й вином її не годні!



* * *
Я не останній, хто дійшов до дна
і, випірнувши на поверхню, на
біду потрапив більшу, ніж була,
коли єдиним світом зналась ти одна.



* * *
Говорить розум про подій кінцеві дати,
конечно все - не варто навіть починати.
А в серці Мила, серцю радісно кохати,
одне - вбирати, зовсім інше - віддавати.



* * *
Весь білий сніг моїх неходжених доріг,
і ти, що сліду не лишила в ньому ніг,
в хмільному келиху моїм - відлунням втіх,
гірким ковтком - я не з тобою, хоч і міг.



* * *
Повір мені - про гаманець не йдеться,
коли цілющий дощ із неба ллється,
чи як любов знаходить нас - тут, словом,
не все купляється, чи продається.



* * *
Що з нами завтра станеться? Напевно,
життя продовжиться цілком буденно.
І з віку в вік живемо схожим чином -
лиш перед смертю мить для нас священна.



* * *
Піски пустелі, моя звабо, - це красуні,
що нами тут перебирали, тілом юні,
а потім вже перебирали тільки ними.
Моєю стань, а не пилиною Фортуні!



* * *
Я залицятимусь до вас у дні зимові,
я вигадаю вас, і хміль до крові
вливатиму любовний до тих пір,
доки весна нас не зведе в розмові.



* * *
Поглянь - негода за вікном і ллють дощі,
така нагода, наливай вина мерщій!
І ще обіймів хмелю, мила, - для душі!
Бо геть тверезому кінець мені... Меrсі.



* * *
Кажуть, закінчилось літо й осіннє тепло
схоже на жінку мою, на моє ремесло...
Так, ось і в бочках нове визріває вино -
Осінь - початок, Майбутнього першочисло.



* * *
І як повинен був я жити навесні?
Не знати спраги? в собі втримати пісні?!
Красуні сад щоночі не садити?
А осінь знову дорікатиме мені!



* * *
Довірся, панночко, незнаному на мить,
та й обійми мене, забудь про свою кліть!
Не бійся, що не з птахоловів - поверну,
раз найсолодше там твій голосок звучить.



* * *
Що виклик долі - слабосилому мені -
нагода озирнутись? в далині,
між скелями, узріти просинь моря?
я ж тільки відгомін його, чи ні?



* * *
Твоя загадка, мила, - в образі питання:
принишклий сад між хмурих стін складного вчення.
Дасть тільки доля відповідь - вогонь кохання
та розсуд твій сухий – ще те єднання!



* * *
Ви тішите себе думками плоті?
Вважаєте, що головне у роті?
І далі - битись будете в покуті
у пащах тих, що жнуть незрілі суті?



* * *
Не раз, порівнюючи вина і жінок,
я над безоднею здіймав стрімкий місток,
та зустрічав, здебільшого, світанок
на дні, один, серед потовчених пляшок.



* * *
У грудях пташка билася сумна до ранку -
що помах крил - у ту, чи іншу обіцянку...
Чому ж так легко покидають рідні люди,
і що затримує цю вільну "полонянку"?



* * *
Мене з покоїв проганяючи своїх
за флірт із іншою, отой пташиний гріх! - *,
чи розумієш, обдаровуєш як щедро? -
Супроти світу ці покої просто сміх.

___________
"Пташиний гріх" - пояснення у коментарі
___________


* * *
Як молоде вино, туманиш хіттю,
і наповняєш жили щастя миттю, -
це потім, тверезіючи, вважаю
я сенс компанією довголіттю.



* * *
Не край, мій друже, серця: від печалі,
в яку тебе закули очі карі,
врятують інші очі - все минає,
і знову починається, там, далі.

...................................

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2005-12-30 20:09:40
Переглядів сторінки твору 7541
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.989 / 5.5  (5.184 / 5.57)
* Рейтинг "Майстерень" 4.985 / 5.5  (5.190 / 5.58)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.760
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Східний напрямок. Короткий вірш. Рубої. Хокку. Танка
Автор востаннє на сайті 2024.11.14 16:36
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2006-12-12 11:56:33 ]
Для допитливих - "Пташиний гріх" - народна назва одного із традиційних ритуалів загального комплексу спочатку древньословянського, затим старослов’янського свята урожаю. По завершенню збирання урожаю, в ході загальних святкувань, влаштовувалося окреме свято і 12-14-річним членам общини, що завершувалося особливим "дійством", в нашому сьогоднішньому розумінні - легкого флірту. Під наглядом декількох старших мамусь-бабусь – молодь лягала спати разом, частіше, в якомусь великому загальному приміщенні, і займалася усю ніч обіймами, тихими перешіптуваннями і поцілунками – власне, без сексу. Таке ось тренування, школа молодого бійця :) Тривав цей звичай, досить довго, ледь не до 18 ст. включно. Пізніше це поняття викривили недоучки а, здебільшого вороги наших народних традицій, до близького своїм натурам збоченого розуміння. :(
У своєму чотиривірші свідомо використовую це поняття ("П.Г") в контексті початкового розуміння - як легкого флірту на публіці. Використовую в цілях повернення нашим культурним явищам власних імен та істинних значень :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Яблонська (М.К./М.К.) [ 2007-01-20 21:15:40 ]
Пане Володимире, а можна поцікавитись із яких, власне, джерел Ви почерпнули інформацію про ТАКУ традицію свята урожаю? Моя цікавість не безпідставна - я вивчаю древні, давньослов*янські, дохристиянські традиції


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2007-01-21 12:32:51 ]
Зворот "дохристиянські традиції" - вкрай невідповідний, традиції дохристиянських часів (тобто до Р.Х.), не пов'язані з назвою "слов'янство". Навіть про традиції близькі часів офіційного прийняття християнства в Київі, мало що відомо, окрім, хіба того, чим відрізнялися на погляд, наприклад, візантійських спостерігачів руси від слов'ян, як і чим відрізнялися їхні мови...
Отож із древніми, давньослов'янськими, дохристиянськими традиціями в контексті заданого питання нічим допомогти не можу.
Щодо пізніших часів, впритул до розпаду общинного існування сіл, вам, Оксано мало бути би добре знайоме положення, чи не так? Але судячи за формою і змістом поставленого вами запитання - ви не знаєте, яким чином відбувалося виховання молоді в таких общинах. Тому перед тим, як вдаватися в дрібниці - почніть з цілісного. З багатьох причин писати зараз про цілісне не маю змоги.
Успіхів!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2007-01-25 10:41:52 ]
Шановна Оксано, це дуже добре, що ви хочете доторкнутися до джерел, до істинних традицій. Але в цьому питанні з ряду причин я не піду вам на зустріч. В першу чергу тому, що легких шляхів до істини не буває, легкий шлях є до Горького, до збочень і перекручень сучасності, легкий шлях - заперечити розумність минулого і встановити революційний порядок у нинішньому.
Ніхто за вас, шановна Оксано, не пройде ж суто вашої дороги. То ви вже вибирайте самі - які дороги, і куди. І йдіть ними. А вже там буде видно, хто і як вам допомагатиме.
З повагою